Паралельний архів

Уже понад 15 років Центр міської історії, що у Львові, розвиває свій архів оцифрованих матеріалів. Усе почалося з оцифровування чи, простіше сказати, сканування світлин або поштівок, придбаних на блошиних ринках міста або позичених у колекціонерів. Нині Центр має складне й професійне обладнання, яке дає змогу якісно цифрувати кіноплівки, а на серверах зберігається, можливо, одна з найбільших таких колекцій у Центральній Європі.

Колекція Олександра Дмітрієва, Міський медіаархів Центру міської історії

У 2013 році до того розрізнені колекції візуальних матеріалів (світлини, поштівки, мапи, відеофайли) й усноісторична колекція були об’єднані в єдиний проєкт під назвою Міський медіаархів (ММА). Він складається з оцифрованих або створених у цифрових форматах візуальних, аудіовізуальних й аудіоресурсів, які показують місто й розповідають про міське життя Центральної й Східної Європи XIX–XXI століть. Завдання Міського медіаархіву — збирання зберігання, дослідження й популяризація колекцій і матеріалів, які часто залишаються поза увагою державних архівних колекцій. Тематично матеріали архіву пов’язані з міською історією в різних її проявах і перспективах. ММА — це також місце аналізу архівних даних і переосмислення ролі архіву в суспільстві.

Ми часто вважаємо наш архів «паралельним» чи «альтернативним», оскільки він зберігає те, що не потрапляє в офіційні колекції, і водночас становить інтерес для істориків і дослідників. «Альтернативний архів» — це архів, створений поза інституційними (часто державними) архівами для документування й упорядкування тих джерел й історій, які навмисно чи випадково не потрапили до офіційних архівних каналів. Ми реалізуємо принципи так званого архівного повороту — збирати не лише те, що розповідає про важливі інституційні чи державні аспекти, а й історії простих людей, яким доволі важко потрапити в історію. Частину джерел, як-от усні свідчення про повсякденне життя в повоєнному місті чи професійні біографії, ми створюємо самі в рамках індивідуальних проєктів чи співпраць.

Колекція Божени Пеленської, Міський медіаархів Центру міської історії

Три основні напрями роботи архіву — цифрування, дослідження й використання історичних джерел згідно з правовими принципами й філософією відкритого доступу. На противагу «твердим» документам (плівкам, фотоальбомам, мапам тощо), ММА опрацьовує цифровий візуальний, аудіовізуальний та аудіоконтент, які зберігаються в архівах і в приватних колекціях, а також долучається до створення нових джерел (таких, як усноісторичні інтерв’ю). ММА також працює з нетрадиційними даними й матеріалами, що їх (з огляду на їхні зміст, соціальне походження чи форму) здебільшого не використовують дослідники. Щоб розвивати колекцію, архів співпрацює з різними установами й партнерами в Україні та поза її межами в питаннях оцифрування, архівування, опису й створення віртуальних цифрових колекцій. Також у співпраці з дослідницькими, освітніми й культурними інституціями ми поширюємо історичні матеріали — і в середовищі експертів, і серед громадськості. Ми віримо, що такий процес сприятиме демократизації історичної науки в Україні.

Як усе почалося

За взірець було обрано не модель традиційного архіву, оскільки цим організації та установи займаються професійно й державним коштом. Як незалежна громадська організація, ми радше спостерігали за практиками OSA (Open Society Archive), себто за архівом «відкритого суспільства» — проєктом, що розвивався поруч із Центрально-Європейським університетом. OSA — це науково-дослідна установа, яка осмислює роль, обов’язки й обмеження традиційних сховищ, що зберігають важливі історичні джерела. Як архівна установа ця інституція активно займається саморефлексією, проблематизуючи своє існування, завдання, практики, і тому з них легко брати приклад.

Зокрема, частиною ідеології цієї організації є допомога дослідникам, які приходять працювати в архів, і водночас співпраця з ними, щоб, спираючись на їхній досвід, аналізувати й поліпшувати свої фонди й практики. До того ж організація надає дослідницькі стипендії науковцям, які заохочують оцифровувати, тегувати, коментувати й робити загальнодоступними документи, які вони знаходять у фондах. Центр міської історії так само постійно залучає дослідників через систему малих грантів і резиденцій, а також активно співпрацює з людьми чи організаціями, які хочуть використовувати матеріали минулого для нових творів. Так народився проєкт розархівування, який прагне залучати митців, відеографів, дизайнерів і режисерів до роботи з архівними матеріалами.

Колекція Микити Білого, Міський медіаархів Центру міської історії

Міський медіаархів — це архів цифрових копій. Тобто нас передусім цікавить зміст, а не матеріальність наших документів; ми активно шукаємо нетрадиційні документи — матеріали, раніше маргіналізовані за змістом, соціальним походженням чи формою. У нас сформувалася велика колекція аматорських фільмів, які знімали на 8-міліметрову плівку, та збірка оцифрованих відеокасет (VHS).

Напевне, жодна інституція в Україні не має такої численної документації весіль у різні історичні періоди. Такі «низові колекції», себто не сформовані інституціями або важливими організаціями, а звичайними людьми, якими є і ми, потребують від нас більшої залученості з аудиторією. Це є одна з базових цілей і цінностей публічної історії — творити історію не для спільноти, а разом зі спільнотою.

Наші усноісторичні колекції також натхненні підходом «розділеної влади», тобто ми сприймаємо творців архівних матеріалів як важливих діячів, а не лише як тих, хто передає нам джерела. Для цього ми організовуємо проєкти на кшталт «Днів домашнього кіно» чи «Слайдень», під час яких наші фахівці й автори матеріалів взаємодіють для кращого розуміння минулого.

Ми також можемо слугувати «архівом останньої інстанції», допомагаючи організаціям й установам, чиї фонди перебувають у небезпеці з організаційних, ідеологічних чи політичних причин, знайти безпечний і професійний архів для своїх документів, що перебувають під загрозою зникнення (наприклад, зараз Центр оцифровуватиме архів Українського товариства глухих). Усіма цими зусиллями ММА виступає за відкритий доступ, рівні права на інформацію, етичне використання приватних даних, відкриті формати й стандарти, широкий доступ до культурної спадщини, а також за відкриття архівних колекцій. Ми не підписували меморандумів чи ініціатив відкритого доступу, але активно намагаємося застосовувати цей підхід та ідеологію.

Публічна історія Центрально-Східної Європи

У співпраці з ММА реалізуються дослідницькі проєкти, які включають теми формування й зміни медіаландшафту міста, критичне осмислення колекціонування й архівування даних, вплив цифрових технологій на історичну культуру в суспільстві, насамперед в Україні та в інших країнах Центральної та Східної Європи. У рамках розвитку ММА Центр міської історії проводить міжнародні семінари й робітні із застосування цифрових технологій в історії та з аналізу й опрацювання візуальних й аудіоматеріалів. Вони мають на меті стати форумом для обговорення викликів й ідей, які з’являються в гуманітарних науках під впливом цифрових технологій, а також для обміну досвідом і новим інструментарієм.

Архівна та науково-дослідна робота ММА є частиною роботи Центру міської історії у сфері публічної історії. Архівна колекція інтегрована в низку проєктів і форматів, зокрема у виставки, лекції-презентації, інсталяції, покази фільмів, наукові семінари, записи яких ми також архівуємо. ММА представляє свої матеріали й дослідження у форматі публічних лекцій, презентацій, розмов і круглих столів. Нові надбання колекції, що також відображають дослідницький профіль Центру міської історії, є частиною серії виставок про публічну та цифрову історію й місто, які презентують у виставковому просторі на вул. Богомольця, 6, у Львові.

Ми використовуємо колекції Міського медіаархіву для створення освітніх матеріалів для нового проєкту Центру міської історії  — освітньої платформи під назвою «REESOURCES. Переосмислюючи Східну Європу». Платформа має на меті децентралізовувати навчальні програми з історії Східної Європи шляхом урізноманітнення першоджерел, що використовуються для університетського викладання нашого регіону (в Україні й на Заході) На платформі ми публікуємо фото- й відеофайли з Міського медіаархіву з розширеними коментарями до них від професійних дослідників (істориків, істориків мистецтва, соціологів), щоб інтегрувати ці матеріали в освітні курикулуми різних навчальних дисциплін і контекстуалізувати їх для найрізноманітніших аудиторій.

Від аматорських фільмувань до джерела з історії повсякдення

Колекції рухомих зображень у Міському медіаархіві Центру міської історії включають матеріали з інституційних і приватних архівів, які оригінально зберігаються на кіноплівці (35 мм, 16 мм, 8 мм і «Супер–8»), а також спектр мінливих відеоформатів, серед яких значну кількість становлять оцифровані VHS касети.

Серед матеріалів архіву — велика колекція відеозаписів з Львівського телебачення періоду 1950–1980 років, кінохроніки, документальні стрічки й аматорські знімання, а також фотографії з приватних і державних архівів, що відображають історію міст Центрально-Східної Європи.

Постійно зростає збірка домашніх і аматорських фільмів, хронологія якої охоплює період від пізніх 1930-х до середини 1990-х — саме тоді популярними були практики знімання на портативні камери формату 8 мм та 16 мм. Особливість такої колекції полягає в тому, що такі матеріали зазвичай перебувають у приватних сімейних архівах і ніколи системно не архівувалися. До того ж вони потребують належних умов зберігання. Якщо процес створення професійного кіно передбачав тиражування, і існує щонайменше кілька копій кожного твору, що збільшує шанси на тривале збереження, то носії з аматорськими фільмами є єдиними оригінальними екземплярами.

Під час війни тема збереження приватних архівів стає ще чутливішою й важливішою, оскільки війна забирає не лише життя й домівки людей, а й носії сімейної пам’яті — фотографії й фільми, які роками зберігалися в шафах і на полицях. На жаль, ми вже можемо констатувати, що оригінали деяких оцифрованих Міським медіаархівом матеріалів були безповоротно втрачені, зокрема в Маріуполі.

Кадр з домашнього фільму Святослава Вдовенка, Міський медіаархів Центру міської історії

Останнім часом почастішали випадки, коли кіноплівки з приватних архівів просто викидають, і тоді в кращому випадку вони опиняються на блошиних ринках або онлайн-аукціонах. Є ентузіасти, які такі речі виловлюють і приносять нам. Саме в такий спосіб у збірці Міського медіаархіву опинилася колекція 8 мм чорно-білих плівок із подорожами львів’ян до Рима, Берліна, Парижа й Лондона, і це 1960–1970 роки!

Однією з причин, чому люди викидають ці речі, є те, що технологія застаріла, обладнання вийшло з ладу, а молодші покоління не знайомі з аналоговим медіа. Тож переглянути матеріали й оцінити їхню цінність часто немає змоги або ж знань. Такі матеріали можна вважати осиротілими, оскільки зв’язок з автором обірваний, і наразі ми не можемо його відшукати. Цього року в Україні набув чинності закон про сирітські твори, який вводить це поняття в юридичну площину. З одного боку, це захищає твір від комерційної експлуатації, а з другого — дає змогу дослідникам й архівістам законно працювати з таким матеріалом.

Назагал зміст аматорських і домашніх фільмів варіюється, це може бути сімейний побут, знімання дітей, весілля, святкування, подорожі й відпустки або ж розважальні ігрові фільми, які були способом веселого дозвілля молоді минулого століття. Сьогодні вони є важливим джерелом, яке дозволяє вивчати історію повсякдення.

Кадр з домашнього фільму Святослава Вдовенка, Міський медіаархів Центру міської історії

Зняті на аматорську кіноплівку фільми є німими й не можуть говорити самі за себе, а тому потребують голосу й контексту. Одним зі способів повернути їм життя і звучання є День домашнього кіно, який щороку в жовтні відзначається в Центрі міської історії. Напередодні ми оголошуємо заклик для безплатного оцифрування приватних фільмів в обмін на те, що цифрова копія зберігатиметься в Міському медіаархіві. Під час самої події автори й учасники фільмів наживо розповідають свої історії й діляться спогадами, коментуючи свіжі оцифровані архіви. Це дає змогу оприлюднити приватне минуле, надати йому ваги, зберегти плівки й далі формувати архів.

Святковий час — добра нагода переглянути домашні колекції, розпитати старших родичів, хто на фото, записати це все, а найцінніше — оцифрувати, наприклад у медіаархіві.