Одного разу на «Голосі Америки» мене запитали про те, як сприймають в Естонії Sputnik. А точніше, чи має ця телекомпанія взагалі якийсь вплив на нашу країну. Звісно, за цілий народ відповісти складно, та, коли йдеться саме про такого мовника, деякі моменти очевидні від початку.
По-перше, Sputnik — це не журналістика. Це елемент російської пропагандистської машини, і сприймати його слід саме так. Попри те що він веде мовлення, зокрема, естонською і жодних планів щодо закриття (як у деяких інших країнах) у нас не оголошував, на його сайті навряд чи знайдуться оригінальні статті. Там немає авторів з Естонії, усі основні матеріали або взяті в новинних агентствах, або перекладені. Тож продавати його продукт як вартий довіри потенційним читачам складно. А ще на сайті не вказано ніяких контактних осіб, там є тільки телефон редакції та електронна адреса.
По-друге, відсутність естонських журналістів, швидше за все, натякає на той факт, що місцевих фахівців Sputnik просто не знайшов. Перед його запуском в Естонії було поширено інформацію, що канал шукає репортерів, але безуспішно. А без професійних медійників робити пропаганду складно. І тут між Естонією та Росією велика різниця, адже в останній російськомовне населення має змогу дивитися телепродукт, зроблений профі. У нашій країні еквівалент створити не вдалося.
Читайте також: Прагнення до нуля
Слід сказати і про різницю між м’якою силою США та Росії. Загалом м’яка сила — це поняття, яке запровадив американський політолог Джозеф Най, маючи на увазі вплив Сполучених Штатів на решту світу невійськовими засобами, переважно через масову культуру. Одначе м’яку силу РФ, коли вона її застосовує, зазвичай трактують як передвісницю жорсткої. Це одне з пояснень того, що їй опираються загалом більше, ніж західній. В естонському контексті не забуваймо і про історію. У Радянському Союзі вважалося, що естонці говорять російською гірше за решту народів. Добрі (хоч якоюсь мірою і погані) новини — традиція ця не змінилася. І негатив у тому, що молоді естонці в програшній позиції на ринку праці порівняно зі своїми російськими земляками, бо не говорять російською. Водночас позитив у тому, що через мовний бар’єр медіа РФ не мають впливу на наше молоде покоління. А ще, як зазначають спостерігачі, щорічна аналітика від естонського Департаменту оборонної поліції (KаПо) активно сприяє розмиванню потенційних небезпек, що пов’язані з російською м’якою силою. Якщо конкретно, то протягом кількох років KаПо успішно виявляє імена агентів впливу РФ і канали, через які Кремль намагається діяти проти Естонії. Щорічні звіти КаПо широко висвітлюються в ЗМІ країни, а відтак і ширший загал непогано орієнтується в спробах Росії просувати тут свою м’яку силу.
І все-таки пам’ятаймо, що м’яка сила — це не тільки мейнстримні російські ЗМІ.
Міжнародний центр оборони і безпеки (ICDS) провів торік дослідження, котре виявило: росіяни в Естонії, попри те що живуть здебільшого в медіа-полі РФ, не так легко піддаються його інформації. Наша держава нині має під собою значно міцнішу базу, ніж Україна (менше корупції, добре працюють урядові структури). Молоде покоління росіян не так багато дивиться телевізор: воно користується соцмережами (а отже, менш контрольоване Кремлем). І, як пишуть автори дослідження Джилл Доґерті й Рііна Кальюранд, маючи доступ до кабельних каналів в Естонії та інших країнах колишнього радянського табору, несе цей меседж російським «соотєчєствєннікам» за кордоном. Естонські російськомовні їх дивляться і слухають, та аж ніяк не очевидно, що вони готові приєднатися до путінського «русского міра». Навіть люди з найбільшими культурними симпатіями до Росії на цей час не трансформують своєї прихильності в незаперечну політичну підтримку. Як сказала науковцеві з Естонії Крістіні Каллас одна російськомовна жінка, «я люблю Росію, люблю Путіна, але на відстані».
Соцмережі теж змінили роль мейнстримних ЗМІ. З приходом перших стала падати довіра до других. Перемога Дональда Трампа у США чітко показала тенденцію, що дала йому змогу пропустити деякі теледебати: 10 років тому щось схоже важко було навіть уявити. Ще один хороший приклад — колонка «What Was Fake» («Що було фейком») у Washington Post. Видання започаткувало її у травні 2014-го й вирішило закрити наприкінці минулого року. Чому? Бо продукування фейкових історій мало економічний сенс. Автор матеріалу у Washington Post писав: «Нинішній зсув має економічне пояснення. Коли ти брешеш, то заробляєш більше. Від початку 2014-го чимало інтернет-підприємців зрозуміли, що ніщо не стимулює трафіку так ефективно, як історії, котрі звинувачують і нагнітають упередження читачів. Якщо раніше писали багато брехні про смерть зірок або якусь «сатиру» на них, то нині ті самі люди ведуть цілі успішні сайти, які не займаються нічим, окрім тролінгу якихось груп меншин, із котрих зручно знущатись, або ж гри на огидних стереотипах. Пол Горнер, власник nbc.com.co та низки інших дуже прибуткових веб-ресурсів із фейковими новинами, якось конкретно мені сказав, що намагається вигадувати історії, які провокуватимуть сильну реакцію серед консервативно настроєних людей середнього віку. «Вони багато чого поширюють у Facebook, — пояснив він. — Це ідеальна аудиторія».
Читайте також: Місія неможлива
Такі тенденції чітко простежуються і в Естонії. Цікавості додає той факт, що загальна підозрілість до мейнстримних ЗМІ заганяє російську дезінформаційну кампанію в скрутне становище: якщо люди не довіряють західним розкрученим ЗМІ, то російським аналогам також. Мінус, отже, у тому, що урядам країн Європи й Америки через цю недовіру теж складніше доносити свої меседжі.
Російська м’яка сила доволі безнадійна в Естонії, коли йдеться про масове споживання чи масову культуру. Дуже нелегко уявити, що, пробувши 12 років частиною внутрішнього ринку ЄС, побачивши його переваги, наша країна схотіла б приєднатися до Євразійського союзу. Нині тут зберігаються тенденції поведінки, успадковані з часів СРСР: люди на півночі Естонії дивляться телебачення Фінляндії, зокрема тамтешню рекламу харчів та інших товарів. Порівняння їх із радянськими магазинами явно шкодило образові «соціалістичного раю». На сьогодні до того ж кожен може все це купити. І якщо підсумувати коротко, то краще їздити на Volvo, ніж на «Волге».
Що стосується політики, то спроби сформувати суто російську партію в нашій країні завершилися наразі нічим. Центристська партія Естонії успішно привернула на свій бік більшість виборців російського походження. Нині вона в урядовій коаліції, а це означає, що, найімовірніше, у правлячому кабінеті буде більше міністрів-росіян. Останнє, своєю чергою, спростовує закиди Москви, мовляв, «соотєчєствєннікі», що живуть в Естонії, позбавлені політичних прав. Хоча Центристську партію й звинувачують у надмірній прив’язаності до Кремля, нова коаліція чітко заявила, що базові принципи зовнішньої та безпекової політики Естонії залишаться незмінними.
Росія намагалася посилити вплив на естонських росіян через свої неурядові організації, але теж марно. Після бунтів довкола бронзового солдата у 2007 році останнім не вдавалося залучити достатньо людей до своїх лав, тож можна з певністю сказати, що гроші, які на них витрачають, викинуті на вітер. Те, як події навколо монумента зображували російські ЗМІ, стало дзвіночком для багатьох — вони зрозуміли: того, про що їм говорять, у реальному житті немає.
Естонія — одна із країн ЄС, які найбільше постраждали від санкцій Союзу проти Росії. Наші фермери отримали допомогу з різних фондів ЄС. Сьогодні ситуація в цьому сенсі не з приємних і вже чуються заклики відкрити доступ до ринку східної сусідки знову. Але загалом жодна із провідних політичних сил поки що не озвучила вимог скасувати санкції. Тут, можливо, свою роль відіграв попередній негативний досвід із російськими ринками: у 1995-му Кремль установив подвійне мито на товари з Естонії нібито через порушення нею прав російськомовних громадян. Відтак ринок РФ утратив свою важливість. А ще більше після кризи 1998-го. Надалі естонські бізнесмени теж відчували непередбачуваність російського ринку, а отже, санкції ЄС та контрсанкції Москви їх не дуже здивували. Утім, без привабливого ринку м’яку силу Росії сприймати всерйоз не можна.
Читайте також: Даля Ґрібаускайте: «Литовці завжди були серед найбільших єврооптимістів»
Але найбільше питань щодо м’якої сили РФ лежить у площині розуміння історії. Естонія та Росія абсолютно по-різному інтерпретують Другу світову війну, хоча й тут основна проблема не тільки й не стільки в минулому. Якщо ми, естонці, чуємо, як масові убивства й депортації виправдовують тим, що це діялось у воєнний час або в специфічному контексті, то нам дуже просто уявити, як усе повторилось би знову. Якщо пакт Молотова — Ріббентропа мав на меті захистити західні кордони Радянського Союзу, хоча це коштувало мільйонів життів у Литві, Латвії та Естонії, то, може, Росія ще раз захоче «захистити» власні західні кордони? Заклики зупинити переміщення військ НАТО до країн Балтії звучали з вуст кремлівських політиків не раз. Крім того, згідно з нещодавно ухваленим у Росії законом Радянський Союз не нападав на Польщу в 1939-му, а ті, хто каже протилежне, можуть опинитись у суді. В Естонії, навпаки, немає ностальгії за Радянським Союзом. Факт його розпаду загалом не сприймається як «найбільша геополітична катастрофа ХХ століття», швидше як благословення, котре уможливило відродження Естонської Республіки.
З огляду на всі ці фактори успішне використання російської м’якої сили в Естонії майже нереальне.
———————-
Після нетривалої політичної кризи 17 листопада новим прем’єром Естонії стане Юрі Ратас, колишній мер Таллінна й новий лідер Центристської партії, яка на останніх виборах здобула другий результат (маючи значну підтримку серед місцевих етнічних росіян). Дотепер, попри успіхи на виборах, вона залишалася поза коаліціями через зв’язки попереднього очільника з «Единой Россией». Зараз Центристська партія успішно сформувала більшість із есдеками та правою політсилою «Союз Вітчизни і Res Publica»: за словами її партнерів по новій більшості, такий союз став можливим для них власне після заміни лідера ЦП. Раніше на її чолі стояв Едґар Савісаар, який 10 років тому підписав угоду з «Единой Россией» про формування міжпартійних комітетів для роботи в освіті й культурі, а також для посилення двосторонніх зв’язків. Утім, коментатори вважають, що зміна провідника може обернутися для політсили складнощами: значна частина її етнічного російського електорату лояльна до Савісаара, тож тепер їй доведеться якось балансувати між преференціями власних виборців та політикою уряду. За словами нового очільника Центристської партії Юрі Ратаса, тодішня угода з «єдінороссамі» так і не реалізувалась, і «ситуація не зміниться, доки Кремль не
почне знову поважати міжнародне право».