Питання імміграції спричиняє у Великій Британії чи не найбільше розколів і палких дебатів та, схоже, ніяк не розв’язується. Це питання також розриває Консервативну партію: відкриті суперечки, обурені подання у відставку й випробування авторитету прем’єр-міністра Ріші Сунака.
Так само як у більшості країн материкової Європи, у Британії великий приплив нелегальних іммігрантів. Тисячі охоплених відчаєм людей — потенційних прохачів притулку й ще більше економічних мігрантів — прагнуть оселитися в Європі. Вони перетинають Середземне море й Ла-Манш на благеньких човниках, незаконно потрапляють на територію Європи, а далі у Велику Британію з допомогою безжальних контрабандистів. Кількість новоприбулих швидко зростає. Нещодавно лише за тиждень 10 тисяч осіб висадилися на Лампедузі — італійському острівці біля берегів Африки.
Коли море спокійне, на південному узбережжі Великої Британії приблизно 900 осіб на день висаджується з надувних човників або небезпечних і переповнених більших суден.
Колись Велика Британія була безпечною гаванню для переслідуваних людей з усього світу. Однак ситуація змінилася. Громадськість стає дедалі більш вороже налаштованою проти іммігрантів, особливо тих, які приїжджають без документів, грошей і засобів для існування. Їх селять у готелях, на військових базах і в урядових будівлях, що обходиться приблизно у 8 мільйонів фунтів на день. Необроблених заяв на надання притулку зараз стільки, що знадобиться майже рік, щоб усі розібрати. Та навіть якщо людям відмовляють у притулку, більшість подають апеляцію, розтягуючи процес. Чимало з них просто зникають: друзі чи родичі забезпечують їм дах над головою. Лише небагатьох з тих, кому було відмовлено у в’їзді в Британію, справді депортують на батьківщину.
Останніми тижнями це питання стало політично вибуховим у Великій Британії через появу схеми аутсорсингу обробки справ мігрантів, які прибувають на човниках з Руанди. Більшість вважає цей план надзвичайно нереалістичним. Руанда — маленька країна в Центральній Африці без тісних зв’язків з Великою Британією. У неї сумна історія: страшний геноцид 1994 року, коли загинуло понад 800 тисяч осіб з племені тутсі. Руанду тримає в залізних рукавицях президент Поль Каґаме, і це далеко не демократична держава. Однак з квітня 2022 року Велика Британія веде переговори про можливість відправляти літаком усіх нелегалів у Руанду, що коштуватиме більше тисячі фунтів на особу. Лишитися зможуть тільки ті, хто доведе, що зазнає на батьківщині переслідувань; тих, хто не отримає притулок, відправлятимуть не в рідну, а в іншу країну.
Читайте також: Die Welt: Чорна скринька Балкан — проблемний маршрут для Німеччини
План заблокував британський Верховний Суд, і поки що жодний літак не вилетів з Великої Британії в Руанду з біженцями на борту. Британія вже виплатила Руанді за цю схему 240 мільйонів фунтів та обіцяє ще 50 мільйонів. Такі витрати спричинили неабиякий протест серед громадськості. Міністр внутрішніх справ Великої Британії нещодавно підписав у Кігалі нову угоду з урахуванням заперечень Верховного Суду про те, що Руанда — небезпечне місце для біженців і що їх треба відправляти на батьківщину. Однак оновлений план усе ще може заблокувати суд або парламент, і в Консервативній партії із цього приводу виник розкол. Суелла Браверман, колишня міністерка внутрішніх справ і праворадикальна опонентка Сунака, подала у відставку, розкритикувавши прем’єр-міністра й заявивши, що він мав би просувати план наполегливіше. Ще більшою ганьбою для партії стала відставка Роберта Дженріка — міністра, який відповідав за імміграцію. Це сталося одразу після підписання нової угоди в Руанді. Пан Дженрік заявив, що питання розв’язали не до кінця.
Консерватори правого крила закликають Велику Британію відкликати свій підпис з Європейської конвенції з прав людини — головного політичного інструменту, що дає змогу британцям звертатися до Європейського суду в Страсбурзі, який, імовірно, підтримуватиме апеляції мігрантів проти депортації в Руанду. Відмова від Конвенції означатиме масштабний розрив демократичних союзів Великої Британії та послабить інші правові зв’язки країни з європейськими сусідами. Натомість Сунак пропонує, щоб уряд проголосив Руанду безпечною країною, і тоді Верховний Суд не зможе заблокувати депортації. Опозиційні лейбористи й організації із захисту прав людини висміюють цю пропозицію, адже йдеться, мовляв, про символічний жест, який не матиме жодної правової сили.
Сунак заявив, що пріоритетом уряду на наступний рік буде «зупинити човни». Та що робити з останніми цифрами щодо легальної міграції у Велику Британію? Торік близько 745 тисяч осіб прибули в країну й допомогли з дефіцитом робочої сили, особливо у сфері охорони здоров’я, у будинках для літніх людей та у сфері обслуговування. Це рекордна цифра, яка значно вища, ніж десять років тому, коли уряд обіцяв зменшити кількість іммігрантів до десяти тисяч осіб на рік. Сунак оголосив про план заборонити легальним мігрантам привозити із собою членів родини, а також хоче підняти мінімальні зарплати для робочих місць, які можуть віддавати мігрантам. Підприємці стверджують, що для економіки мігранти потрібні з огляду на дефіцит низькооплачуваних працівників після того, як багато європейців виїхали з Британії на початку Brexit. У медичній сфері бракує 150 тисяч кадрів, а соціальна служба потребує ще 120 тисяч працівників. Якщо зупинити легальну міграцію, економіку Великої Британії охопить хаос.
Більшість легальних мігрантів приїжджають з Індії, Нігерії, Гонконгу й Південно-Східної Азії. Таких людей значно більше, ніж тих, хто прибуває незаконно на човниках — переважно з Ірану, Іраку, Афганістану й деяких країн Африки. Оскільки уряд Сунака не має чіткого плану, як зупинити охочих отримати притулок або як зменшити кількість легальних мігрантів, чинна влада не популярна й видається слабкою.
Наразі виборці переймаються імміграцією більше, ніж проблемами в економіці, системі охорони здоров’я та занепадом стандартів у державній службі.
Велика Британія не єдина країна, що не дає ради з напливом мігрантів. Німеччина, яка прийняла понад мільйон сирійських біженців, також розглядає питання про обмеження міграції та обробку справ новоприбулих за межами Німеччини. Данія вже ухвалила закон, який дозволяє обробляти справи мігрантів за кордоном, попри те що жодна країна не пристала на цю ідею. Джорджа Мелоні, нова прем’єрка Італії, заявила, що зупинити мігрантів, які прибувають Середземним морем, — пріоритет її уряду. Правий популіст Ґерт Вілдерс, який переміг на нещодавніх виборах у Нідерландах, побудував свою передвиборчу кампанію на протесті проти міграції, наполягаючи, що країна вже переповнена. Він пропонує відіслати багатьох мігрантів на батьківщину, але ще не сформував коаліцію. Тим часом Швеція жахається банд, які влаштовують на вулицях міст великі перестрілки — здебільшого серед мігрантів, яких у країні чимало та які не змогли інтегруватися у шведське суспільство.
Читайте також: Життя після Brexit
Наразі серед європейців немає консенсусу про те, що робити. Утім, приплив мігрантів у Європу забезпечує підтримку правим політичним партіям. Їхні пропозиції стають дедалі суворішими. Варто очікувати патрулювання прибережних зон Європи військово-морськими силами, нових прикордонних перевірок і відмов від конвенцій ООН і Європи, які дають змогу людям, які потребують притулку, тікати в Європу.
Велика Британія вже виплатила Франції велику суму, щоб вона посилила прикордонний контроль на узбережжі Ла-Маншу. Та чимало мігрантів продовжують прибувати в тамтешні порти, як-от Кале, сподіваючись проїхати до Великої Британії незаконно на вантажівках. Вони живуть у жахливих умовах і часто переміщаються через поліцію, але зазвичай невдовзі повертаються.
Проблемою для всієї Західної Європи є те, що соціальні мережі поширюють інформацію про добробут у цій частині світу, тому дедалі більше бідних мешканців Африки й Азії вирушають туди в пошуку кращого життя.
Контрабандисти заробляють грубі гроші й користуються зв’язками з корупціонерами в урядах багатьох країн. Тож боротися з бандами, які привозять нелегальних мігрантів у Європу, нелегко. Найближчими роками проблема лише загостриться й може призвести до масових жорстоких сутичок.