Шістдесят років тому візит Джона Кеннеді до Західного Берліна, який перетворився на тріумфальну ходу, став вершиною його репутації беззаперечного, блискучого лідера і надії вільного світу. Його вбивство усього через півроку, поклало початок перетворенню Кеннеді на світоча ліберальної демократії par excellence.
Втім, тим часом, історики розкрили й темні сторони президента США, який був настільки ж харизматичним, наскільки й трагічним. Список його гріхів довгий: за красивою зовнішністю юнацької вітальності він систематично приховував від громадськості, що насправді був серйозно хворий і немічний. Далекий від гармонійного шлюбу зі своєю гламурною дружиною мрії Жаклін («Джекі»), Кеннеді був маніакальним бабієм і збирав сексуальні звершення, як трофеї. Своїм обранням на посаду президента він, ймовірно, завдячував химерним зв’язкам з мафією.
У конкретній політичній практиці він аж ніяк не був візіонером, енергійним ідеалістом, кого він із себе радо вдавав, а радше свідомим своєї влади прагматиком без глибоких переконань, який спершу неохоче підтримував боротьбу чорношкірого руху за громадянські права проти расової сегрегації в південних штатах і втягнув США у катастрофічну війну у В’єтнамі. Під час Карибської кризи 1962 року він діяв не з суверенною рішучістю державного діяча і з стратегічною далекоглядністю, які йому зазвичай приписують. Від ядерної війни світ тоді врятувався радше завдяки щасливому випадку.
Читайте також: Вони знову вбили Кеннеді!
Але вся ця інформація не зашкодила міфу, довкола Джона Кеннеді. Його німб променистого оновлювача західного світу залишається непорушним, не всупереч, а, мабуть, саме тому, що стало зрозуміло, він був грішною людиною з вражаючими слабкостями, а не морально бездоганним апостолом чесноти. Бо з цими своїми вадами, недоліками і невідповідностями він ще більше уособлює дух і суть сучасної західної демократії.
Суть міфу Кеннеді полягає в тому, що плюралістична демократія молода, динамічна і має блискуче майбутнє, якщо тільки вона вірить у себе і свої цінності, незважаючи на свою недосконалість, незліченні хвороби, брудні і непривабливі сторони і темні прірви. Вона може намагатися приховати їх від себе та інших, але раніше чи пізніше у відкритому суспільстві навіть найнеприємніша правда виходить назовні. Демократія сильна не тому, що репрезентує чи може створити ідеальний світ, а тому, що це єдина форма правління, в якій вільні люди можуть навчитися гідно й відповідально впоруватись з усіма жахами і недоліками реального світу. І тому, що це єдина форма держави, яка дає можливість крок за кроком робити недосконалу реальність трохи кращою, справедливішою, простіше: стерпнішою.
Натхненна присутність Кеннеді та його юнацький шарм додали впевненості не лише США, але й усьому вільному світові в його силі та здатності до відродження. Це сталося у момент, коли тоталітаризм у його комуністичному варіанті, здавалося, був на підйомі, а нібито «декадентський» Захід ризикував застигнути у параної і невпевненості в собі. У цій ситуації Джон Ф. Кеннеді та його вправна дружина передали впевненість у тому, що демократична цивілізація аж ніяк не приречена, а достатньо потужна, щоб не лише виростити нове, ще не зужите покоління лідерів, але й таке ставлення до життя, яке завжди осяватиме світ і переважатиме сірий колективізм її ворогів.
Антикомунізму, який часом був затятим, а іноді скочувався до реакційності подружжя Кеннеді надало свіже, оптимістичне, ліберальне обличчя і легку, елегантну постать. «Джек» (як називали його близькі) і Джекі дали зрозуміти світові, що демократія має бути не лише ефективною і оборонятися, але й може бути сексуальною. Втім окрім величезного символічного впливу реальні політичні досягнення Кеннеді були досить скромними. Тоді як його реформаторські зусилля в США просувалися вкрай повільно, знаменита промова Кеннеді в Берліні в червні 1963 року кульмінацією якої став легендарний вигук (німецькою мовою): “Ich bin ein Berliner” («Я берлінець») стала сигналом із вічною цінністю.
Читайте також: Не тільки ностальгія
Ця фраза втілила позачасовий універсальний меседж свободи в яскраву і зрозумілу форму. Цим Кеннеді спрямував увагу усього світу на оточений комунізмом західний Берлін, як на актуальний форпост у боротьбі всього вільного людства за гідність і самовизначення. Там, де люди повстають проти очевидної несправедливості, там центр усього вільного світу. Сьогоднішнім еквівалентом цього зізнання Кеннеді було б: «Я українець».
Сучасна демократія також потребує міфів, за допомогою яких може упевнитися своєму засадничому призначенні. У міфах спогади, традиції, прагнення, мрії та страхи конденсуються у вигаданому перебільшенні в колективний образ себе, настільки ж складний, наскільки й зрозумілий. У міфі про Кеннеді демократичне суспільство впізнає себе як у своїй величі, так і в своїй трагедії, у своїх величезних можливостях, так і в своїй обмеженості та скінченності, у своїх казкових досягненнях, так і в своїх трагічних помилках і хибах. І сьогодні, як ніколи, потрібні лідери на кшталт Кеннеді, які здатні втілити цей багатогранний, сліпучий потенціал демократії у захоплюючий спосіб. Те, що таких політичних особистостей в розвинених західних демократіях не видно, може стати для них фатальним.