Тепер і в нас можна зручно, швидко й головне бездумно слухати нову музику, яку нам тепер підсовує ще одна платформа. На цьому хороші новини закінчуються, бо Spotify став черговим нагадуванням того, що ми й без нього могли відстежити на інших ресурсах, як-от, на Youtube чи iTunes: війна за уми й душі точиться на всіх фронтах, а переліки пісень, що їх формують для української аудиторії, по самі вінця заповнені продуктом російського шоу-бізнесу. Українські пісні опиняються на останніх місцях, навіть коли йдеться про зріз смаків саме в Україні, а якщо іноді й наштовхуєшся на щось наше, то воно обо’язково буде сльозливим і тужливим. Складається враження, що українському шоу-бізу відведене те саме місце, що і шотландцю з волинкою, котрий грає в підземному переході Лондона.
Ви можете заперечити: мовляв, жодні топи не змусять вас слухати шлак. Але ж ідеться не про вас, а про ваших дітей, їхніх друзів, сусідських підлітків тощо — перелік може бути довгим. Запитайте їх, хто такий Morgenshtern і про що співає Niletto — і ви зрозумієте, що діти заковтують цей шлак із великим задоволенням. Вітаю! Тепер ви розумієте, що чи не найефективніше за виховання українських дітей узявся умовний Spotify.
Читайте також: Кров, піт і компроміс
То хто насправді виховує наших дітей? Хто ті лідери думок, що збирають найбільше українських дитячих лайків? Це не ми й навіть не наш шоу-бізнес, а російський, якому не байдуже, чим будуть наповнені голови їхніх дітей і, як бачимо, наших також. Яскраві й високобюджетні росіяни роблять усе можливе, щоб витіснити конкурентів із ринку блискучими зліпками успіху.
То що вони вкладають у голови наших дітей, окрім яскравості й інших алахай-махалаїв, що так добре привертають увагу?
Лобода, яка легко перестрибнула на російську сцену, якось заявила: «Мы строим Новый Рим тебе на зло», прозоро транслюючи великоімперські наративи. Хіба ця композиція не є культурною війною й агресією проти нас?
Niletto співає, що насправді будь-яка війна — то від любові, від пристрасті двох сердець, доля яких бути разом. «Время пострелять, между нами пальба, попадаешь в сердце, остаешься там, любимка». Військові нападають танками, шоу-бізнес виправдовує це любовними співами, щоб наші діти думали, що війна — то не серйозно, то від любові, то дорослі бісяться, «политики нас поссорили, мы один народ». Вони закладають основи, що після великого конфлікту приходить безмежна любов, феєричний секс і абсолютне злиття.
Якось так сталося, що хоч ми й заборонили mail.ru, «Однокласники», ВКонтакте і канал «Россия», проте не зробили найголовнішого: не зупинили потоку культурного шлаку, що безупинно вливається в голови наших дітей.
Ця отрута тече прямо у вуха наших дітей, змалечку закладаючи їм основи для майбутнього політичного мислення: «адіннародавскава». «Ты же девочка-война, ты падала, я тебя поймал» — у вас, українців, просто поганий характер, і ви відбилися від сім’ї. І яка ж картина світу може скластися в голові дитини, яка постійно слухає росіян, наслідує росіян і взагалі хоче мімікрувати під усе «русское»?
Ну або давайте не про війну. Ось, наприклад, «Дочь прокурора»: «Знаю денег вкус, улыбаюсь, не смеюсь. Мальчик, у тебя проблемы будут, если я влюблюсь». Бренд на бренді, продакт-плейсмент, тупо телемагазин, але чому дочка прокурора, а не бізнесмена чи фінансиста, якщо головне, що продається — це конс’юмеризм. Прокурор — представник державного сектора, то звідки в нього стільки грошей? Хіба це не пряма реклама державної корупції та свавілля високопосадовців? Хіба не легітимізація держави як тоталітарної машини? Це чистий продаж системи «корупція — добро, чиновнику слід коритися»; це нав’язування культури орди зокрема й нашим дітям.
Читайте також: День соборності імперії
А що українські пісні? Найпопулярнішими стають чомусь ті, що або про невиразність (порівняйте будь-який російськомовний хіт гурту «Время и Стекло» з отим «дим-дим-дим»: це ж «я на стиле» проти «мій реактор горить») або про тугу (Казка «Плакала»), що продовжують набридливий навколокультурний стереотип щодо українців, які в культурному просторі переважно страждають, хоча насправді ні. А в періоди між поневіряннями й жуванням шмарклів ми слухаємо, наприклад, про те, що «Треба пробачати». Dan Balan, який неодноразово демонстрував зневагу до всього українського, раптом записав хіт про те, що українцям (ну українською ж співає, то до кого звернення?) зараз найважливіше навчитися пробачати.
Війна автоматів дедалі більше покладається на культуру — не словом, то бітом і хайпом. І найвразливішими у цій війні є діти. Пам’ятайте, що менше зі своїми дітьми спілкуєтеся ви, то більше з ними розмовляє Элджей, Morgenshtern, Niletto й інші непрохані педагоги. І у них є перевага: вони не повчають, не муштрують і не ганяють, а лише підказують «правильний» шлях. Тож що заважає вам робити те саме? Адже йдеться не про якийсь особливий дитячий смак, а про один із симптомів того, чим хворіємо ми, дорослі. Тож чому б не виграти цей бій зі шлаком за увагу вашої дитини?