Суспільне життя на Вінниччині завжди на диво чітко відповідало її географічній позиції: між Сходом та Заходом України. Якщо поглянути на карти, що представляють мовну ситуацію в нашій країні, то Вінницька область лежить саме на межі україномовного Заходу.
Такою самою межовою є область і на електоральних мапах. На президентських виборах у 1994-му тут голосували за Кравчука, у 2004-му — за Ющенка, у 2010-му — за Тимошенко, хоча тут межа вже виключно з Одещиною, бо решта областей Центральної України були в політичних симпатіях одностайні із Заходом. Що ж до парламентських виборів, то останніми роками спостерігається цікава особливість: Вінниччина стає основною електоральною базою для однієї з партій. У 2012-му такою політсилою виявилося ВО «Батьківщина» — за нього віддали голоси 45,01% вінничан (що вище за показник будь-якої іншої області). У 2014-му в такій позиції опинився Блок Петра Порошенка — 37,5% голосів, і знову-таки це була найбільша частка по країні.
Проте в масштабах держави Вінницька область ніколи не була такою важливою, як, скажімо, Одеська, Львівська чи Харківська. Ані в ній, ані в самому місті ніколи не спалахували корупційні скандали, які лунали б на всю Україну, не існувало потужного криміналу. Навіть контрабанда на кордоні з Молдовою в нормальних для України обсягах, нічого особливого. Тим цікавіше, що останнім часом скандальні новини почали з’являтися на Вінниччині, коли їх не чекали — відразу після початку діяльності Національної поліції. За перші тижні роботи
патрульні розбили відразу кілька нових автівок, одну навіть об маршрутку.
Читайте також: На східному краю Європи
Не кращі справи й у поліції обласній. Спершу, в лютому, активісти звинуватили в сепаратизмі її начальника Антона Шевцова, родина якого на той час проживала в Криму й підтримувала анексію півострова у соцмережах. У результаті було відсторонено від посади як Шевцова, так і його заступника Олександра Селіверстова. А нещодавно, 9 квітня, трьох місцевих поліцейських інспекторів спіймали на спробі здерти $5 тис. хабара з іноземців, на квартирі яких вони провели несанкціонований обшук, безпідставно звинувативши їх у зберіганні наркотиків.
Вінницьке суспільство ніколи не було пасивне в національному політичному спектрі. Але ще активнішою завжди була діяльність місцевої громади, тоді як локальний патріотизм відігравав і відіграє важливу роль. Не дивно, що саме у Вінниці сформувалась одна з небагатьох політичних сил, які ще не виявляли національних амбіцій, а натомість сфокусовані на місцевому рівні.
Мова про політичну силу «Вінницька європейська стратегія», яку Володимир Гройсман створив для участі в місцевих виборах 2015 року на базі команди, зібраної ним за два строки на посаді мера Вінниці. Партія вирішила зосередитися тільки на діяльності в місті, тож навіть не йшла на вибори до обласної ради. Таким чином, сформувалася доволі цікава для України відмінність у представництві партій у міській та обласній радах: БПП «Солідарність», що виграв перегони до облради, набравши 32,14% голосів, у міськраді став лише другою силою, отримавши 18,52%. Лідером у місті виявилася саме «Вінницька європейська стратегія», яку підтримало 37,04% громадян.
Іще більше домінування нової політсили спостерігалося на виборах мера. Кандидат від «Вінницької європейської стратегії» Сергій Моргунов тричі обирався до Вінницької міської ради, вісім років був її секретарем. А після того як у лютому 2014-го Арсеній Яценюк запросив Володимира Гройсмана в уряд на посаду віце-прем’єр-міністра з регіонального розвитку, Моргунов став виконувачем обов’язків мера Вінниці. Після виборів-2015 він заступив на посаду офіційно, набравши 48,2% голосів у першому турі та 63,92% у другому й упевнено перегравши кандидатку від ВО «Батьківщина» Людмилу Щербаківську.
Такого успіху партії вдалося досягнути саме завдяки довірі жителів обласного центру до Володимира Гройсмана та його реформ, які проводилися від 2006-го. Той завжди був прихильником технологічного розвитку, тож і в його реформаторстві можна помітити цей підхід.
У Вінниці діє електронна система міського управління. У 2013-му там уперше в Україні почали запровадження пілотного проекту «Прозоре місто» на основі словацького досвіду. Модель базується на ІТ-рішеннях для покращення online-доступу до інформації про місцеве самоврядування, до адміністративних послуг та інших важливих муніципальних функцій.
Читайте також: Стратегічний тил
Модель доповнюється інноваційними рішеннями, як-от відділ оперативного реагування «Цілодобова варта», у якому громадяни можуть дістати консультацію з питань роботи державних управлінських та комунальних органів, аварійних відключень та виникнення аварійних ситуацій.
Після ліквідації районних рад міста у 2008-му було створено чотири «прозорі офіси» — центри адміністративних послуг. У межах «прозорого офісу» надають послуги державні, територіальні та обласні управління, а також департаменти, відділи й служби міської ради. Уся діяльність відбувається за прозорими стінами під спостереженням відеокамер, що унеможливлює хабарництво. Основні принципи роботи такого центру — всі адміністративні послуги в одному приміщенні, а також забезпечення сприятливих умов у обслуговуванні для людей з обмеженими фізичними можливостями.
Один із найважливіших векторів розвитку — енергоефективність. Іще із 2006-го відбувалася поетапна заміна освітлення: старі лампи розжарювання поступилися місцем енергоощадним. Окрім того, був установлений моніторинг статусу ліхтарів на єдиному диспетчерському пульті, тож зовнішня ілюмінація надійно працює і в приватному секторі, і в дворах багатоповерхівок. Менеджмент енергоефективності є і на мікрорівні: у міській раді діють датчики руху, що вимикають світло в коридорах, коли воно нікому не потрібне. Така політика дає результати: у 2015-му Вінниця стала першим містом на пострадянських теренах, яке отримало Європейську енергетичну відзнаку — премію за досягнення в економії енергії.
Важливим кроком стала також боротьба зі стихійною торгівлею та МАФами. Від 2006 року поступово ліквідували всі великі базари міста, натомість створили один муніципальний ринок, віддалений від центру. Нині постійної стихійної торгівлі у Вінниці немає, хоча люди за звичкою іноді й намагаються швиденько продати щось із землі, поки поліція не бачить.
Читайте також: Розбагатілий провінціал
Останнім часом чути розмови про «вінницький клан» у владі, який прийшов на зміну донецькому. Проте у випадку вінницьких то швидше команда бодай тому, що ці люди разом досягли певного прогресу в своєму місті. Тож зрозуміло, чому Гройсман зараз намагається протягнути до потенційного Кабінету Міністрів трьох соратників. Свого радника Олександра Саєнка хоче бачити на посаді міністра Кабінету Міністрів. Андрія Реву, теперішнього заступника мера Вінниці Сергія Моргунова, — міністром охорони здоров’я. До слова, Рева відомий тим, що завжди намагався дистанціюватися від політики, скажімо, не брав участі у вінницькому Євромайдані, бо вважав його «колективним сеансом самообману», а гасла — популізмом та демагогією. Віце-прем’єр-міністром у справах АТО та окупованих територій має стати Володимир Кістіон, який шість років був заступником Гройсмана на посаді міського голови, а в 2014-му разом із ним переїхав до Києва, обійнявши посаду першого заступника міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства.
Таким чином, потенційне прем’єрство Гройсмана може справді стати другою хвилею міграцій вінницьких посадовців до Києва: перша відбулась у 2014-му за ініціативою президента Порошенка. Тоді до столиці переїхав, зокрема, і перший заступник голови Апарату ВР Володимир Слишинський, що доти працював заступником Гройсмана й Моргунова. Схоже, на берегах Дніпра поступово опиняються всі, хто має політичні амбіції. А у Вінниці залишаються чиновники, які опікуються господарством та розвитком міста.