Економіка

  ▪   Денис Казанський

Розбагатілий провінціал

Фото: IgorTurzh
Стихійна економіка самозайнятості — чим живе Хмельницький
Матеріал друкованого видання
№ 15 (439)
від 14 квітня, 2016

В автобусі Хмельницький — Київ із перших хвилин розумієш, чим живе обласний центр, названий на честь знаменитого гетьмана.

– Прикинь, я тут купила пальто за 700, те, що на Святошині бачила за 1400! А шарф, який у нас на Шулявці 300, тут усього 150!

У столицю бус відправляється заповнений людьми з великими сумками. На вихідні до Хмельницького приїжджають жителі столиці та сусідніх обласних центрів, щоб купити тут дешевий одяг на одному з місцевих речових ринків.
Ринки справді стали справжньою пам’яткою міста і, по суті, сформували його нинішній вигляд.

Хмельницький належить до тих міст, де в радянський період була повністю стерта стара ідентичність, а натомість виникла зовсім інша. В Україні можна знайти чимало подібних прикладів. Радянська влада дуже добре вміла руйнувати до «основанія» і на цьому місці будувати «новий світ». Щоправда, найчастіше цей світ виявлявся не таким привабливим, як знищена архаїка.

Менш як 100 років тому на місці Хмельницького був Проскурів. У 1954-му його було перейменовано в Хмельницький з нагоди 300-річчя Переяславської ради. Але по факту від Проскурова в сучасному місті залишилося не так багато. Радше правильно буде сказати, що сучасний Хмельницький виник замість старого міста, яке існувало на цьому місці до нього й назавжди відійшло в минуле.

Читайте також: Рух за течією. Потенціал нових пріортетних галузей

Хмельницький вважається одним із найменш цікавих міст України. На запитання, що тут можна подивитися, місцеві найчастіше відповідають: «Нічого». Інколи радять побувати на ринку. Стара забудова, гідна уваги, збереглася в Хмельницькому лише місцями. З першого погляду стає очевидним, що місто забудовується без будь-якого осмисленого плану. І якщо в радянський період його спотворювали примітивними коробками із силікатної цегли, які нагромаджували просто поміж симпатичних повітових будиночків Проскурова, то тепер тут розгорнулася справжня містобудівна вакханалія. Сучасний вигляд міста — це суміш безглуздих торговельних центрів, обвішаних рекламою, та обшарпаних радянських висоток.

Після розпаду СРСР ринкова економіка тут виникла в буквальному сенсі. Базари стали головним локомотивом економіки Хмельницького в 1990-ті й фактично досі лишаються тут містоутворюючими підприємствами. З 260 тис. жителів Хмельницького в торгівлі зайняте майже все працездатне населення. Головний базар міста — так звана «Товкучка» — займає площу близько 18 га. Утім, насправді це не один ринок, а сукупність кількох, що плавно перетікають з одного в інший. Щось на зразок федерації або конфедерації базарів.

Базари Хмельницького мають сайти й групи в соціальних мережах, де для відвідувачів навіть викладена карта цього грандіозного полігону торгівлі. Без неї розібратися в хаосі наметів і контейнерів украй непросто. Найперша асоціація, яка спадає на думку, — нетрі. Картонні коробки, піддони, ящики, штовханина, завали дешевого одягу... Однак складна економічна ситуація жене до Хмельницького тисячі людей, які, щоб заощадити 200–300 грн, готові занурюватися в ці нетрі.

Наявність такого великого потоку покупців і високий попит на одяг породили в Хмельницькому свою індустрію легкої промисловості — такий собі маленький Китай. Поступово навколо ринку в гаражах, на квартирах та в орендованих приміщеннях мертвих радянських заводів виникли невеликі цехи з пошиття взуття, одягу, сумок та іншого ширвжитку. Більшість із них працюють нелегально, без оформлення. Шиють, зокрема, й одяг відомих брендів. Найчастіше такі підпільні виробництва тримають власники торгових місць, які збувають продукцію через свої точки приїжджим покупцям.

Наявність грошей і попиту на нерухомість породили в Хмельницькому ті самі проблеми, з якими стикаються великі та відносно багаті українські міста. Це регулярні скандали навколо незаконних будівництв

За словами місцевих мешканців, колись ринків тут було набагато більше, але з часом на місці деяких із них у центрі Хмельницького з’явилися цивілізованіші торговельні центри. Здебільшого це потворні споруди, проектуючи які архітектори керувалися принципом створити якомога більше торговельних площ за якомога менші гроші. За кількістю ТРЦ невеликий Хмельницький цілком може змагатися з обласними містами-мільйонниками.

Як вийшло так, що саме Хмельницький свого часу став гігантським містом-ринком, ніхто з місцевих нам пояснити не зміг. Найімовірніше, певну роль тут відіграла підприємливість місцевих бізнесменів на зорі зародження приватного бізнесу, а також наявність великого майданчика, де розмістилися численні базари. Згодом торгівля та пошиття одягу на дому допомогли десяткам тисяч хмельничан заробити відносно легкі гроші.

Хмельницький видається багатшим за сусідні обласні центри. Впадає в око нетипово велика для такого дрібного міста кількість новобудов. На околицях височіють підйомні крани, які зводять у полях цілі мікрорайони. Багатоповерхівки, характерні для міст-мільйонників, виростають і в центрі. Ціни на нерухомість у Хмельницькому одні з найнижчих в Україні. Однокімнатна квартира в новобудові коштує лише близько $10 тис. Мабуть, вкладення в нерухомість — найпопулярніша інвестиція серед власників контейнерів на тутешньому ринку. І зважаючи на те, що забудова активно триває, попит на квартири ще є.

Читайте також: Між виживанням і розвитком

Масштаби будівельного бізнесу в Хмельницькому особливо вражають на тлі майже цілковитої його відсутності в подібних за розмірами містах Східної України. І до війни, у відносно благополучних 2012–2013 роках, там не спостерігалося нічого схожого. Наприклад, у Макіївці Донецької області, де до 2014-го проживало на 100 тис. більше людей, ніж зараз у Хмельницькому, за всі 2000-ні була введена в експлуатацію лише одна житлова висот­ка, яку почали зводити ще в 1980-х! У Горлівці, що за розмірами відповідає Хмельницькому, взагалі не вдалося згадати подібних прикладів. А в Луганську та Маріуполі, які перевершують Хмельницький удвічі, лише епізодично зводилися великі новобудови.

Наявність грошей і попиту на нерухомість породили в Хмельницькому ті самі проблеми, з якими стикаються великі та відносно багаті українські міста. Це регулярні скандали навколо незаконних будівництв. Висотки тут намагаються встромити в будь-який вільний простір. Кілька багатоповерхівок виросло навіть посеред приватного сектору, що має зовсім вже гротескний вигляд.

Утім, статус міста-ринку дає не тільки мінуси, а й плюси. Населення Хмельницького переважно самозайняте й не чекає подачок від держави. Тут немає характерної для більшості провінційних українських міст атмосфери депресії. В оточенні торговельних центрів і новобудов язик не повертається вимовити слово «криза».

Читайте також: Глибоке європейське занурення

Мабуть, саме в цьому місті стає зрозуміло, наскільки комфортно економіка почувається без зайвого втручання з боку держави, коли ховається від корупції та бюрократії в рятівній тіні. Жодна офіційна статистика, зрозуміло, не відображає реальних доходів місцевого населення. За даними Мінфіну, середня зарплата тут на 20% нижча від загальноукраїнського рівня й на початок 2016 року становила близько 3,4 тис. грн. Але в реальності Хмельницький видається значно заможнішим за міста Донеччини, де середня зарплата на 2000 грн вища. І масова забудова міста є підтвердженням цього.

Хмельницький власним прикладом доводить, що український народ може сам будувати свій добробут, якщо йому не заважати. Лишається тільки сподіватися, що в майбутньому тут виникне справді повноцінна вітчизняна легка промисловість, яка дасть змогу замістити більшість імпортних товарів на місцевих ринках товарами власного виробництва. А місцева влада знайде в собі сили ухвалити осмислений Генплан міста й спрямовувати енергію інвесторів у потрібне русло, а не просто пускати її на самоплив.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.