Це, звичайно, не такі кардинальні зміни, які пропонує нове керівництво галузі, але на прикладі цих реформ можна розглядати ймовірні ризики й труднощі, а також вивчати позитивні зміни, які, кажуть фахівці, уже є. За п’ять років первинна допомога на Донеччині вийшла з ролі «нерідної доньки», яку фінансували за остаточним принципом і куди традиційно потрапляли лікарі, що з якихось причин не змогли влаштуватися вузькими спеціалістами. Ресурси для розвитку в межах проекту було отримано, місцева влада відчула свою пряму відповідальність перед виборцями за стан первинної допомоги, тому в містах і селищах, наприклад, масово відремонтували амбулаторії та поліклініки, які зараз зовні можуть конкурувати навіть із платними клініками. До початку бойових дій сімейні лікарі Центру первинної допомоги в багатьох містах отримували надбавки з держбюджету, тому вдалося частково оновити кадровий склад. Зважаючи на це, медиків первинної ланки на Донеччині вже не треба агітувати за реформи — вони пройшли частину шляху, а вагання влади через політичний популізм та лобі, навпаки, багатьох розчаровує.
А ось серед лікарської спільноти другого рівня приблизно половина не готова до змін, вважаючи, що це вб’є медичну систему, яка напрацьовувалася десятиріччями, а побудувати нове без чіткого плану та зрозумілого законодавства неможливо. Особливо в часи, коли відбуваються воєнні дії, бо система Семашка, на основі якої досі функціонує українська медицина, була «заточена» під війну. Лікарні були побудовані так, щоб за потреби розгортати там шпиталі, розміщувати евакуйоване населення. Але, як показав досвід АТО, окрім як розмірами будівель цивільні лікарні жодним чином не були готові до надання медичної допомоги під час бойових дій: «заточена» система виявилася просто радянським міфом. Навіть зараз, коли польові шпиталі розташовують у будівлях цивільних лікарень, виникає дуже багато проблем. Як-от, наприклад, із лікарнею в Часовому Яру, яку кілька років поспіль «оптимізовували», довівши до жахливого стану. Після скандалу в соцмережах, коли волонтери показали побутові умови, у яких живуть і лікуються бійці, покращити щось кардинально не вийшло: ремонтувати цивільні приміщення військові відомства не можуть, витрачати на це кошти місцевого бюджету немає сенсу, бо ними не користується громада. Тому наразі керівництво шпиталю коментарів не дає: на жодні реформи, а після розголосу навіть на волонтерів тут не чекають.
Читайте також: Несподіваний тягар нових столиць Донбасу
У звинуваченнях скептиків, звичайно, є сенс, бо, на жаль, реформатори не надають повної інформації, особливо щодо економічного обґрунтування змін. Але не секрет, що спротив пов’язаний також із тим, що вузькі спеціалісти не зацікавлені в офіційному механізмі оплати, бо отримують гроші за свої послуги неофіційно. Адміністрації лікарень теж побоюються конкуренції: якщо їхні послуги виявляться неякісними, то пацієнт обере інший заклад, а за ним підуть і гроші на його лікування. Ну й що вдієш, теза про безплатне лікування досі закріплена в Конституції… То лікарі первинної медичної допомоги можуть не переживати й про це: реформа гарантує, що держава 100% оплачує послуги первинної медичної допомоги, де й концентрується основна робота. Але, на жаль, навіть через п’ять років після початку змін на Донеччині в населення немає довіри до лікарів первинної допомоги. Бо люди вже звикли йти іншим шляхом: шукати вузького спеціаліста, що, як вони розуміють, повинен допомогти. Але цей шлях не тільки хибний, а й економічно невигідний державі: надавати таким чином допомогу виходить у рази дорожче та менш ефективно.
«Фактично від 60% до 80% звернень по медичну допомогу — компетенція Центру первинної допомоги, а зараз, щоб її отримати, люди йдуть одразу до більш високооплачуваних вузьких спеціалістів, що унеможливлює надання ними послуг високого рівня тим, хто справді того потребує. Навіщо реформувати? Щоб послуги були якісними та економічно ефективними», — впевнений президент Асоціації сімейної медицини Донецької області, головний позаштатний сімейний лікар Департаменту охорони здоров’я ДонОДА, головний лікар ЦПМСД № 1 Краматорська Олександр Власенко, який, до речі, був одним із перших сімейних лікарів на Донеччині. Він каже, що саме на Донбасі в лікарській спільноті ситуація неоднозначна: з одного боку, вже є перші досягнення, тому треба рухатися вперед. А з другого — це ще одна, «чергова» реформа, яку сприймають тут радше як тимчасовий політичний процес, аніж як постійний курс, за яким потрібно рухатися в майбутньому.
Читайте також: Три роки визволення: відлік нового життя
Реформа важка в розумінні не тільки для лікарів. Прості люди бояться змін. Особливо якщо йдеться про регіон, де тривають бойові дії. Реформування покладає більшу відповідальність на пацієнта, він стає повноцінним учасником процесу лікування. А це теж складно: треба вчитися правильно розставляти пріоритети й вибирати, коли викликати екстрену службу, а коли йти до лікаря на прийом, проходити своєчасно диспансеризацію чи обов’язкові профілактичні обстеження. Усі нюанси необхідно пояснювати. Зокрема, що це не для того, аби людина лишилася без допомоги, а для зменшення навантаження на лікаря, що дасть змогу вивільнити час і гроші для якіснішого обслуговування. Бо будь-яка реформа не повинна проводитися мовчки: для розвитку треба їздити одне до одного, спілкуватися, дискутувати, створювати професійні спільноти. Лікарі та пацієнти потребують того самого. Зараз дуже важливо покращити саме комунікативну складову, проводити масштабну й зрозумілу інформаційну кампанію серед населення, акції та круглі столи, виступати в ЗМІ. Це дуже важливо з огляду на саму сутність змін: тепер медична допомога насамперед має бути спрямована на профілактику: хай там як банально це прозвучить, лікувати набагато дорожче, ніж підтримувати здоров’я. Зараз люди бояться, що в них знайдуть хворобу, тому звертаються до фахівців, коли їхнє лікування або дуже дороге, або вже, на жаль, неефективне. Хтось не може собі дозволити навіть елементарні обстеження. Тому треба пояснювати, що цей мінімум, який дає змогу контролювати стан здоров’я, не допускаючи розвитку хвороби, згідно з реформою гарантує держава. Бо їй це вигідно! До речі, усі державні програми з лікування онкології, діабету та інших захворювань, що діють на сьогодні, залишаються. Головний лікар Центру первинної допомоги Бахмутської міської ради Світлана Шабаліна вважає, що більшість противників реформи серед пацієнтів просто непоінформовані: «Люди масово голосують проти реформи, хоча, по суті, вимагають того, що в ній закладено. До обговорення трансформації медичного простору треба залучати не тільки лікарів, а й громадськість. І держава повинна бути чесною. Але це ж так важко: відкрито сказати людям, що грошей немає і ніколи їх на медицину не вистачатиме! Їх не вистачає в Сполучених Штатах, у Нідерландах та Великій Британії, бо то сфера, яка споживає багато матеріальних ресурсів! Але для фінансування цієї системи ми вже платимо доволі великі податки, потрібно тільки зробити їх суворо цільовими. Наприклад, екологічні податки, податки з продажу тютюну чи алкоголю, на перевищення вмісту цукру в продуктах. Держава повинна спрямовувати ці гроші на боротьбу і, головне, профілактику захворювань, від яких помирають громадяни: серцево-судинних, діабету, онкології».
Читайте також: Інша Донеччина: від трактора до маскувальної сітки
До речі, на думку спеціалістів первинної допомоги, кардинальних змін потребує і ставлення до середньої ланки — медсестер, які нерідко зараз є фактично просто секретарками при лікарях. А вони ж мають профільну освіту, тому повинні надавати допомогу на своєму рівні. В ідеалі це окремі кабінети, коли пацієнт спочатку йде на прийом до медсестри, яка за потреби відправляє до лікаря. А той, якщо бачить необхідність, — до вузьких спеціалістів. І постійно вчитися як лікарям, так і медсестрам. Персонал, який постійно підвищує свій професійний рівень, буде вигідний і лікарні, і пацієнтам.
До нових етапів реформи на Донеччині, звичайно, готуються. Майже в усіх містах вже складений так званий червоний реєстр, більша частина населення поінформована про необхідність вибрати сімейного лікаря. Вирішуються юридичні питання навіть у межах чинного законодавства. У Бахмуті частина лікарів налаштована оптимістично:
«Зараз створили робочу групу для того, щоб перейти в статус комунального підприємства й мати змогу самостійно розпоряджатися бюджетом, навіть у ситуації недофінансування. Плануємо створити громадську раду при Центрі первинної допомоги, щоб разом із мешканцями вирішувати, покладаючись на статистику та досвід, наприклад, чи закупити вакцину від грипу, чи оплатити пільгові ліки. Я вірю, що через п’ять років наш Центр зможе стати конкурентоспроможним, надавати якісні послуги, налагодити відкриту комунікацію та партнерські відносини між лікарями й пацієнтами. Це дуже важливо, бо багато проблем виникає саме через погану комунікацію: «Ось цей аналіз ви повинні зробити, тому що… Не бажаєте чи не можете? Тоді призначаємо ліки, які, не виключено, даватимуть ось такі наслідки, але без аналізу можемо призначити тільки їх…» Тоді не буде образ на кшталт «нас погано лікували». Треба вчитися партнерських відносин. Навіщо «вигадувати велосипед» — треба звертатися до досвіду інших країн. Навіть ті, хто, як і ми, мав радянське минуле, вже змогли піти вперед: країни Балтії, Грузія зробили величезний ривок, Молдова, яку завжди сприймали як країну бідну, вже на 20 років відірвалася від нас за рівнем медицини. Навіть у Росії, попри політичний тоталітаризм, у цій галузі вже давно капіталістичний розрахунок і страхова складова. Нам не треба копіювати, ми можемо взяти за основу й будувати під свої національні стандарти», — вважає Шабаліна.
Але, незважаючи на позитивний настрій, майже все сказане все ж таки в майбутньому часі. Чи відчули зміни на краще пацієнти вже зараз? І так, і ні. У лікарнях немає медикаментів, у багатьох давно не було ремонтів, чекати на операції без грошей, напевне, теж марно. Але в амбулаторіях справді чисто й комфортно, є обладнання та умови для лікування. Під час епідемії грипу цієї зими, наприклад, у кожного дільничного в тому самому Бахмуті був вимірювач кисню в крові, без якого діагностувати вдома пневмонію, що є смертельно небезпечним ускладненням вірусу, набагато важче. А ось квест «Потрапити до профільного лікаря», до якого треба встигнути взяти номерок у поліклініці не пізніше ніж о восьмій ранку. потім ще й збігати до свого сімейного лікаря по направлення, а це в іншому кінці міста, — забава не для хворих.
Щоправда, у Бахмуті кажуть, що недавно виграли обласний конкурс із медичної інформаційної системи, зараз оголошено тендер. І планують створити електрону систему як для первинного, так і для вторинного рівня медицини, де кожен пацієнт матиме свій кабінет і матиме змогу записатися на прийом до свого лікаря в зручний час і з будь-якого гаджета, щоб не бігати по талони та не чекати в чергах, а також отримати направлення чи результати аналізів і рекомендації фахівця, бачити свій графік щеплень чи профілактичних візитів до спеціалістів. Тож анамнез зрозумілий, а ось щодо остаточного діагнозу — зрада чи перемога — ще далеко.