За президентства Леоніда Кучми Віктор Медведчук, лідер Соціал-демократичної партії України (об’єднаної), зажив дуже неоднозначної слави. З червня 2002 року і до перемоги Помаранчевої революції він працював головою адміністрації президента. З його діяльністю на цій посаді пов’язували появу на телебаченні «темників» та масове використання «чорних» пропагандистських технологій проти опозиції на чолі з Віктором Ющенком. Заслуги Медведчука в розколі країни, що стимулювався владою у відчайдушних зусиллях не допустити перемоги Ющенка, важко переоцінити.
Заразом під егідою «всесильного» голови АП набрала обертів шалена антизахідна кампанія. Вважається також, що саме під впливом Медведчука Кучма санкціонував виключення з Оборонної доктрини України згадки про приєднання до НАТО.
Медведчук не робив секрету з того, що пов’язаний з Кремлем навіть особисто. 2004 року новонароджену доньку Медведчука та його дружини Оксани Марченко (тієї самісінької телеведучої, що «має талант»), хрестили в Санкт-Петербурзі Владімір Путін та дружина Дмітрія Мєдвєдєва.
Попри звинувачення в організації виборчих фальсифікацій, «помаранчева» Феміда так і не повернула своє незряче обличчя в бік Віктора Володимировича. На парламентські вибори 2006 року він пішов у складі блоку «Не так!». І лише цілковитий провал «антипомаранчевої» сили змусив Медведчука зректися керівництва СДПУ (о) та заявити про відхід від політики.
Що ж означала його заява про повернення? Після появи відеозвернення аналітики губилися в здогадах. Тим паче, що жодної конкретики воно не несло. Медведчук лише заявляв, що «не цікавиться» наступними парламентськими виборами. Але мало що заявляє політик.
Відтак у одних виникла думка, що колишній «сірий кардинал» Кучми спробує балотуватись по якому-небудь мажритарному округу – наприклад, на Закарпатті, де він колись уже двічі отримував депутатський мандат. Портал «Новини Закарпаття» – щоправда, без посилань – навіть повідомив, що на позаминулих вихідних він нібито прилітав до Ужгорода.
Водночас інші глядачі заперечували, що для такої машстабної фігури звичайний округ не може бути межею мрій. І очікували на створення ним своєї власної структури.
Сам же Медведчук, паралельно з наповненням сторінки на Facebook, котру він, до речі, завів тільки в лютому, написав ще й статтю «Кінець зовнішньої політики», яку розмістив у блогах кількох популярних ресурсів. В статті він, зокрема, заявив (не ускладнюючи собі життя доказами), що реалізація договору про асоціацію з Євросоюзом «зруйнує» неекспортні галузі економіки України й викине на вулицю 100 тис. робітників та спеціалістів. Це підкріплювало припущення тих, хто одразу ж приписав Медведчуку функції «агента Кремля».
Судячи з подальшої публічної активності Віктора Володимировича, його «повернення в політику» дійсно відбуватиметься під російським триколором. Сьогодні журнал «Эксперт-Украина»(заснований впливовим російським ділвим виданням «Эксперт») опублікував під рубрикою «Мнение» статтю Медведчука із заголовком «Я за украинский выбор!». При цьому політик красується на обкладинці, що надає його колонці значення головного матеріалу номера.
Зазвичай українські політики використовують цей прийом, щоб зробити собі рекламу, офіційно її не замовляючи. На вулицях великих міст вже з’явилася реклама журналу «Эксперт-Украина» з обличчям Віктора Медведчука. Власне, це буде реклама саме цього обличчя – але формально він до неї відношення не матиме.
Що ж стосується самої статті, то це, без сумніву, добре продуманий програмний текст. Автор починає безпосередньо з критики… незалежності України – непрямої, але прозорої. Жорстко критикує євроінтеграцію та власне Європу, котра, мовляв, прагне знищення української промисловості. І закликає до союзу з Росією в межах ЄЕП (але, очевидно, не тільки).
Медведчук не гребує відвертими пересмикуваннями – наприклад, стверджує, що вступ до ЄС означає «відмову від своєї культури та історії». Водночас його геополітичні екзерциси в акуратній пропорції розбавлені критикою наявного соціально-економічного ладу. З пристрасністю Че Гевари Віктор Медведчук, офіційний мільйонер і колишній політичний «дах» однієї з найбезпринципніших фінансово-промислових груп, картає «маленьку купку людей», котрі зосередили в своїх руках прибуткові галузі економіки та зруйнували все інше.
Для боротьби з олігархами Медведчук пропонує створення якогось «суспільного руху», котрий повинен поставити владу «під контроль» громадськості. Щоправда, як цього досягти, автор не говорить. На відміну від чітких і конкретних проросійських гасел, лівацька риторика Віктора Володимировича залишається надзвичайно розпливчастою.
В цілому така суміш нагадує стилістику КПУ середини дев’яностих. Не секрет, що партія Петра Симоненка стабільно втрачає популярність. Схоже, старий (в політичному розумінні) Медведчук вирішив стати «новим світилом» на лівому фланзі великих друзів Москви.
Таким чином, справджується не раз даний Тижнем прогноз щодо того, що в міру охолодження стосунків Януковича з путінською Росією в Україні почнуть виникати нові проросійські рухи, котрі поєднуватимуть діяльнісну русофілію з винятково словесною «боротьбою» за соціальні права.
Споглядати за цим буде, безумовно, цікаво. З одного боку, Медведчук прекрасно знає принципи й механізми роботи української державної машини. На його боці також – не лише власна наполегливість та, слід вважати, підтримка Москви. Але й хронічна кадрова і просто інтелектуальна криза нинішньої влади.
З іншого боку, повернутись на політичний Олімп Медведчуку буде непросто. Янукович має до нього лише негативні сантименти (незадовго до Майдану ходили навіть чутки про бійку між ними – мовляв, тодішнього прем’єра надто «дістало» втручання в його виборчу кампанію голови АП). До того ж, на Олімпі просто немає вільних місць.
«Медведчуку важко буде увійти в русофільське поле, зворотнім боком якого є українофобія, тому що в сьогоднішній Україні вже існує гостра конкуренція за відстоювання інтересів Росії. І ті, хто грає на цьому полі, як правило, молодші, начитаніші й агресивніші за Медчедчука. Вони дозволяють собі речі, яких за Кучми не дозволялося», – вказує в коментарі Тижню президент центру «Український барометр» Віктор Небоженко.
Відтак надто активні спроби Медведчука «повернутись у політику» призведуть до того, що влада випробує на ньому всі ті методи впливу (публічні й не дуже), які він сам увів у вжиток вісім – десять років тому.
Інший сценарій можливий, якщо колишній «сірий кардинал» Кучми таки знайде спільну мову з колишнім Кучминим «наступником». І таки виб’є собі трішки місця під сонцем в обмін на клятву вірності режимові. В такому разі, нинішня активність Медведчука – просто пропозиція до торгу. Намагався ж торгуватись із владою колишній однопартієць Медведчука Петро Порошенко. А Віктор Володимирович – значно жорсткіший бізнесмен.