26 березня його показ мав відбутися на фестивалі Docudays UA в Києві. Але за годину до початку на вимогу українських співпродюсерів стрічки Олени Фетісової та кіностудії «Інтерфільм» вона була знята з програми. Як згодом з’ясувалося, через нібито «постановочність» фільму. Наразі пані Фетісова утримується і від коментарів, і від відповіді на офіційний лист оргкомітету Docudays UA з проханням надати підтвердження її ексклюзивних прав на «Шахту № 8». У разі якщо «Інтерфільм» так і не покаже відповідних документів, роботу знову буде включено до програми правозахисного фестивалю, який після Києва помандрує 123 містами України. Пані Каат розповіла в ексклюзивному інтерв’ю Тижню про своє ставлення до цієї ситуації.
Читайте також: Над прірвою в житті
У. Т.: Чи припускаєте ви, що заборона показу фільму має політичне підґрунтя?
– Я не знаю, чому так сталося, можу тільки здогадуватися. Взагалі в мене просто не було часу до початку Docudays UA читати угоду, яку ми підписали з Фетісовою, – зараз виходить мій новий фільм, та якось і думки не виникало про імовірність таких ситуацій. І ось тепер, коли я була в літаку, в мене якраз з’явилася годинка в усьому розібратися. Важливо, що Фетісова постійно наголошувала на тому, що в неї суверенні права на фільм. Так ось, згідно з угодою, яку я нарешті вивчила, пані Олена має виключне право на комерційне використання стрічки в Україні, але не на фестивальне, яким володію саме я. За кілька годин до показу, що так і не відбувся, я намагалася її вмовити і переконати, що вона не має ексклюзивного права на «Шахту № 8» і щоб таки дала дозвіл на використання стрічки. Від самого початку конфлікту попереджала, що буде великий скандал, який зовсім не в її інтересах. А у відповідь – не мені, а на адресу оргкомітету фестивалю Docudays UA – надійшов лист за підписом її чоловіка (виконавчий продюсер «Інтерфільму» Володимир Козир. – Ред.), де й була написана вся маячня про «постановочність» стрічки. У них вийшло залякати оргкомітет, який сполошився, що їх засудять. Мене цей вчинок «Інтерфільму» образив до глибини душі плюс поставив дітей, яких я знімала, в абсолютно жахливу ситуацію. Адже звинувачення в «постановочності» є звинуваченнями й на їхню адресу, вони, виявляється, щось там переді мною показували спеціально. За логікою пані Фетісової, мабуть, вони на камеру викопали «дірки» і так само штучно в них працювали. Для мене від цього листа війнуло 1930-ми роками. Думаю, тоді такий стиль оцінили б більше, понад те, відвели б до найближчої стінки мене з дітьми зі Сніжного і там би й розстріляли. Цей лист – перехід будь-якої дозволеної межі.
У. Т.: До яких, так би мовити, критеріїв «документальності» стрічки апелювала українська сторона? Тобто чи є якесь раціональне зерно у звинуваченнях «Інтерфільму»?
– Це просто якась маячня, повторюся. Знаєте, наприклад, гості Docudays UA були в шоці, коли дізналися про демарш Фетісової з такою аргументацією, адже вже понад рік фільм демонструвався на багатьох міжнародних документальних фестивалях. І тут раптом отримує таку характеристику з боку не когось там, а співпродюсерки, яка підписалася під кожним кадром цієї стрічки, адже її ім’я та логотип її фірми стоять у титрах. Тобто якщо вже були якісь претензії, то вона мала вдосталь часу заявити це до виходу фільму або й узагалі розірвати зі мною угоду, яка це, виявляється, передбачала. Але вона залишилася. Для чого? Щоб не пускати його потім у самій Україні?
Читайте також: Жителі Донбасу вже шкодують про свій політичний вибір
У. Т.: Чи збираєтеся ви позиватися до пані Фетісової, враховуючи її дії?
– У жодному разі. Знаєте, у всьому завжди можна знайти хороший бік. Врешті-решт, саме лист «Інтерфільму» зміг звернути увагу всієї України до моєї стрічки та проблематики, яка в ній порушується, – зовсім не факт, що без цього скандалу про неї хтось дізнався б. Хоча найбільшою метою «Шахти № 8» для мене був захист тих дітей, що стали її головними героями. Вони, до речі, приїхали до Києва – ми всі думали, що показ буде. Враховуючи, що це фестиваль саме правозахисний, я мала на меті звести дітей з усіма відповідними організаціями, представники яких там завжди є. Адже в них виникло безліч проблем через вихід стрічки, і крім мене, а я живу в іншій країні, ніхто про них думати не збирається. І, на щастя, мені вдалося, а лист привернув увагу навіть тих, хто цим у принципі не цікавиться. Тож він навіть зіграв нам на руку – тепер на нашому боці і журналісти, і суспільна думка. А головне – діти не просто побачили Київ, а зрозуміли, що може бути й інше життя, ніж у Сніжному. Знаєте, коли ми були на телебаченні, то ведучий запитав у Юри (головного героя стрічки. – Ред.), що йому найбільше сподобалося в столиці. І той відповів, що люди, бо коли їли в столовій і в когось не було виделки, то інший підвівся й приніс її. І додав: «Раніше я жив, як на «Титаніку», де ніхто одне про одного не турбувався». Я сьогодні просто плакала, коли він надіслав мені дві смски. Процитую одну з них: «Мы в Снежном, я попал домой и даже нет слов как это описать! Я решил снять квартиру. Осталось только найти деньги. Да, поездка в Киев изменила мое мышление». Головне, що цей хлопець завдяки моєму фільму та перипетіям навколо нього фактично переосмислив усе своє життя. Думаю, що це найважливіше і цього ніхто в мене не відбере.
Читайте також: З плавильного казана імперії