Марґрете і ведмідь

Газпром тішився недоторканністю. Він був головним постачальником імпортного газу до ЄС, користуючись і покровительством Кремля, і мережею ділових та політичних зв’язків у країнах, яким продавав своє паливо, зокрема в Німеччині. Альтернатив йому було небагато, як і бажання покупців протистояти його пануванню.

Тепер ЄС відіграється. Першо­­го удару було завдано 22 квітня, коли єврокомісар з питань конкуренції Марґрете Вестаґер надіслала компанії давно очікуване «повідомлення про претензії» що­­до зловживань на ринку. Воно налічує сотні сторінок, на яких детально описано темний світ російського газового експорту, названо прибуткові компанії-прокладки, власники-бенефіціарії яких залишаються невідомими, згадано про угоди, укладені не бізнесменами, а політиками, а також про чималу дозу геополітичного фаворитизму.
ЄС заявляє, що Газпром «провадить загальну стратегію, спрямовану на розчленування центрально- і східноєвропейського газових ринків». Він обмежує здатність покупців перепродавати газ, що дає змогу встановлювати «невиправдані ціни» в Болгарії, Польщі, Естонії, Латвії та Литві. На думку ЄС, Газпром, окрім іншого, зловживав панівним становищем на ринку, намагаючись зберегти контроль над Ямальським транзитним трубопроводом через Польщу, і силою змушував Болгарію підтримати вже скасований «Південний потік» через Чорне море до ЄС.
Останні місяці Газпром намагався зондувати ґрунт у Брюсселі на предмет можливості домовитися. Цьому зашкодило охолодження відносин між Сходом і Заходом через Україну. Зараз російський монополіст має 12 тижнів, щоб заперечити звинуваченням або піти на поступки, чи зробити й те, й те. Інакше – примусове стягнення платежів (можливо, €1 млрд, а то й більше; теоретично, до 10% обороту компанії) та зміни бізнес-моделі. Ці варіанти поки що в резерві. «Усі шляхи відкриті, – каже Вестаґер. – Хотілося б, щоб Газ­пром відповів і ми мали бажання поговорити».
У Газпромі спочатку реагували холодно: заявили, що претензії ЄС «безпідставні», що компанія вже дотримується міжнародних законів та внутрішнього законодавства країн, де веде бізнес, і що диспут слід вирішувати на урядовому рівні. А ще зазначили, що монополіста засновано «поза межами юрисдикції ЄС» і що російським законом йому надано «особливі, соціально значу­­щі функції… і статус стратегічного державного підприємства». Ще у 2012 році Владімір Путін заборонив таким «стратегічним» компаніям розголошувати інформацію перед закордонними контрольними органами або виконувати їхні накази.

Читайте також: Рука закону

ЄС почав копати під Газпром одночасно із запуском «Третього енергетичного пакета» у 2007 році. Така оманливо безлика назва приховувала низку заходів, які «розділяли» (а фактично перевертали з ніг на голову) європейський енергетичний ринок. Ос­нов­ним наслідком стала заборона тій самій компанії володіти й газопроводами, й тими вуглеводнями, які вони перекачують. Росія була дуже проти, називаючи рішення заполітизованою, безпідставною рейдерською атакою на активи та бізнес-модель Газпрому.
Проте, як і Microsoft, який упіймався на порушенні законодавства ЄС про конкуренцію, коли почав продавати Internet Explorer у пакеті з операційкою Windows, Газпром та його політичні господарі не усвідомили безжальних прокурорських повноважень Євросоюзу. А що більше ЄС приглядався до російського газового імпорту, то менше йому подобалося побачене. У 2011 році відбулася найбільша антимонопольна операція в історії ЄС: службовці з ордерами на обшук конфіскували документи й комп’ютери з десятків офісів, що належали Газпромові та його філіям. У 2012-му ЄС продовжив почате й відкрив офіційне розслідування.

Заява про претензії в основ­ному була готова від 2013 року, але її боязко поклали під сукно. Попередник Вестаґер Хоакін Альмунія не раз обіцяв висунути офіційні обвинувачення, але залишив посаду в листопаді, так і не виконавши обіцянки. На думку керівництва Єврокомісії, з Росією краще було домовлятись, а не конфліктувати.

Зараз у Європі панують здоровіші настрої. Данська «залізна леді» вважає своє відомство частиною системи правосуддя й діє безстрашно та безсторонньо. Заходи проти Газпрому почалися лише через тиждень після того, як було надіслано заяву про претензії Google.
Найгірше, що може зробити Газпром, – ігнорувати ЄС. Це закінчиться негайним покаранням, а також потенційними позовами від покупців, які переплачували за газ, як зауважує британський про­­фесор-правник Алан Райлі. Ще один варіант – вдатися до юридичних скарг, зокрема про порушення прав власності. Чеський уповноважений з питань енергетичної безпеки Вацлав Бартушка прогнозує відступ [Газпрому], замаскований порожньою, але у блискучій обгортці угодою про експорт блакитного палива до Китаю в майбутньому, що мала б показати росіянам, як Кремль карає Європу за її нахабство.

Читайте також: Нова реальність. Які виклики та можливості для України створює великий переділ європейського газового ринку

Також Росія може продовжувати роботу над «Турецьким потоком» – трубопроводом через Чорне море, який має качати газ аж до турецько-грецького кордону в обхід правил ЄС, що поставили хрест на «Південному потоці». Москва спокушає Афіни підтримати проект і обіцяє $5 млрд винагороди. Тактика «поділяй і владарюй» може активізуватися: російські трубопроводи експор­тують політичний вплив, навіть коли вони ще тільки лінії на карті.

Утім, малоймовірно, що РФ закриє газовий вентиль, щоб покарати ЄС. Вона вже втрачає свою частку ринку в Європі й не може дозволити собі дратувати клієнтів, або ставити під удар $40 млрд доходу від експорту.

Холодний клімат

Хай там як, а побоювань щодо залежності від російського газу стало менше. Зима закінчилась, і взагалі Європа у кращій формі й може витримати спалах гніву Росії. Вона оптимізувала потужності газосховищ і побудувала газопроводи між північчю та півднем, тож зменшення потоків газу через територію, скажімо, України можна компенсувати на інших напрямках. Литва, яка колись цілковито залежала від російського газу, збудувала термінал для імпорту скрапленого природного газу, на що Газпром відреагував швидким зниженням ціни. Свій СПГ цього року почнуть експортувати США. Для Путіна дії Єврокомісії увиразнюють масштаби ізоляції Росії. Довіра й терпіння пішли на спад, навіть у Німеччині. Друзів у нього дедалі менше. Розмахуючи енергетичним дрючком, кремлівський лідер натрапив на оборону й викликав контрнаступ. Тепер ведмідь не такий страшний, як колись.

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com