Андрій Дуда оглядач

Малі подвиги

Суспільство
17 Червня 2011, 09:02

Іноді приклади громадянської активності й неабиякої мужності з’являються з найнесподіваніших ситуацій. Багато хто пам’ятає «політичний прогноз погоди». 12 травня начальник відділу метеорологічних прогнозів вітчизняного Гідрометцентру Людмила Савченко під час прямого включення на українському радіо вийшла за межі звичного формату: «Часом здається, що такі чудові дні дарує нам природа як компенсацію за той безлад, беззаконня та несправедливість, що відбуваються в нашій країні. Незрозуміло, як можна не любити цей райський куточок на землі, цю країну, український народ, щоб так знущатися з нього. Поки що нас пестить тільки ласкаве весняне сонечко, воно і завтра зігріватиме теплом жителів усієї України – від сходу до заходу, від північних областей до Криму». Я знаю кілька офісів київських фірм, де працівники не раз прослуховували цей аудіоролик і аплодували стоячи…

Ця історія чимось нагадує вчинок легендарної Наталі Дмитрук, сурдоперекладачки колишньої програми «Вісті Першого національного» на УТ-1. 25 листопада 2004 року в прямому ефірі вона повідомила мовою жестів усій стотисячній аудиторії глухих України: «Результати ЦВК є сфальсифікованими. Не вірте. Наш президент – Ющенко. Мені дуже прикро, що досі доводилося перекладати неправду. Надалі я цього не робитиму. Не знаю, чи побачимось».

Паралелі напрочуд промовисті. Жінки представляють рідкісні професії і за вчинком кожної з них – перспектива довгого безробіття з політичних мотивів. Загроза матеріальних труднощів і тяжкого пресингу. Свідомий вибір такого майбутнього – сигнал, що настав час, коли мовчанка й бездіяльність для порядної людини – серйозніша загроза, ніж матеріальний дискомфорт.

НЕ ВІР, НЕ БІЙСЯ, НЕ ПРОСИ

Малі подвиги виростають із великих політичних поразок. Сьогодні опозиція не здатна організувати людей для масового опору. Сили, що її репрезентують, погодилися з нав’язаною їм партією влади роллю політичних маргіналів і клоунів, здатних воювати хіба що за монополію у власному таборі. Їхні лідери вважають своїм зоряним часом участь у політичних ток-шоу – цих вульгарних зразках «потішної» демократії. Вчорашні проводирі перетворилися на «чучела» й «тушки» провладних фракцій у парламенті та місцевих радах. Деяким високопосадовцям уже здається, ніби немає громадянина, а є пластилін, із якого можна ліпити будь-яких совкових покручів та кримінальних потвор. Аж тут у прямому ефірі з’являється Людмила Савченко з украй зрозумілим зверненням: ви забули про нас; ми є, ми нікуди не поділися; Майдан 2004 року – не випадковість;  ми не стерпимо криміналу й совка; якщо опозиційна політика не здатна на організовані акції, то влада відчує стихійний індивідуальний протест мільйонів; і він буде навіть у прогнозі погоди.

Індивідуальний ненасильницький опір має давню історію, про це написано море літератури (годі й казати, власне, про мільйони акцій у світі). Є ціла філософія протесту, до речі, дуже органічна для наших широт. Кінець 80-х – початок 90-х років минулого століття… Важко переоцінити роль у здобутті Незалежності й, головне, у пробудженні від сну решти громадян – київських та львівських мітингів чи студентського голодування. Але переконання, що «Україна буде», прийшло не з маніфестаціями чи багатотисячними виступами, а зі скупими повідомленнями в пресі, з історіями від знайомих про масовий вияв громадянської позиції.

У селах Черкащини чи Київщини почали з’являтися вчителі-«націоналісти», які на уроках заговорили про русифікацію та злочини радянської влади. У столичному метро хтось на російськомовних вивісках понадписував: «Чому не українською?» У Кіровограді в одну ніч замайоріло кілька синьо-жовтих прапорів. А в Дніпропетровську на початку 1990-х стався випадок, який узагалі може ввійти до золотої хрестоматії ненасильницького опору: Едуард Рилінг, німець за національністю, який до своїх 54 років розмовляв лише російською, «закидав» обласне управління освіти «інформаційними запитами»: як його онукові забезпечене право навчатися державною мовою? Через два роки старань малий Рилінг таки зміг піти до української школи.

Коли таких «поодиноких» прикладів стає мільйони, коли кожен самотужки боронить свої права, буде захищено й державу.

ЗРОБИ ДЗВІНОЧОК ВЛАДІ

Реалізується ця філософія достатньо просто – не відходячи від робочого місця, на вулиці, вдома. Головне – наявність, як сказала б Олена Теліга, «цивільної відваги». Такої, як у Наталі Дмитрук чи Людмили Савченко. «Малі подвиги» перетворюють населення на націю. Народом стають «сусіди і навіть черга в пивній», як дуже точно зазначив наш сучасник Павло Вольвач.

Ігнорувати будь-які форми співпраці з антиукраїнськими політсилами та організаціями, не ходити на політичні теле- й радіопрограми, куди запрошені одіозні шовіністичні елементи. Не приховувати своїх громадянських поглядів на службі, у транспорті, серед сусідів. Розміщувати слогани з викриттям конкретних фактів антиукраїнської політики влади у вітринах своїх магазинів, на підприємствах, де працюєте. Повідомляти у блогах, соціальних мережах, коментарях до статей в інтернеті про факти порушень законів і Конституції з боку представників влади та організацій. Якщо бачите на вулиці антиукраїнську листівку, наліпку тощо, зірвати її. Припинити давню традицію випускати пару в «кухонні войовничі розмови», які зараз перемістилися до соціальних мереж. Закон нашого часу – не мовчати.

Бачите правопорушення – пишіть скаргу відповідно до Закону «Про звернення громадян». Хочете змусити чиновника заговорити на незручну для нього тему – зробіть запит на отримання даних (Закон «Про доступ до публічної інформації» таке право надає). Серед адресатів – особлива увага міліції, СБУ та прокуратурі. Саме до компетенції цих органів належить підслідність у справах щодо антиукраїнської діяльності, розпалювання міжнаціональної ворожнечі та порушення прав громадян.

Узяти за правило судитися. Наша Феміда – найбільш корумпована у світі, та навіть вона буде змушена діяти за законом, поставши перед тисячами подібних між собою предметних позовів. Тож, якщо бачите утиски своїх прав, не полінуйтеся піти до суду.

Законодавство має стати найдієвішим елементом індивідуального опору. Російськомовні білборди тощо? Є Закон «Про рекламу», який чітко говорить, що її мовою є українська. Приниження національної гідності? У Кримінальному кодексі ви знайдете ст. 161. Образа честі, гідності й ділової репутації? Цивільний позов.

До можновладців незайве надсилати листи (конверт коштує 30 коп.), повідомляючи про своє ставлення до конкретних виявів їхньої політики чи публічних заяв.

Принципово розмовляти з чиновниками українською і вимагати від них дотримуватися ст. 10 Конституції. Навіть якщо ви користуєтеся російською вдома і в середовищі друзів. Ця влада має відчути, що в нашої країни спільного з «Русскім міром» не більше, ніж із китайським чи англосаксонським.

На вшанування національних свят, пам’яті трагедій, подій, які мали значення у вітчизняній історії, вивішувати синьо-жовтий прапор на балконах власних квартир.

Кампанія індивідуального протесту – не лише данина власній совісті. Це ще й оцінка громадянських активів України. Майдан 2004-го в перші дні не був би такий багатолюдний, якби індивідуальний протест, позначений помаранчевою стрічкою на рукаві чи сумочці, в передреволюційні дні не виявив, скільки тих, хто не хоче подальшого занурення країни в болото агресивного совка.

Сьогодні українці своїм малим індивідуальним протестом мають робити щоденний дзвіночок владі: «Усіх не звільниш із роботи, не затягнеш до воронка й не пересадиш у СІЗО». Адже боротися щодня із сотнею тисяч малих індивідуальних актів непокори – це не мітинг розігнати й не привезти до Львова провокаторів.