Біля будинку ВЦА в самому Майорську можна помітити фігури, що прикрашали колись дитячий садок та двір поруч. Вони символізують цю еклектику сучасного життя на лінії вогню: мультяшні та казкові герої, яких зробили з використаних шин. Щось щире та природне пов’язано з шкідливим та штучним. Тут так і живуть: біда та радість живуть поруч. Зараз, наприклад, з нетерпінням чекають на світло: вже рік та місяць Бахмутка та Жованка відрізані від електрики через пошкодженні лінії електромереж, що йшли з Горлівки. Ось де немає жодної пропаганди: ані Інтернету, ані телебачення. Але уявити як в сучасному світі півтисячі людей — літніх, родин з дітьми — постійно живуть з свічками, важко. Але, скоріш за все, це питання нарешті буде вирішено до кінця літа: електромережі протягнули з іншого місця, незважаючи на обстріли з боку бойовиків, процес поволі підходить до щасливого завершення. Ще люди радіють тонкому струмку води, який подекуди ще тримається в майорських кранах. І сподіваються, що він не щезне, як в сусідньому Торецьку. Бо кожної ночі вони відчувають потужні бої, в яких будь-який снаряд вмить може зупинити водопостачання.
Читайте також: Інший Донбас. Що росте на твердій крейді
Радіти звичайним, а через війну, навіть страшним, речам, – це теж прикмета прифронтових населених пунктів. Наприклад, дуже довго до цивільних не можна було покликати Швидку: не виїжджали машини з Бахмута через небезпеку для лікарів. Тому рятувати місцевих, серед яких багато дуже літніх людей, доводилось лікарям-волонтерам ASAP: вони й першу допомогу нададуть, і в лікарню на всіх парах відвезуть. Але ось, привід для радості: зараз в селища приїздить не тільки Швидка, можна навіть викликати лікаря додому, двічі на місяць в ФАП приймають вузькі спеціалісти. Хоча все це інколи, реально, небезпечно: на трасі, що веде в Жованку, майже постійно працює снайпер. Медсестра ФАПу, котра кожного дня приходить звідти на роботу, каже, що чує ці кулі поверх голови. Вітається чи лякає, хто зна…
Читайте також: Три роки визволення: відлік нового життя
А нещодавно в Жованці, яка найбільше страждає від обстрілів, знов були зруйновані будинки. На щастя, ніхто не постраждав, але займання призвело до величезної пожежі. Навіть в такому випадку в Зайцевому знайшли позитив. На своїй сторінці в Facebook керівник ВЦА Володимир Весьолкін написав:
“Не хочу щоб подія пройшла непомітно… Вперше за два з половиною роки гасити пожежу в Жованку приїхали дві машини МНС Бахмутського районного управління. Було це минулої неділі, коли загорілися будинки в результаті обстрілу бойовиками житлових вулиць. Хочу сказати велике спасибі тим хлопцям, які в той день чергували і їх керівництву. Будь-який виїзд в Жованку сам по собі небезпечний, що говорити про гасінні пожежі майже на передовій. Хлопці впоралися відмінно! Без вас було б все значно гірше”.
Читайте також: Колапс в прифронтовому Торецьку
Це може здатися дивним приводом для радощів для тих, хто ніколи не гасив під час обстрілів палаючи будинки самотужки, щоб вогонь не перекинувся на сусідні будівлі. А ось вони радіють. Бо, що б не казали, а для цих людей — це маленькі кроки до нормального життя, про яке вони вже, здається, почали забувати.
“Яке ж воно добре?” – відповідає на мої привітання чоловік з велосипедом. “Ви скажіть своєму Порошенку, щоб не стріляв, тоді буде добре”.
Сперечатися з людиною, що, скоріш за все спеціально для скандалу під'їхала, побачивши не місцевих, марна трата часу. Чоловік емоційно вигукував, що нікого він не обирав, що його президент — Путін, що паспорт він має російський, але було зрозуміло, що навряд цього дядьку з чисто донбаськім акцентом так вже чекають в сусідній державі, раз він зі своїм велосипедом ще не там. Зірвавши злість, він поїхав, але залишив по собі багато думок. Про це той же Весьолкін, який кожного дня спілкується з мешканцями селища, половина якого залишилась на окупованій території, а половина- на вільній, теж написав в своєму Facebook. Краще і не скажеш:“Ось так, на вигляд ніби дорослі і адекватні люди, а ведуть себе як діти. Якщо говорити про референдум і ті спокуси, що він обіцяв, – це просто суцільна халява. А перейменування вулиць у нас звичайно ж буде. Ну не можуть в чисто українському козацькому селищі вулиці називатися на честь катів України… Але всьому свій час. Всі, хто приїжджає з тимчасово неконтрольованих міст, бачать різницю. Починаючи з якості роботи українських КПВВ, відсутність комендантської години, якісних доступних продуктів харчування та інших товарів і закінчуючи тим же безвізовим режимом! Все це заслуга кожного, хто вносить свою лепту і в тилу, і на фронті. А любителі халяви нехай казки читають, та хоч і “русские народные”, там теж корисне почерпнути можна”.