Мала Англія чи Велика Британія?

На прохання назвати європейську країну з найменш спокійним майбутнім багато хто відповів би «Греція» чи «Італія»: обидві борються з колапсом економіки. Ще хтось міг би кивнути на Францію, якій доведеться розібратись із провалом політики етатизму. Навряд чи кому спала б на думку Британія, яка більш-менш успішно протистоїть кризі.

Але місце Сполученого Королівства у світі зараз куди непевніше, ніж упродовж минулих десятиліть. У травні 2014-го виборці, вочевидь, делегують до Європарламенту загін представників Партії незалежності (UKIP), яка терпіти не може Брюссель. Затим, у вересні, проведе свій референдум про незалежність Шотландії. 2015 року відбудуться загальні електоральні перегони. А до кінця 2017-го (чи й раніше) планують і плебісцит про членство Британії в ЄС.

Після всього цього держава, можливо, виявиться мен­­­шою, зосередженою переваж­­но на внутрішніх питаннях, зі слабшим впливом у світі (не виключено, що роздробленим буде і її політикум). Але є й інший варіант: вона може стати дієвішою, більш упевненою в собі, своїй ідентичності та місці в Європі й чіткіше зорієнтованою назов­­ні. Назвімо ці два сценарії «Мала Англія» та «Велика Британія».

Неймовірна країна, що зменшується

Багато за що Британію нині можна похвалити. Хоча економіка єврозони в застої, Туманний Альбіон упевнено виходить з економічного спаду. Уряд скористався кризою, щоб зменшити державні видатки. На континенті європейці поступово починають по­­годжуватися з давньою позицією Лондона про те, що ЄС має бути меншим, не таким забюрократизованим і більш прихильним до бізнесу. Точаться навіть розмови про поглиблення єдиного ринку послуг, що надало б величезні переваги Британії.

Лондон і далі всмок­­тує таланти, капітал та бізнес. Із розрахунку на одну особу Британія залучає майже вдвічі більше прямих іноземних інвестицій, ніж середньостатистична багата країна. Це тому, що в її історії відкритість до іноземців – традиція. Хоча місцеві жителі неприязно ставляться до імміграції, вони чудово уміють перетворювати новоприбулих на про­­дуктивних, інтегрованих членів суспільства. Британія – одна з лише двох держав ЄС, де серед молоді без закінченої середньої освіти іммігрантів менше, ніж місцевих. Найпроблемніші райони в країні – білі, британські й бідні.

Читайте також: Долаючи імперський синдром

Але все те за наступні кілька років може закінчитися. Найпростіший шлях до зменшення території – це якщо наступного року у вересні Шотландія проголосує за вихід зі Сполученого Королівства. Одним махом воно зменшиться на третину. Його вплив у світі теж стане набагато слабшим. Країна, нездатна зберегти власну цілісність, навряд чи може повчати інших, як вести справи.

Референдум про членство у ЄС пообіцяв торік прем’єр-міні­стр Девід Кемерон (див. Тиждень, № 5/2013), даремно сподіваючись затулити рота прихильникам «Малої Англії» в середовищі консерваторів й утримати на відстані Партію незалежності. За його прикладом може піти лідер лейбористів Ед Мілібенд. Покинувши ЄС, Британія втратила б можливість впливати на спільноту, на яку припадає половина її експорту. А позаяк вона в минулому добре користалася з цієї можливості, підштовхуючи Євросоюз до відкритості, розширення й вільної торгівлі, то від її виходу втратила б і Європа. До того ж референдум може розділити партію консерваторів, особливо якщо Кемерон програє вибори-2015.

Британія також може опинитись у більшій ізоляції, просто проводячи недалекоглядну політику. Спроби уряду обмежити імміграцію та в’їзд шкодять економіці. Студенти, особливо індійські, вирушають у привітніші (й більш сонячні) країни. Компаніям надто важко залучати кваліфікованих робітників, а це шкодить експорту. Кемерон пішов на деякі поступки: нині дещо легше отримати британську візу в КНР, а крім того він відмовився від божевільного плану вимагати великі завдатки за в’їзд із шести країн, що розвиваються. Але ставлення Лондона до імміграції абсолютно неправильне. Він зводить бар’єри за умовчанням і опускає лише коли очевидними стають катастрофічні наслідки.

Без Європи, без Шотландії, розкол у партії… Дейв – Молодець!

Зменшення території Великої Британії можна уникнути. За оптимістичнішого сценарію Сполучене Королівство зберігає цілісність і залишається в Європі, де змагається за конкурентоспроможність та проти забюрократизованості. Під тиском Лондона нареш­­ті відкриваються ринки послуг як у ЄС, так і за його межами – золоте дно для британських юристів і бухгалтерів. Туманний Альбіон стає терпимішим до імміграції, навіть якщо повністю її не прийме . Він навіть перестає нападати на фінансові послуги як свою найбільшу експортну галузь.

Читайте також: Під знаком Magna Carta. Британці невдоволені рішенням ЄСПЛ

Різниця між двома сценаріями, «Малою Англією» і «Великою Британією», – в лідерах. Кемеронові слід починати змінювати те, над чим він має найбільшу владу: імміграційну політику. Ліберальніший режим знач­­но допоміг би бізнесу, сприяв би вирішенню проблеми дефіциту держбюджету і зменшив би державні видатки відповідно до стану економіки. Іммігранти, осо­б­­ливо зі Східної Європи, вироб­­ляють набагато більше, ніж споживають зі скарбниці. І Кемерону, і Мілібендові це відомо, але їх лякає загальна ворожість до напливу іноземців.

Європа – ще одне питання, в котрому їм слід намагатися вести за собою громадську думку, а не боягузливо йти за нею на повідку. Політика Мілібенда невідома. Кемерона заносить у крайнощі: часом він каже, що Британія зобо­в’язується реформувати ЄС задля загального добра, а часом погрожує виходом, якщо не буде виконано якихось невідомих вимог. Далекоглядним є перший курс: він меншою мірою загрожує призвести до катастрофічного виходу Лондона з ЄС і має більше шансів зробити союз ліберальнішим.

У питанні Шотландії і Кемерон, і Мілібенд стоять на боці Великої Британії. Але це вирішувати її жителям. Хоча країна горян і може дозволити собі вихід зі складу королівства (якщо їй вдасться зберегти за собою більшість нафтових та газових родовищ у Північному морі), однак ці ресурси вичерпуються. Незалежна Шотландія не зможе адекватно захищатися від ударів (по цінах на нафту чи по своїх банках). І сепаратисти не здатні сказати, як керувати країною, що залишиться у зоні фунта стерлінгів. Заради себе самих шотландські виборці повинні відмовитися від цієї політичної панацеї.

Колись Британія правила світом. Після розвалу імперії їй подеколи хотілося зібгатися в клубочок і сховатися. Однак ні перше, ні друге не варіант. Найкраще майбутнє для неї – відкрита, ліберальна торгова держава, яка має тісні зв’язки з усім світом. Політики знають це, а іноді про таке й говорять, але зараз їм потрібно за те ще й боротися.

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com