“Сьогодні доводиться констатувати, що цей ресурс залучено далеко не повністю: почасти через патології нашої економічної системи, почасти тому, що український бізнес, як і решта суспільства, і сам ще перебуває в пошуку власної ідентичності” – йдеться у матеріалі.
Читайте також: Як книгарня «Є» оцінює ситуацію на книжковому ринку України та в чому бачить шлях до вирішення проблем
Максим Віхров наголошує, що бізнес роками не наважувався перейти на українську, бо вона, мовляв, погано надається для сфери продажів. Але після набуття чинності норм мовного законодавства жодної маркетингової катастрофи не сталося. Аналогічним чином, коли у 2006 році дублювання фільмів українською стало обов’язковим, через бойкот глядачів не закрився жоден кінотеатр.
“Проте йдеться не лише про інвестиції в український продукт, а й про лобіювання державних рішень з підтримки національного бізнесу. Держава не здатна підмінити собою бізнес, але й бізнес не може підтримувати культуру — ту саму книжкову галузь — лише на засадах благодійності” – підкреслює автор. Завдання держави – дбати про підтримку національного бізнесу, а також про формування загального культурного ландшафту засобами освіти, мовного законодавства, тощо.
Читайте також: Книжковий риночок
Втім, применшувати значення благодійності теж не варто. “Прізвища Ханенків, Алчевських, Терещенків, Чикаленка свідчать, яку велику роль у національному відродженні можуть відіграти меценати, які розглядають свої витрати не як душеспасну милостиню, а як інвестиції в український національно-державний проєкт” – наголошує Максим Віхров.