Росія створила в ОРДіЛО умови, які спонукатимуть і дорослих, і молодь поповнювати лави «захисників Донбасу». В історичній перспективі це справді епохальні зміни. Про це пише журналіст Тижня Максим Віхров.
«Із середини ХІХ ст. Донбас вабив тих, хто прагнув перекувати свою долю в горнилі важкої промислової праці. Саме тоді, в еру вугілля і сталі, сформувалася своєрідна донбаська ідентичність, шахтарський міф і весь уклад життя. Після закінченні цієї ери Донбас, як і більшість старих промислових регіонів світу, мав знайти свій шлях до модернізації й водночас інтегруватися до українського національно-державного проекту. Але у 2014-му цей процес остаточно зірвала російська окупація, під яку потрапила більшість вугільних районів Донбасу. Тамтешню ідентичність зараз активно змінюють: постать робітника заступає постать солдата гібридної російської армії, а культ промислової праці заступає культ війни з Україною, Європою, США, зрештою — із «фашизмом», — пояснює він.
Віхров зауважує, що сьогодні важко оцінити, як далеко зайшов цей процес і які наслідки він матиме в майбутньому. Приміром, СРСР, маючи тотальну владу над трьома поколіннями українців, так і не спромігся перетворити їх на «радянський народ». Принаймні в 1991 році мешканці Донбасу, одного з найбільш радянізованих регіонів України, абсолютною більшістю підтримали незалежність України і стали її громадянами. Зокрема, піонери, комсомольці й партійні функціонери (і не лише на Донбасі).
Вочевидь, за його словами, Росії також не вдасться створити в ОРДіЛО «луганський» і «донецький» народи. Не виключено, що і зусилля з мілітаризації місцевого населення виявляться не надто ефективними. Але ясно єдине: у разі повномасштабного російського наступу саме ці люди стануть найдрібнішою розмінною монетою в геополітичній авантюрі Москви
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»