Україна готується до другого туру президентських виборів. Наскільки, на вашу думку, якість відносин між Європейським Союзом та Україною залежить від особистості керівника держави? Чи міг би змінити тональність цих відносин імовірний прихід до влади Володимира Зеленського?
— Рамкові відносини між Україною та ЄС не повинні змінитися. З багатьох причин. Насамперед тому, що внутрішня згуртованість в Україні та європейський курс із 2014 року посилилися. Результати першого туру президентських виборів не дають підстав сумніватися в цій еволюції. Навіть навпаки: кандидат, якого бачили «проросійським», зійшов із дистанції, розподіл на Схід і Захід майже стерся. Будь-який керівник України мусить зважати на цю реальність.
Мені здається також, що успіх Володимира Зеленського є ніби таким собі продовженням динаміки Євромайдану. За браком чітких підсумків реформ від Петра Порошенка 30% виборців, схоже, вирішили висловити своє роздратування на адресу цілого політичного класу. Це означає, що соціальний запит на зміни залишається дуже потужним.
Ще один важливий висновок із цих виборів — цілковита відкритість процесу, що є абсолютно очевидним. Отже, Україна залишається демократичною державою, яка гостро бажає змін. Це, звичайно, унеможливлює ймовірне зближення з Москвою. Для будь-якого українського лідера орієнтація на Європу є, на мою думку, єдиною реалістичною опцією. Політики не можуть собі дозволити проігнорувати ці реалії.
Читайте також: У Макрона, так у Макрона. Реальність і фейки паризьких зустрічей
Країни ЄС обиратимуть у травні новий Європарламент. Частина аналітиків прогнозує прихід до нього потужної хвилі популістів. Як ви пояснюєте зміцнення позицій популізму в усьому світі?
— Тут поєднується чимало факторів. Сьогодні люди освіченіші, ніж 100 років тому. Їхній розвиток відбувається в мінливому політичному контексті, де релігія вже не відіграє структуруючої ролі. Вони стають дуже автономними, їхні можливості збільшуються зовсім не завдяки дорогим технологіям, що використовуються як із добрими, так і з лихими намірами.
Людина дорослішає в суспільстві, що стало неймовірно складним. Ця складність є результатом численних взаємозалежностей, глобалізації, безпрецедентного пришвидшення технологічного розвитку, екологічної кризи, якій не видно кінця, та світового устрою, що став неймовірно рухомим. І вона породжує розчарування, бо в громадян складається враження, що їхнє життя перебуває в полоні водночас і нестабільності, і стагнації. І цей засмучений, автономний громадянин докладається до того, щоб іще більше ускладнити суспільне життя. Рух «жовтих жилетів» у Франції та успіх Зеленського в Україні чудово ілюструють цю тенденцію.
FireEye, структура, що спеціалізується на мережевій безпеці, підтвердила факти кібершпигунства з боку двох російських груп. Ціллю атак було кілька європейських урядів у перспективі виборів до Європарламенту. Чи навчилася Європа добре захищатися від хакерських зламів і ворожих впливів? Чи реально імунізувати населення від фейкових новин?
— Інформаційна війна, яку веде з 2014 року Росія, посприяла виробленню відповідних антитіл у демократичних суспільствах на різних рівнях. Журналісти, громадяни, уряди змобілізувалися для знешкодження фейкових новин і напрацювання ефективних стратегій кібербезпеки. Такі компанії, як Facebook, змушені нині замислюватися над тим, про що вони, мабуть, і не здогадувалися в часи, коли соцмережі використовувалися лише для того, щоб постити фото з відпочинку. Зауважимо, до речі, що Марк Цукерберґ не так давно закликав уряди країн краще регулювати інтернет, що зайвий раз підтверджує ту складність процесів, про яку я казав. Їх стає дедалі важче контролювати.
Читайте також: Die Welt: У всьому начебто винен Сорос
Усі ті заходи, звичайно, необхідні, але ще недостатні. Індивідуум поза тим контролем, який ми обговорюємо, не перестане вважати, ніби колективне щеплення — це результат світової змови фармакологічних компаній, що хочуть заробити грошей, навіть якщо це абсурдно. Для такого індивідуума вірити в це є своєрідним способом боронитися від тих, хто промовляє з позицій влади.
Повторний спалах епідемії кору або негативні наслідки голосування за Brexit могли б угамувати антисистемні настрої, але цього виявилося недостатньо. Засадниче питання полягає у вихованні, у загальному сенсі слова, яке може дати потрібні результати тільки в довгостроковій перспективі.
Британцям не вдається дати собі раду з Brexit, вони не вперше і не вдруге просять у ЄС додаткові терміни для пошуку прийнятного формату. Яким ви бачите подальший розвиток подій? Чи триватимуть переговори ще кілька місяців? Чи може статися, що Велика Британія врешті вирішить залишитися у складі Євросоюзу?
— Насамперед про які переговори ми можемо говорити, коли британський парламент тричі відкинув договір, який було узгоджено з Європейським Союзом, не запропонувавши жодної альтернативи? Мені здається, що ЄС робить усе від нього залежне, щоб уникнути no deal, тобто виходу без угоди партнера, який сам не знає, куди йде. Туман у цьому питанні непроглядний. Проте, на мою думку, повернення на попередні позиції загострить внутрішні суперечності у Великій Британії, які вже є дуже гострими.
Що ви думаєте про перспективи спільної європейської безпекової та міжнародної політики? Якби вони могли колись постати, то за яких умов?
— Усі ці проекти вже існують у зародковому стані, вони можуть розвиватися лише вкрай повільно. Слід брати до уваги чимало різних аспектів, але насамперед повільність дипломатичних та оборонних процесів. Наприклад, щоб замінити НАТО будь-якою іншою структурою, потрібні роки.
Читайте також: Світ про результати першого туру виборів президента України:нове політичне обличчя та стійкий лідер
Станом на сьогодні НАТО відіграє провідну роль у європейській безпеці, що, поза зауваженнями Дональда Трампа, не спонукає до жодних змін. До того ж створення наднаціональної структури неминуче увійде в конфлікт із концептом суверенітету держав-членів. Такий тип конфліктів може бути усунутий у процесі розбудови інституцій ЄС, але це також потребує часу, а результат не гарантований. У Європі з від’єднанням Британії Франція здобуває у військовій сфері домінуючі позиції, що може відштовхнути інші держави.
Утім, важливо рухатися в напрямку спільної оборони та дипломатії, створюючи такі структури, які доповнюватимуть місії НАТО. Наголошу ще раз: світ сьогодні нестабільний. А Євросоюз із дня в день стає все менш помітним і вагомим — і з демографічного погляду, і з військового, і з економічного — з тієї простої причини, що інші структури прогресують швидше. Не дуже зациклюючись на особистості Трампа, варто стратегічно готувати себе до меншої залежності Європи від Сполучених Штатів. Європейські держави, не навчившись об’єднувати свої зусилля, не будуть у цьому контексті почутими.
———————–
Лоран Шамонтен народився 1964 року в Марселі. У 1987‑му закінчив Вищу політехнічну школу (Франція). У 1989-му отримав диплом Вищої національної школи статистики та економіки. Поєднує діяльність політолога, письменника та менеджера в одній із великих міжнародних компаній. Не раз відвідував Україну та інші країни колишнього СРСР у 2008–2011 роках. Автор книжок «Імперія без меж — влада та суспільство в Росії» (2014) й «Україна та Росія: щоб зрозуміти, повернемося до Маріуполя» (2016).