Світ

  ▪   Ріхард Герцінґер
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: У всьому начебто винен Сорос

Фото: REUTERS
Американський мільярдер Джордж Сорос є уособленням ворога не лише для Віктора Орбана. Всюди на Заході праві націоналісти вважають його відповідальним за всі лиха глобалізації. Що за цим стоїть?
Матеріал друкованого видання
№ 13 (593)
від 28 березня

Сорос є улюбленим образом ворога не лише для прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана. Народженого 1930 року в Будапешті мільярдера й філантропа Джорджа Сороса, який після війни спершу емігрував до Англії, а звідти до США, звинувачують у всіх лихах, заподіяних народам глобалізацією, міжнародним фінансовим капіталом, мігрантами та біженцями, переважно з ісламських країн. Це стало своєрідним ідентифікаційним кодом правонаціоналістичних партій, політиків і теоретиків змов у всьому західному світі.


Серед них і президент США Дональд Трамп, який, зокрема, переконував, що Сорос і його міжнародні фонди Open Society організували «каравани» біженців, які торік прибули з Гондурасу до кордону Сполучених Штатів. Стояв він начебто й за протестами проти призначення в Конституційний суд США суперечливого судді Бретта Кавано у вересні 2018-го.

 

Читайте також: Вебер і Орбан проведуть закриті переговори в Будапешті


Досі Європейська народна партія (ЄНП), об’єднання демократично-консервативних політсил у Європарламенті, приймала те, що Віктор Орбан роками викриває єврея Сороса, котрий пережив Голокост, як своєрідного ворога народу номер один. До першого конфлікту між «Фідесом» Орбана та ЄНП призвів плакат, поширений угорським урядом, зміст якого зводиться до того, що президентом Єврокомісії Жаном-Клодом Юнкером керує Сорос і що він так само хоче затопити Європу біженцями. При цьому не помітити антисемітських конотацій у тирадах Орбана проти Сороса неможливо. Так, у виборчій кампанії 2018 року угорський прем’єр говорив про нього як про «противника, який є інакшим, ніж ми», характеризував як одного з тих, хто ховає своє обличчя перед громадськістю, є «інтернаціональним, а не національним», роботу вважає дурницею, «спекулює грошима» і «не має батьківщини, вірячи, що йому належить увесь світ».
Хоч Орбан і заперечує нападки на Сороса як єврея і запевняє, що відкидає будь-яку форму антисемітизму, такі характеристики містять усі ознаки стереотипів, згідно з якими євреїв століттями видавали за гаданих ляльководів і підривних діячів. Але запустив у світ стереотип про Сороса як утілення позбавленої коріння глобалістичної та ліберальної панівної еліти не угорський прем’єр із дедалі авторитарнішим стилем правління. Орбан підхопив наклепницьку кампанію російського президента Владіміра Путіна. У 2015 році володар Кремля наказав класифікувати фонди Сороса як «небажані організації», що фактично стало кінцем їхньої діяльності в Росії.


Ненависть Путіна Сорос викликав не лише тим, що підтримує російських демократів та правозахисні групи й ще в 1990-х попереджав про зародження нового авторитарного правління в Росії. Сорос і його фонди, відгалуження яких називається там Міжнародний фонд «Відродження», чи не найвідданіше підтримують Україну на її шляху до демократизації, європеїзації та звільнення від російського впливу.

 

Орбан вчився на стипендію Сороса


Спосіб, яким націоналістичні праві перетворюють Сороса на ритуальну ненависну фігуру, гнітюче нагадує відомий роман Джорджа Орвелла «1984». В описаній там тоталітарній системі цю функцію виконує «втілення зла» Еммануїл Ґолдштейн. Але те, що Сорос став жертвою позбавленої будь-якої аргументації проекції теорії змов, не означає, що він вищий за будь-яку критику і що його діяльність не має проблемних моментів.

 

Читайте також: "Нічого особистого". Орбан заявив, що боротиметься проти Макрона

 

Своєю специфічною позицією він справді часто створював чималий простір для нападів, і це робить Сороса вразливим. Його неоціненним заслугам у розбудові демократичних структур та інституцій у пострадянській Східній Європі, якими не в останню чергу скористався Віктор Орбан, що навчався в Оксфорді на стипендію Сороса, протистоять деякі політичні та економічні прорахунки й помилки, які Сорос обстоював із не меншим завзяттям, ніж захищає права людини й демократію.

Як біржовий спекулянт і засновник хедж-фондів, він ніби створений для реалізації кліше про хижого, безсовіс­ного капіталіста. Та насправді величезні суми, які Сорос заробив своїми фінансовими оборудками, є для нього передовсім засобом досягнення мети, засобом підтримки демократичних і гуманістичних ідеалів, які він обстоює. З моменту заснування своїх фондів наприкінці 1970-х років він вклав у них $18 млрд своїх приватних активів.
У 1980-х Сорос підтримував як правозахисників у Південній Африці, так і дисидентів у комуністичному таборі. Фонд «Відкрите суспільство» названо на честь ідей філософа Карла Поппера, якого Сорос вважає своїм наставником і який написав працю «Відкрите суспільство та його вороги».


Фондова імперія Сороса поділяється на автономні установи і, зокрема, має центри в Нью-Йорку, Брюсселі, Лондоні та Парижі. Ця міжнародна присутність роздмухує фантазію його противників про всюдисущого спрута, який хоче заволодіти світом. Окрім того, свою філантропію Сорос завжди розумів політично-інтервенційно й мережею фондів намагається впливати на конкретні дії урядів.


Так, для подолання кризи біженців у 2016 році він розробив план із семи пунктів, який праві теоретики змов жадібно підхопили як доказ його темного наміру реалізувати в Європі «обмін народів». Насправді ж Сорос у своєму плані, який він розумів як альтернативу відкинутій ним угоді про біженців Анґели Меркель із Туреччиною, висловлюється за визначену обов’язкову кількість іммігрантів до ЄС, щонайменше 300 тис. на рік, і виступає за надійну загальноєвропейську процедуру, яка раціонально керувала б новими, очікуваними хвилями біженців. Це в нього поєднується із засадничою підтримкою міграції як неминучого продуктивного елемента демократичних суспільств.
У певному сенсі Сорос бачить свої фонди своєрідною замінною структурою, яка включається там, де зазнає невдачі офіційна урядова політика Заходу. Коли в 1989 році він, вимагаючи «плану Маршалла» для нових східноєвропейських демократій, не знайшов жодного відгуку в західних столицях, вирішив взятися за це власними ресурсами. 

 

Критикує Сороса і Нетаньягу


Його правонаціоналістичні опоненти, однак, конструюють із всього того уявлення, що тут ідеться про паралельний глобально-політичний апарат, який перебирає на себе громадський контроль і таємно керує офіційною державною політикою західних країн. Але навіть якщо Сорос став мішенню антисемітських афектів і теоретиків змови, то аж ніяк не вся гостра критика, яка лунає на його адресу, є антисемітською. Навпаки, свого часу його звинувачувала саме ізраїльська сторона, зокрема політичні праві, що він є антисемітом через особливу самоненависть і заклятим ворогом Ізраїлю.

 

Читайте також: Вердикт Європарламенту щодо Угорщини вже написаний - Орбан


Коли посол Ізраїлю в Угорщині критикував напади Орбана на Сороса як латентно антисемітські, главу угорського уряду підтримав прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу й дав вказівку своєму Міністерству закордонних справ поширити заяву про те, що Сорос «постійно підриває демократично обраний уряд Ізраїлю», фінансуючи організації, які «неславлять єврейську державу й заперечують її право на оборону». Помітному останнім часом зближенню Нетаньяху з Віктором Орбаном, безумовно, сприяла спільна неприязнь до Сороса. Фонд Сороса справді підтримує ізраїльські, ізраїльсько-арабські й палестинські неурядові організації та громадянські ініціативи, зокрема й ті, що закликають до бойкотування єврейської держави, навіть якщо вони й не заперечують права Ізраїлю на існування. Симпатію Сороса до таких сумнівних груп можна пояснити його перекрученим ставленням до Ізраїлю та своєї єврейської ідентичності.
Він ще в ранньому віці підкреслював, що хоча й визнає себе євреєм, але не хоче, щоб це стало визначальним для нього. Державу Ізраїль він не відкидає і навіть заявив, що її виживання — важливе питання для нього. Проте сіонізм вважає формою націоналізму, який, на його думку, не може «спричинити нічого, крім зла, руйнування, шовінізму та війни».


Наслідком такої позиції є його схильність однобічно розглядати палестинців лише як жертв зловмисної урядової політики Ізраїлю. Проте витрати Сороса на антисіоністські ініціативи є лише дещицею того, що його фонди в усьому світі виділяють на продемократичні організації та громадянські ініціативи (в середньому $3 млн на рік у 2006–2016-му проти $1 млрд на рік).

 

Сумнівне пояснення антисемітизму


Своїми політичними інтервенціями Сорос нажив собі ворогів у США і не лише серед республіканських правих. Під час президентства Джорджа Буша, якого він жорстко поборював, Сорос вдавався до висловлювань на кшталт «Адміністрація Буша у знищенні верховенства права послуговується пропагандистськими техніками нацистів».


Ще сумнівнішою була його заява 2003 року про те, що зростання антисемітизму в Європі спричинене політикою Буша й тодішнього прем’єр-міністра Ізраїлю Аріеля Шарона та що в разі зміни політики антисемітська хвиля спаде. Це звучало так, наче зростання антисемітизму є лише реакцією на занадто проізраїльську політику Сполучених Штатів.


І хоча абсурдно припускати, що Сорос ініціював і керував протестами проти судді Кавано, між ним і групами, які проводили ці акції, справді є зв’язок. Адже, як стверджує американський журналіст Джеймс Кірчик, деякі з них справді мають фінансову підтримку Сороса.


У США Сорос чітко позиціонував себе на боці Демократичної партії та її кандидатів у президенти. Його позицію в країні вважають ліволіберальною. Проте виходить, що, відкрито виступаючи проти республіканців, він втратив критерії відмежування від радикальних лівих. Серед угруповань, які Сорос підтримує в США, підсумував прихильний до мільярдера Кірчик, є й «неліберальні сили», що, як і поборювані ним течії з протилежного боку політичного спектра, також хочуть рішуче взятися за відкрите суспільство.