Естонія пройшла три послідовні етапи трансформації від комуністичної системи до національної демократії європейського зразка, завдяки чому швидко позбулася «цінностей», нав’язаних радянсько-російською окупацією, замінивши їх питомо своїми. Перший етап вона подолала найшвидше з усіх країн Балтії – лише за чотири роки (1991–1995). Радикальні й болючі реформи у стилі «шокової терапії» мали в найкоротший термін, допоки східний сусід був слабким після колапсу СРСР, відмежувати країну від радянського тоталітарного минулого, відновити конституційний порядок на засадах пов’язаності з державотворчою традицією міжвоєнної доби, розбудувати нові владні інституції, демократизувати суспільство і створити ліберально орієнтовану економіку. Неабияким каталізатором перетворень в Естонії став чинник російської загрози, котрий суспільство відчувало після десятиліть репресій украй гостро. Він сприяв консолідуванню нації навколо програми радикальних реформ, які пропонувала правоцентристська коаліція. Кінцева мета естонських трансформацій полягала в поверненні до національної системи координат і цінностей та у швидкій інтеграції до західних економічних, політичних та безпекових структур, що означала б визволення з вікового російського панування.
В Естонії, як і в решті країн Балтії, розвинулася політико-економічна модель раціонального підприємницького капіталізму на противагу державно-монополістичному, який утвердився в Росії, та олігархічному – в Україні. На відміну від багатьох колишніх республік СРСР, де стара партійна номенклатура та червоні директори стали власниками приватизованих підприємств, створивши в підсумку олігархічну модель економіки й політичних відносин, Естонія вслід за іншими країнами Центрально-Східної Європи пішла шляхом розбудови ліберального ринку, орієнтуючись насамперед на держави Скандинавії. Це дало їй західні інвестиції і технології, від чого в підсумку виграла як влада, так і більшість населення, а не тільки купка людей. Таллінн зробив ставку на розвиток інноваційного підприємництва. Соціальні потрясіння перших років переходу від планової до ринкової моделі економіки були компенсовані загальним позитивним очікуванням суспільства щодо економічного й технологічного прогресу країни.
Другий етап був пов’язаний із початком переговорного процесу з ЄС, в який Естонія ввійшла першою серед пострадянських країн, діставши ще 1997 року запрошення на вступ до Євросоюзу, а 2002-го – до НАТО. Чіткий курс на євроатлантичну інтеграцію створив консенсус серед еліти щодо необхідності запровадження дальших політичних та економічних змін, модернізації та вестернізації економіки й держустанов.
Третій етап стартував із вступом Естонії до ЄС 1 травня 2004 року, що сприяв стрімкому зростанню річного ВВП на особу (до 10% у 2005–2007 роках) та соціальних стандартів життя. У підсумку було загалом завершено перехід від посткомуністичної до національної європейської держави сучасного зразка. У 2011-му Естонія першою з пострадянських країн приєдналася до зони євро.
За даними соцопитувань 2011 року, в Естонії зафіксовано максимальну серед країн Балтії динаміку позитивних очікувань населення, пов’язаних зі змінами, що сталися після відновлення незалежності. Реформами задоволені понад 50% серед корінного етносу й до 60% серед представників нацменшин.
Читайте також: Естонські секретні служби: заснування всупереч інтригам КГБ