Тиждень.ua: Чому, на вашу думку, назріла потреба у створенні Українського центру досліджень Голодомору? Чи давно виникла ця ідея?
– Ідея організації Центру визріла ще 2008 року, і наша команда надзвичайно задоволена, що ця давня ідея тепер реалізована. Як відомо, географія геноцидів у ХХ ст. охоплює різні регіони світу – Європу, Азію, Африку. Однак Україна в цей період, на превеликий жаль, стала територією, де було вчинено кілька геноцидів – це і сталінський Голодомор, і гітлерівський Голокост. Та масштабна гуманітарна катастрофа, що відбулася в Україні 1932–1933 років, позначилася не лише колосальними демографічними втратами, а й глибокою культурною травмою, наслідки якої українське суспільство відчуває донині. Вивільнитися від цього травматичного минулого просто неможливо без з’ясування максимально повної правди про обставини виникнення, перебіг і наслідки Голодомору, без обговорення цієї теми під різними науковими ракурсами і на різних суспільних рівнях. Саме це, власне кажучи, і стало головною мотивацією для створення нашого Центру.
Тиждень.ua: Чому Центр вирішили створювати саме при НаУКМА? Чи сприятиме держава?
– Університетська база «Києво-Могилянської академії» творить добрі можливості для поєднання потенціалу академічної науки та освіти. Важливу роль у створенні Центру саме в НаУКМА відіграла прихильна позиція ректора університету Сергія Квіта.
Чи ми розраховуємо на підтримку держави? Так, безперечно. Не лише розраховуємо, а й домагатимемося такої підтримки – так, як це робиться в інших демократичних країнах. Утім, зважаючи на ставлення нинішньої влади до цієї теми – заперечення, всупереч чинному законодавству, геноцидної сутності Голодомору та нав’язливе накидання суспільству, зокрема через керівництво МОН і Українського інституту національної пам’яті, совково-російських політико-ідеологічних концептів – cподіватися на державну підтримку особливо не доводиться. Тому покладаємо великі надії на закордонних і вітчизняних благодійників, передусім представників середнього і великого бізнесу. Підтримуючи проблематику Голодомору, ми всі не лише шануємо загиблих, а й творимо сприятливий ґрунт для процвітання сучасної України. Власне, чим був Голодомор? Брутальним порушенням права людини на життя, брутальним нищенням тоталітарною владою ділової активності та ініціативи людей. Розповідаючи про це, ми прагнемо запобігти подібним злочинам у майбутньому, ми говоримо нашим сучасникам: пам’ятайте своє минуле, над усе цінуйте людське життя, поважайте і дотримуйтеся демократичних цінностей, виявляйте соціальну активність і прагніть до успішності, зокрема ділової.
Тиждень.ua: Чи свідчить університетська платформа про прагнення залучити науковців вищих навчальних закладів, молодих вчених, студентів?
– Ми хочемо зібрати розпорошені нині саме через відсутність спеціалізованих інституцій наукові сили, створити гідну інтелектуальний майданчик для вільної дискусії науковців і своєрідну платформу для професійного зростання наукової молоді. Ми залучатимемо до наших проектів студентів і аспірантів, шукатимемо партнерів та однодумців і серед відомих науковців.
Тому назріла необхідність творення електронної бази вітчизняних дослідників Голодомору. За її допомогою ми створимо реальні умови для об’єднання інтелектуальних ресурсів і координації дослідницької праці – і в центрі, і в регіонах. Наразі ж, на жаль, дослідники Голодомору з регіонів часто, так би мовити, варяться у власному соку, про них та їхні праці мало хто знає, та й непотрібного паралелізму у дослідженнях також вистачає.
Зрозуміло, ми сподіваємося на серйозні партнерські відносини з багатьма академічними центрами та громадськими організаціями, передусім Інститутом історії України НАНУ, Науково-освітнім центром вивчення Голодомору Канадського інституту українських студій, Українським науково-дослідним інститутом Гарвардського університету, Центром визвольного руху, Громадським комітетом із вшанування пам’яті жертв Голодомору.
Тиждень.ua: Які проекти ви плануєте втілити у межах Центру найближчим часом?
– Перший проект уже успішно втілено в життя. Маю на увазі Міжнародний науковий симпозіум «Голодомор 1932–1933 рр.: історія і пам’ять», який щойно завершив свою роботу у Києві. Симпозіум проведено в рамках інших заходів, організованих Громадським комітетом із вшанування пам’яті жертв Голодомору (співкоординатор комітету – Іван Васюник). Думаю, нашою спільною заслугою стало передусім те, що, мабуть, уперше нам вдалося не лише об’єднати за круглим столом видатних інтелектуалів із багатьох країн світу і нашу наукову молодь з регіонів, а й організувати фахову міждисциплінарну дискусію довколо проблем політичних і суспільних вимірів Голодомору, особливостей джерельної бази досліджень, дискутивних практик істориків, правових аспектів геноциду та політики й культури пам’яті.
Не можу не згадати ще один проект. Ідеться про низку наукових семінарів «Голодотворна політика (faminogenicpoliсy) тоталітарних та імперських урядів у ХХ ст.: компаративний аналіз», які ми плануємо організувати за участю відомих вітчизняних і західних науковців. Семінари буде проведено і в Україні, і за кордоном – у Канаді, США, Ірландії, Казахстані і, сподіваюся, у Росії та Китаї.
До речі, ми вже розпочали проект моніторингу змісту новітніх нормативно-правових актів органів державної влади, навчальних програм, навчальних посібників і підручників для середньої і вищої школи України та Росії в контексті висвітлення проблематики Голодомору та геноцидів. Перших результатів моніторингу очікуємо навесні наступного року.
Тиждень.ua: Так розумію, для вас важлива й публікація видань цієї тематики?
– Звичайно. Ми видаватимемо щорічник «Голодомор.Студії / Holodomorstudies». Він продовжуватиме традиції журналу «TheHolodomorstudies», що кілька років поспіль видавався у Північній Америці з ініціативи та завдяки невтомній енергії професора з Монреалю Романа Сербина. Ми хочемо, щоб наш журнал став посередником у поширенні найсучасніших знань у царині голодоморних і геноцидних студій не лише в самій Україні, а й у світі. Тому журнал виходитиме українською та англійською мовами.
Звичайно ж, Центр опікуватиметься підтримкою та виданням наукових праць – монографій, документів, зокрема збірок спогадів свідків Голодомору. Ми вже долучилися до двох важливих проектів, що їх провадить Науково-дослідний центр вивчення Голодомору в КІУСі. Це наукове видання унікальної колекції спогадів свідків голоду з Осередку української культури та колекції листів – свідчень жертв голоду, зібраних стараннями письменника Володимира Маняка, який трагічно загинув на початку 1990-х. Між іншим, цю колекцію тривалий час в самій Україні вважали назавжди втраченою, однак завдяки турботі одного священика її все-таки врятовано і довгі роки зберігали у Франції.
Плануємо й переклади та видання українською мовою праць західних науковців у царині дослідження Голодомору та геноцидів. І тут у найближчих планах – публікація українською чудового в науковому сенсі видання – «TheHolodomorReader. ASourcebookontheFamineof 1932–1933 inUkraine», щойно виданого у Торонто і підготовленого добре відомими в Україні дослідниками Богданом Клідом і Олександром Мотилем.
Нарешті спеціальний напрям діяльності Центру – продовження підготовки і видання багатотомної праці «Хроніка колективізації та Голодомору в Україні. 1927–1933» та створення на цій основі інтерактивної інформаційної системи – інтегрованої бази джерел і матеріалів – повноцінного вільно доступного електронного архіву, який становитимуть різні за типом оцифровані документи, повністю розшифровані, доповнені академічним аналізом, частково перекладені англійською мовою. Звичайно, реалізація цього складного проекту потребуватиме серйозних зусиль і чималих фінансових ресурсів.
Тиждень.ua: Як ви в цілому оцінюєте рівень дослідженості теми Голодомору? Які аспекти залишаються ще маловідомими?
– Попри те, що сучасна вітчизняна бібліографія налічує більш як 20 тис. публікацій з цієї тематики, частка академічних публікацій та їхній науковий рівень донині залишаються недостатніми. Досить вузьким є також коло впроваджених до наукового обігу джерел: часто-густо одні й ті самі архівні документи багато разів ретранслюють у працях різних дослідників, фокус яких здебільшого концентрується на політичних аспектах проблеми, а отже, унеможливлює розуміння реальних механізмів голодотворної політики радянського уряду, що призвела до трагедії.
Нам досі бракує міждисциплінарних досліджень, як і дослідів, які розглядали б проблематику голоду у ширшому історичному та порівняльному аспектах через вписування українського Голодомору в контекст інших подібних злочинів комуністичних та імперських режимів. Необхідні й системні та глибокі дослідження різнобічних впливів трагедії Голодомору на українське суспільство, передусім на його психоментальний стан.
Тиждень.ua: Чи багато науковців працює над цією темою в Україні та за кордоном?
– В Україні дослідників і тих, хто готовий братися за роботу над цією темою, не бракує. Хоча, ніде правди діти, чимала частина вітчизняної наукової продукції має недостатній за мірками сучасної науки методологічний рівень і занадто політизована. Щодо останнього, то тут є свої пояснення. Деякі з науковців, особливо старшого покоління, просто нездатні емоційно дистанціюватися від цієї важкої теми, а це досліднику треба конче робити. Інші ж – це пропагандисти радянської школи: колись давно вони палко агітували «за комунізм і проти націоналістів», тепер з тим самим ентузіазмом агітують «за націоналізм і проти комуністів», легко жертвують науковою істиною в ім’я міркувань політичної доцільності. Якась частка науковців явно працює на певне політичне замовлення. Зрозуміло, такі вади сучасної української гуманітаристики не можна не враховувати.
Проте за кордоном зацікавлення проблематикою Голодомору серед науковців постійно зростає. Є дослідники, які спеціально займаються цією темою, є також і ті, які вписують український Голодомор у ширший контекст інших масових народовбивств і геноцидів. Найвдаліший досвід, безперечно, – книжки Нормана Наймарка «Сталінські геноциди» і Тімоті Снайдера «Криваві землі». Добре, що ці вдання сьогодні доступні і для українського читача. Я з нетерпінням очікую виходу у світ книжки про український Голодомор Енн Еплбаум – відомої журналістки й дослідниці, авторитетна думка якої багато важить у західному світі.
Тиждень.ua: Зважаючи на останні соціальні дослідження, чи змінилася думка про Голодомор в Україні в пересічного українця за останній час? Чим зумовлені такі зміни?
– Ми маємо кілька свіжих соціологічних опитувань на цю тему – групи «Рейтинг» і фонду «Демократичні ініціативи». Обидва дослідження засвідчують головне – тема Голодомору, на відміну від деяких інших історичних проблем, сьогодні об’єднує переважну більшість українського суспільства. Рівень обізнаності людей проблематикою Голодомору достатньо високий, а ось рівень заглиблення у проблематику – явно недостатній. Дуже мало людей дістають інформацію про трагічні події 1932–1933 років з наукової літератури. Власне, у цьому я не бачу особливої трагедії, бо академічна література розрахована передусім на науковців. З іншого боку, для нас, науковців, такі результати опитування – виклик і серйозний привід замислитися над потребою популяризації наукових здобутків через засоби масової інформації. З опитувань також видно, що люди здебільшого вповні усвідомлюють, що Голодомор був штучним і став наслідком злочинних дій влади. Насторожує, однак, виразна тенденція до ослаблення родинної пам’яті про Голодомор – мало молоді сьогодні дістає знання про ці трагічні події від своїх рідних і близьких. І в цьому контексті, зрозуміло, зростає значення школи, історичної політики держави, а з цим у нас тепер, як я вже говорила, явний негаразд. Ми бачимо, як Ізраїль і Німеччина офіційно тлумачать проблему Голокосту. Тож і Україні політику пам’яті довкола теми Голодомору потрібно будувати активно і так, щоб виховувати більш суб’єктне наступне покоління, яке буде сміливо висловлювати свої думки, самостійно приймати рішення, буде відповідальним «автором» свого життя.
Тиждень.ua: А як щодо думки за кордоном – не тільки науковців, а й пересічних громадян?
– Тут ми ще маємо, як-то кажуть, непочатий край роботи. Однак, я думаю, знання про Голодомор поширюватимуться за кордоном тим активніше, що успішнішою і сильнішою буде сучасна Українська держава. Так складається, що у світі чують голос передусім сильних і успішних держав і нам, безперечно, цього треба прагнути. Сьогодні надзвичайно важлива також популяризація наукових знань про Голодомор і у нас, і у світі за допомогою засобів масової інформації, художньої літератури, музики, творів мистецтва. Думаю, видана у Франції книжка графічних новел «Українські зошити (спогади про радянські часи)» італійського художника Іґорта, як і щойно представлена в Києві глядачеві світова прем’єра опери «Червона земля. Голод» українсько-американського композитора Вірка Балея чи художня повість «Солодкий сніг» («SweetSnow») українсько-американського науковця і письменника Олександра Мотиля багато у цьому сенсі важать.
Тиждень.ua: Чи ви вже завершили видання вашої монументальної праці – «Хроніка колективізації»? На якому етапі ця робота?»
До цього часу у видавництві «Критика» опубліковано три книжки першого тому, що відкривають читачеві невідомий голод 1928–1929 років. Цей голод хоча й відбувався на тлі масштабного недороду, усе ж став наслідком радянської голодотворної політики. Уможливлене величезною кількістю документів детальне з’ясування механізмів виникнення цього голоду багато чого дає й для осмислення Голодомору 1932–1933 років – наприклад, ми тепер ясно бачимо, що у спричиненні голодної катастрофи особливу роль могли відіграти такі специфічні взаємини на вертикалі «центр–периферія», котрі не можна аналізувати інакше, аніж через призму колоніального дискурсу. Наразі триває робота над підготовкою до друку наступного тому «Хроніки», який охоплюватиме події з липня 1929 до вересня 1930 року й оповідатиме про початок форсованої колективізації, розкуркулення, масову депортацію та про війну селянства проти радянської влади. Загалом же за сприятливих обставин проект «Хроніка» можна реалізувати у найближчі п’ять років.
Довідка Тиждень.ua
Людмила Гриневич – науковець, керівник щойно створеного Українського центру досліджень Голодомору, старший науковий співробітник Інституту історії України Національної академії наук України, автор більш як 60 наукових публікацій з проблематики голоду-геноциду. Остання праця – том «Хроніки колективізації і Голодомору. 1927–1933 рр.» – відкриває невідомий голод 1928–1929 років і повністю спростовує скандальну розвідку американського професора Марка Таугера «Голод, голодомор, геноцид?», що вийшла в «Еженедельник «2000»».
