Постійне зростання зарплат і пенсій немов якийсь фатум для України – влада нагадує кота, який не може наздогнати свій хвіст і лише виснажує організм гонитвою. Намагаючись у найкращих традиціях популізму компенсувати українцям утрати доходів від кризи, вона заганяє економіку в нову кризу. Про це у своєму матеріалі пише оглядач «Тижня» Любомир Шавалюк.
Так, за його словами, підвищення мінімальних зарплат і пенсій, яке ініціює влада, змушує більшість роботодавців (і успішніших, і тих, у кого справи йдуть не настільки гладко) пересувати вгору всю сітку зарплат. Такий крок штовхає на збитки або в тінь підприємства, які в теперішніх умовах відверто виживають, що врешті-решт підсилить падіння економіки. Адже цим бізнесу відрізають шлях до відступу в разі погіршення економічної кон’юнктури.
«Якщо підняти оклади й пенсії перед тим, як економіка почне відновлюватися, то навантаження на бізнес тільки збільшиться.У результаті дістанемо або дальше зростання заборгованості із зарплат, або прискорення падіння ВВП (через те, що підприємства закриватимуть), або збільшення тіньового сектору економіки (адже бізнес зумисне заощаджуватиме на податках, щоб виплачувати зароблене)», – пише Шавалюк.
Крім того, переконаний оглядач, підвищення мінімальних окладів та пенсій урядом від 1 вересня – це чіткий сигнал для глобальних інвесторів, що нинішня влада не збирається відмовлятися від практик минулого і що рівень зарплат, як уже звично для України, через популізм від влади може перестати бути нашою конкурентною перевагою вже через рік-два. Це відбудеться з усіма наслідками для платіжного балансу, платоспроможності країни та макроекономічної рівноваги.
На думку Шавалюка, практика підвищення зарплат і пенсій лише рівномірно, без розбору бореться із симптомами проблеми (несправедливого розподілу доходів), але не долає її. Водночас розробка ефективних систем соціальної допомоги могла би влучити в саме її серце, допомігши спрямувати матеріальний ресурс держави туди, де він справді потрібен.
«У такому контексті підвищення соціальних стандартів – це констатація урядом власного безсилля в реформуванні соціальної сфери», – наголошує він.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень».