Український модернізаційний проект має свої лінгвістичні джерела в єдиній lingua franca теперішнього світу: англійській мові. Це була б очевидна констатація, якби не банальний клопіт із розумінням того, що криється за термінами, які так швидко привласнює українська мова. Я не досліджував ґрунтовно впливу англійської мови на українську, але в близькій мені царині культури можна щоразу частіше знайти неологізми, з якими, відверто кажучи, маю клопіт. Ніколи не міг зрозуміти, навіщо українські критики мистецтва, та й журналісти пишуть латинкою contemporary art замість уживати цілком адекватний термін «сучасне мистецтво». У свідомості читачів виникає переконання, ніби в межах сучасного мистецтва існує якесь імпортоване із Заходу явище, власне, оте міфологічне contemporary art. Але, можливо, тут криється якесь повідомлення? Невіра в те, що власна мова здатна назвати й описати явища, які виникли десь поза нашим духовним обрієм?
Читайте також: Культурна дипломатія, або Вміст цукру в цукрі
Ми наче спостерігаємо це явище, навіть приймаємо його, але про всяк випадок лишаємо назву в оригінальній (сьогодні зазвичай англійській) формі. Це, вочевидь, не новина, процес зародився ще за давніх часів, коли існували відомі латинські «макаронізми», а згодом німецькі, французькі й наостанок російські впливи. Англійська мова, ця теперішня lingua franca, невблаганно вдирається в наше мовне та культурне видноколо. Для ілюстрації згаданого процесу пропоную невеличку вправу. Я вживу кілька термінів, які знайшов у двох твердженнях одного дуже активного поширювача західноєвропейської (читай британської) моделі модернізації рідної культури. Постараюся використати свій креативний потенціал і створити коротке повідомлення, вживши найпопулярніші слова, як кажуть англосакси, buzzwords, модні слова, для опису теперішніх модернізаційних дилем:
«Від певного часу до кіл, які досліджують проблеми модернізації рідної культури, доходять голоси консалтерів про необхідність створення довготермінової стратегії, яка дасть змогу динамізувати креативний потенціал, що жевріє в усіх стейкхолдерів української культури. Раунд фахових обговорень із попереднім тривалим нетворкінгом спонукав до висновку, що для дальших дій необхідне якнайшвидше створення креативного кластера або хабу, який став би природним місцем фасилітації та творення комунікативних платформ.
Як добрий приклад подано мейкер-спейси, що переродилися в дуже вдалий фестиваль мейкерів, під час якого була чудово представлена фешн-індустрія. Якщо зможемо досягти порозуміння про принципи нашої співпраці, це буде величезний крок уперед, коротко кажучи, капітальний апгрейд».
Усе зрозуміло?
Кілька поданих речень — приклад практичного застосування lingo, і то lingo у квадраті, бо, з одного боку, я вжив слова, які мають бути прозорими носіями значень, із другого — саме це твердження теж є формою lingo, без ознайомлення з яким годі зрозуміти повідомлення. Навіть розуміючи окремі слова, ми не розуміємо значень, прихованих за тими словами. У таких ситуаціях почуваємося справді безпорадними. Незважаючи на притаєну в мені добру волю, я не здатний викресати із себе іскру ентузіазму для чергового модернізаційного проекту, який подають мені «вітчизняні консалтери». Повірте мені, я великий прихильник англосаксонської школи менеджменту, як і керування культурою, але не досить перейняти зовнішню форму у вигляді отого lingo, щоб прищепити найкращі методи, які створили найвідоміші теоретики й практики. Варто докладно зрозуміти їх і створити відповідники рідною мовою, найкраще застосовуючи принцип, влучно сформульований вустами ветерана американської журналістики Джеймса Кілпатріка:
«Уживай знайомі слова — слова, які зрозуміють твої читачі, а не слова, значення яких вони шукатимуть. Це головна порада, і виконати її найважче. Коли відчуваємо імпульс ужити чудове екзотичне слово, відкладімо його, доки той імпульс мине». Не зробивши цього, ми будемо приречені на нескінченний капітальний апгрейд.