Ми проголосили незалежність, але нам забракло сили усунути окупаційну адміністрацію. Коли 1991 року була схвалена Декларація про державний суверенітет, ми думали, що Україна проведе політику подолання імперської колоніальної спадщини, а ця сфера велика – це і становище української мови, і заміна назв вулиць, знесення пам`ятників творцям геноциду української нації. Колишні чиновники присягнули на вірність Прапору і Гербу незалежної України, а в душі залишилися людьми, вихованими в антиукраїнському дусі. Вони до сьогодні керують Україною, експлуатують народ і нашу землю. Але підростає молоде покоління українських політиків, які не бояться КДБ, позаяк виховані вже у вільній Україні та незабаром заявлять свої претензії на керування державою. Тоді вони витіснять у політичній боротьбі вихованців комунізму, і Україна почне по-справжньому відроджуватися.
Так званий мовний закон надзвичайно шкідливий, адже під ту русифікаторську політику, яка провадилася в Україні протягом останніх 20 років, підлаштовують юридичну базу. Крім того, цей закон абсурдний, оскільки російські шовіністи його сформували, думаючи лише про себе, а не про болгар, татар, мадяр, гагаузів та інші нацменшини.
Юридично тепер кожна нацменшина може вимагати для себе часу на телебаченні та радіо, окремої освіти і підручників, друкування всіх офіційних документів. Але ми бачимо на прикладі Ізмаїльської міськради, яка відмовилася надавати статус регіональної болгарській мові, що влада, прикриваючись Хартією регіональних мов та нацменшин, лобіює визнання регіональною лише російської.
Я вважаю цей закон вкрай шкідливим, антиукраїнським і неприйнятним для української нації. Він є продовженням Валуєвського та Емського указів та наступу проти української мови часів Радянського Союзу. Він є продовженням імперської політики, яка здійснюється вже в умовах незалежної України.
Я вірю в силу української нації, але не вірю, що нинішня влада щось тими поправками може змінити. Вони можуть зрозуміти, що накоїли багато дурниць і дещо можуть виправити, але не відступатимуть, бо їхня мета – русифікувати українців, а не розвивати болгарську чи ромську культури в державі. Вони можуть цей закон якось переформулювати, щоб він виглядав логічніше, але по суті вони не відступлять, бо це антиукраїнська влада і жодні пропозиції нічого не змінять. Тому хоч би що казала Ганна Герман, допоки Янукович на посаді, він провадитиме політику русифікації.
В Україні понад половина людей, хто вважає українську рідною мовою. Тож цей закон спрямований проти національної більшості. А щодо Конституційного Суду, то він вже неодноразово демонстрував, що він у кишені президента. Якщо керманич накаже ухвалити таке рішення, суд так і вчинить, але, як бачимо, президент цього не зробить.
Читайте також: Геть песимізм! Українська проєвропейська більшість стала реальністю
У 2007 році я заявив, що припиняю державну діяльність. Я, справді, не думав висуватися до Верховної Ради, хоча міг стати депутатом. Сказав: нехай ідуть молодші. Втім, політикою займався. Я належу до Української республіканської партії. Кілька років був її почесним головою і займався теоретичними розробками, писав статті. У 2010-му, коли до влади прийшла Партія регіонів, до мене звернулися 15 керівників обласних організацій з проханням повернутися до керівництва Республіканською партією. Погодився і нині намагаюся її відродити.
Ми є членами КОДу і через те, що належимо до тих партій, які самостійно не можуть подолати п`ятивідсотковий бар`єр, вирішили не реєструватися, але наші однопартійці балотуватимуться до парламенту за мажоритарними округами.
Мені не пропонували місця у списку об’єднаної опозиції. У них у партії велика конкуренція і збоку ніхто не потрібен. Річ у тім, що до об`єднання з «Фронтом змін» «Батьківщина» мала право претендувати на 70 місць у парламенті, а тепер вони не візьмуть більше 55. У них є люди, які не потрапили до прохідної частини списку, хоча не зрадили партію і претендують на місце в майбутньому парламенті.