В Україні це Міністерство має з’явитися насамперед тому, що в країні повна неспроможність як розуміти потреби ветеранів, так і вирішувати їхні проблеми. Але обмежувати таку установу лише питанням соціального захисту — це помилка. Таку думку в інтерв’ю Тижню висловила голова ГО «Юридична сотня» Леся Василенко.
«Міністерство має взяти на себе роль інтегратора та комунікатора. По суті держава повинна забезпечити платформу для взаємодії різних стейкхолдерів та їхньої співпраці в реалізації державної політики щодо ветеранів. Звісно, цю політику має розробляти саме Міністерство, але обов’язково за участі тих самих стейкхолдерів — ветеранів, громадських діячів, бізнесу», — розповіла вона.
Василенко зауважила, що Міністерство створюється не на один день чи на якийсь короткий період. В країні війна, яка триває й невідомо, скільки триватиме. Здебільшого учасники бойових дій цієї війни — це чоловіки віком від 25 до 45 років. А це означає, що років 40–50 мінімум питання ветеранів залишатиметься актуальним. А найбільш гостро воно постане саме у період завершення війни, демобілізації і роззброєння, коли «на гражданку» вимушено піде 300 тис. осіб. І не треба тішити себе ілюзіями, що солдати залишаться в армії. Щоб допомогти людям знайти себе в новій реальності, непогано було б сформувати опорні механізми.
Для цього, за її словами, Міністерство повинно мати представництва по всій країні. І не суто формально, як зараз Служба у справах ветеранів, по 1–2 особи. А повноцінні офіси, які здатні були б працювати в тісній взаємодії з органами місцевого самоврядування, у тому числі коригуючи місцеві програми згідно з пріоритетам загальнодержавної політики стосовно ветеранів.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»