Після року перебування нової команди при владі деякі західні політики й аналітики і далі стверджують, що політична система України не стане цілком авторитарною, як у Росії чи Білорусі, що Віктор Янукович пригальмує свій авторитарний бліцкриг і відповідно режим стабілізується на рівні напівавторитарного. Інакше кажучи, наша країна залишиться «частково вільною», статус якої FreedomHouseнадав їй за часів Кучми і який вона знову отримала 2010 року, після обрання Януковича президентом.
Згідно з альтернативною думкою, яка знаходить усе більше аргументів, Україна скотиться до рівня «невільної», тобто авторитарної, вперше у своїй історії. Якщо це станеться, вона приєднається до восьми авторитарних держав СНД (Росії, Білорусі, Азербайджану та п’яти центральноазіатських), які мають статус «невільних».
Реальність полягає в тому, що команда Януковича вже досягла більшого на шляху до встановлення авторитаризму лише після одного року перебування при владі, ніж Кучма за два президентських терміни.
І за Кучми, і за Януковича були (і є тепер) політичні в’язні. Під час президентства Леоніда Даниловича за участь у заворушеннях в березні 2001 року було ув’язнено членів УНА – УНСО (Українська національна асамблея – Українська народна самооборона). За Януковича проти Тимошенко та багатьох колишніх членів її уряду було висунуто кримінальні обвинувачення, а декого з них заарештовано. На Заході вже є консенсус з приводу того, що в Україні розгортаються політичні репресії.
За часів Кучми було двічі сфальсифіковано результати виборів: у 1999 та 2004 роках; обидва рази з допомогою Януковича, який був відповідно губернатором Донецької області та прем’єр-міністром. Під час першого року президентства Віктора Федоровича було сфальсифіковано місцеві вибори.
У парламентах останніх трьох скликань і Кучма, і Янукович намагалися підкупити та шантажувати опозицію або ж змусити її вступити до лав правлячої коаліції. Зазвичай це стосувалося бізнесменів.
Комуністична партія України ніколи не входила до урядів за часів Кучми, проте приєдналася до обох коаліцій, які утворював Янукович: «антикризової» 2006–2007 років та «Стабільність і реформи» з 2010-го. Нинішня КПУ завжди була і є антиреформістською й антизахідною силою, тому жодна коаліція, до складу якої вона приєдналася, не може бути реформістською.
Відбувся регрес і в питаннях національної ідентичності. Комуністи та регіонали голосували проти закону 2006-го щодо визнання штучного голоду (Голодомору) 1932–1933 років геноцидом, а розділ президентського сайта, присвячений цій темі, зник 25 лютого, в день інавгурації Януковича. Натомість Кучма 2003 року започаткував міжнародну кампанію за визнання Голодомору геноцидом.
Парламент за Віктора Федоровича вперше перетворився на штампувальну машину, оскільки Кучма ніколи не мав у ньому стабільної більшості. Коаліція Януковича «Стабільність і реформи» «придбала» близько 50 опозиційних депутатів, що забезпечило їй понад 260 членів.
Суди нині перебувають у куди гіршому становищі, ніж за часів Кучми. Голова ВСУ Василь Онопенко сказав KyivPost11 лютого, що «суди як органи правосуддя та судді втратили свою незалежність. У цьому полягає пряма загроза судовому захисту прав людини».
Маргіналізація Януковичем Верховного Суду стала його особистою помстою за скасування результатів другого туру президентських виборів 2004 року. В інтерв’ю українській службі BBC11 лютого Віктор Федорович знову наголосив на тому, що 2004-го ВСУ нібито порушив Конституцію, скасувавши результати другого туру, і що його нібито було «обрано чесно». Цим він заперечив існування масштабних фальсифікацій, так само як і 2010-го, коли проігнорував критичні висловлювання представників Заходу щодо несправедливості місцевих виборів.
І за Кучми, і за Януковича нереформовані силові органи (СБУ, МВС, Податкова міліція) використовували проти опозиції та незалежних ЗМІ. СБУ за нинішнього президента застосовує репресивні практики проти академіків, активістів НУО, політиків і журналістів подібно до попередника, українського КДБ, в догорбачовську епоху.
За часів Кучми вбивство журналіста Георгія Гонгадзе стало міжнародним скандалом після того, як було опубліковано касетні записи, на яких глава держави нібито віддав наказ тодішньому міністрові внутрішніх справ Юрію Кравченкові побити Гонгадзе. Менше відомо про іншого журналіста – Ігоря Александрова, якого вбили 2001 року в Донецьку тоді, коли на чолі області стояв Янукович.
Коли у Віктора Федоровича запитали під час інтерв’ю TheWashingtonPost(28 січня) щодо загроз свободі слова («Один журналіст зник, чи не так?»), той безтурботно відповів: «У світі зникає багато журналістів». Лише через сім місяців після приходу Януковича до влади зник харківський журналіст Василь Климентьєв, і наразі МВС припускає, що його вбили.
Цензура ЗМІ мала місце і за Кучми, і за Януковича, проте сьогодні ситуація гірша. За Леоніда Даниловича тотальна цензура була неможлива завдяки сильній парламентській і позапарламентській опозиції та певному плюралізму всередині правлячої команди. Три телевізійні канали, підконтрольні СДПУ(о): «УТ-1» (згодом «Перший національний»), «1+1» та «Інтер», користувалися темниками, у той час як інші три, якими володів Віктор Пінчук: ICTV, СТБ та «Новий канал», ігнорували їх. Пінчук міг діяти незалежно від Медведчука та не керуватися темниками, оскільки його тесть – президент країни, а режим був напівавторитарним.
За Кучми зовнішня політика України ґрунтувалася на принципі «інтеграція в Європу, співпраця з СНД». Він двічі намагався отримати План дій щодо членства в НАТО: у 2002 і 2004 роках. У той час як Янукович є першим українським президентом, який не прагне членства в Альянсі, а Партія регіонів, перебуваючи в опозиції, у 2005–2006 та 2008–2009 роках голосувала проти проведення спільних навчань у межах програми НАТО «Партнерство заради миру».
Будучи в опозиції, ПР і КПУ також не підтримували законів, необхідних для вступу до СОТ, що став першим кроком на шляху до підписання Україною угоди про зону вільної торгівлі з ЄС.
Янукович відмовляється визнавати, що під час його правління відбувається регрес демократії, і в цьому він подібний до Кучми. Однак у п’яти сферах – політичні репресії, незалежність парламенту, цензура ЗМІ, використання силових органів і загрози чесним виборам – регрес демократії нині суттєво більший, ніж за часів Кучми. Якщо ці тенденції збережуться, вони призведуть до того, що на кінець президентського терміну Януковича Україна стане «невільною» державою.
Західні політики часто бачать лише те, що хочуть; документи з посольства США, опубліковані на WikiLeaks, які стосувалися президентських виборів 2010 року, продемонстрували, що представники посольства не змогли зрозуміти суть Януковича і водночас критикували Тимошенко. Однак так не буде тривати вічно.
Українська влада, схоже, переконана, що до неї поставляться, як до Росії, а не як до Білорусі, оскільки жодна західна держава поки що не дала підстав думати інакше. Однак вона забуває нещодавню історію, коли Захід піддав Кучму остракізму під час його другого президентського терміну через нібито причетність до вбивства Гонгадзе та продаж зброї Іраку. Після того як Янукович перетворив Україну на більш авторитарну державу, ніж Кучма коли-небудь мріяв, його віра в те, що проти нього не буде застосовано жодних міжнародних санкцій, є хибною.