Нинішня наша влада постійно рапортує громадськості про свої успіхи, але подає їх майже виключно як події, що стануться в найближчому майбутньому. На сьогодні ж доводиться констатувати «зеро» – нуль, якщо не мінус. Улюбленою тезою регіоналів урядовців, політиків і політологів у галузі зовнішньої політики є те, що нібито тепер, на відміну від помаранчевої доби, Україна реально, а не на рівні декларацій наближається до Європейського Союзу. Одним із неодмінних сюжетів є легенда про безвізовий режим із Євросоюзом, який обіцяють організувати якщо не цього року, то наступного обов’язково. Мало не щодня у всіляких ток-шоу ця публіка з таємничим і багатозначним виразом обличчя розповідає про напружені переговори з Брюсселем зі згаданого питання. Єдина перешкода – це, якщо вірити «регіональному» бомонду, підступи вітчизняної опозиції, яка вештається закордонними столицями від Дубліна до Відня і спонукає західних політиків капостити Україні, закриваючи європейський шлях.
Мовляв, якби не ці негідники, українці вже вільно пересувалися б Шенгенською зоною.
Але в цій справі не все залежить від спритності українських дипломатів та «інтриг» опозиції. Є об’єктивні речі, на які «регіональні» пропагандисти воліють не звертати уваги суспільства. Адже Європа нині критично потерпає від нелегальної міграції, що загострилася внаслідок останніх подій на Близькому Сході та в Північній Африці. Це змушує Брюссель, а також уряди Італії і Франції, що зазнали найболючішого удару міграційної хвилі, суттєво обмежувати свободу пересування в Шенгенській зоні. Не менше, ніж південне і східне Середземномор’я, європейців лякає нелегально-мігрантський потенціал пострадянського простору.
Один лише російсько-казахстанський кордон – це кілька тисяч кілометрів степу, що практично не охороняється. Кордон Казахстану з південним узбецьким сусідом також стережеться погано. А там далі Туркменія, Таджикистан, Киргизія… А за ними Афганістан, Пакистан, Китай… Так, російські прикордонники символічно присутні на річці Пяндж між Таджикистаном і Афганістаном, цілий Московський прикордонний загін, але величезні дірки як були, так і є. Крізь них проходить потік наркотиків, зброї і мігрантів. А є ще величезний кордон РФ із Китаєм… Далі маршрут мігрантів спрямовується на західний рубіж Росії, який, звісно, там, де стикається з кордонами Фінляндії, Естонії, Латвії, Литви і Польщі – країн ЄС і (крім Фінляндії) НАТО, охороняється добре, подекуди зберігаючись ще з радянських часів. Однак такої межі між Україною і Росією фактично немає. Це означає, що мільйони мігрантів саме територією нашої країни діставатимуться східних кордонів Польщі, Словаччини, Угорщини і Румунії, атакуючи східну частину Європейського Союзу. Є добре організовані мафії (трансрадянські охоплюють увесь пострадянський простір), що заробляють грубі гроші на перевезені нелегальних мігрантів через наш західний кордон.
Те, що має Прикордонна служба України на сході, можна назвати декларацією про наміри, а не реальним рубежем. Коли кілька років тому вітчизняні прикордонники намагалися вирити рівчак між двома країнами, щоб припинити бодай неконтрольований рух вантажівок із контрабандою в Україну через Луганщину, обласне керівництво з істерикою і політичною лайкою не допустило цього, мовляв, хіба можна робити справжній кордон із братньою Росією. Нині деякі представники тодішньої луганської влади є не останніми людьми у фракції Партії регіонів у Верховній Раді. Отже, як була велетенська чорна дірка в тому кордоні, так і є, а за нинішньої влади залишатиметься й надалі. Хіба ПР наважиться на облаштування повноцінного кордону з північно-східним сусідом, такого як на заході України, з контрольно-слідовою смугою, вишками спостереження, колючим дротом і «полковником Карацупою з вірним Інгусом?» Полковник Карацупа – знаменитий радянський прикордонник, всебічно розрекламований у СРСР, а Інгус – його собака.
А без такого кордону на сході нашої країни всі розмови про безвізовий режим із ЄС нічого не варті, годі й мріяти про нього. Жодних можливостей оминути вимоги європейців не існує, і немає на те ради. Це питання знову постане, якщо євроінтеграція України стане чимось справді серйозним, а не лише вербальним. То буде ще один бар’єр. Держава, яка в усіх відношеннях є сателітом РФ і постійно це демонструє, не може претендувати на місце в економічній, політичній і духовній Європі. Тим більше що в історичній перспективі Росія не збирається інтегруватися в європейські структури, та й важко сказати, які сили в найближчі 10–20 років прийдуть там до влади. І не тільки Російська держава, а й суспільство не хоче європеїзуватися. Про це свідчать проведені близько двох років тому соціологічні дослідження авторитетної в РФ фундації «Левада-Центр», за якими 70% росіян не вважають себе європейцями і не хочуть бути ними. Привіт українським політикам, що тривалий час виступали з гаслом «До Європи разом із Росією!». А навіть якби Росія захотіла, то чи захоче Європейський Союз мати спільний кордон із Китаєм і країнами Центральної Азії, що сьогодні є надзвичайно привабливими для ісламського фундаменталізму?
Тому нинішні розмови про безвізовий режим між Україною і ЄC – це римейк знаменитого «покращення вашого життя вже сьогодні». І підступи опозиції тут абсолютно ні до чого. Проте ніщо не завадить «регіональній» владі й надалі розповідати нам «казки для приїжджих» про безвізовий режим, що вже ось-ось… Принаймні цієї цікавої теми їм вистачить аж до 2015 року, до президентських виборів.