«Балетністю» дихає там буквально вся інформаційна сфера. Заходячи на сайт «Донецького агентства новин» — одного з найбільших у невизнаній республіці, поміж гучних заяв Захарченка про успіхи «молодої держави» ви натрапляєте, зокрема, і на повідомлення, що «балет Чайковского «Лебедине озеро» повернувся на сцену «Донбас опери». Здавалося б, доволі тривіальна новина, яка не заслуговує на особливу увагу. Одначе вся сіль у тому, що за балетом у «ДНР» криються ті самі танки й штурми будинку уряду, які мали місце на початку 1990-х.
Перше, що впадає в око в останні місяць-півтора, — це війна. Ні-ні, вам не причулося банальне, здавалося б, формулювання. Ця думка так і не просочилася в національну свідомість більшості. Нещодавно мені довелося коментувати черговий обстріл околиць Донецька й Макіївки одному з київських телеканалів, і мене запитали: «А що, у вас там справді так часто стріляють?». Того дня офіційно загинуло двоє українських бійців, два терористи та один цивільний, п’ятнадцять дістали поранення. Близько дюжини будинків Макіївки і майже стільки само — Донецька були або пошкоджені, або зруйновані без можливості відновлення. Напередодні ввечері в мене гасло світло просто в донецькому середмісті, годі вже й казати про околиці, а за вікнами — навіть зачиненими пластиковими — була шумова стіна: гули 152-міліметрові гаубиці.
Читайте також: «Гості» в порожнечі
Але, поки наші «республіканські» балерини танцюють, уся залізнична галузь стоїть. Це взагалі окрема тема за межею здорового глузду, бо ж, наштампувавши плакатів з орфографічними помилками в дусі «мы не хотим в Украину» тощо, місцеві залізничники почали вимагати видачі зарплат саме від Києва. Звична історія. Не знаю, чи дивує це ще когось на контрольованій території, але особисто я до такої логіки тут уже давно звик. І все було б нічого, якби в другій дії нашого балету вслід за залізницями не зупинились і шахти. А затим і металургія, котра так-сяк працювала.
Річ ось у чому: відмовившись здійснювати залізничні перевезення на зло Україні (зарплату працівникам галузі справді не видають до півроку), страйкарі підклали свиню насамперед «республіканському» вугіллю, бо ж його почали відтак просто складувати на місцевих шахтах, і робили це доти, доки вистачало місця на складах. Ну а далі третя дія: забиті до відвалу ним рудні стали закриватись одна за одною, а гірників відправляли в неоплачувані безстрокові відпустки. Останнє, власне, не дуже їх засмутило, бо на деяких макіївських рудниках висять борги із зарплати ще від жовтня 2015-го. Тож тамтешні працівники навіть у чомусь можуть бути вдячні своїм товаришам із залізниці, які поклали край дармовій праці в «ДНР».
Четверта дія балету — Донецький металургійний завод. Одне з найбільших підприємств міста оголосило про початок заморожування цехів і згортання своєї діяльності в «ДНР». Офіційна причина — кивок у бік залізничників: мовляв, як і шахтарі, не можемо вивозити свою продукцію. Але з ДМЗ ситуація серйозніша. І тут коріння «успіхів молодої держави» сягає наступної дії — «республіканських» податківців. Нагнувши напередодні всіх підприємців у питанні про ліцензії та розмитнення товарів, ненажерливі фіскали взялися за ДМЗ та підприємства «почесного громадянина Донецька» Ахметова, якому перед цим було заборонено в’їзд у «республіку». Тут-таки затремтіла й енергетична галузь, у якій і без того був безлад: ДТЕК нібито офіційно платила податки на контрольованій Києвом території, але в «ДНР» вирішили «націоналізувати» все майно включно з виробленою електроенергією, оголосивши платежі на рахунки України незаконними. Так, за красивими балетними пачками з «республіканської» сцени забрався останній оплот олігархів, передавши кермо «Регіональній енергопостачальній компанії». Народній, авжеж-бо.
Читайте також: Як жити в Донецьку
Та й це ще не все. «Балетний» місяць у «ДНР» ознаменувався і збором підписів, що стало одним із воістину найкомічніших моментів, бо мало хто собі уявляв, за що ж укотре підписується «нескорений народ». Те, що на мітинг проти збройної місії ОБСЄ примусово зганяли всіх, хто попадеться, лише дзеркально відображає процес підписання петиції, коли кожен держслужбовець повинен був забезпечити по 20 підписів сусідів, знайомих і близьких. Одначе комізм у тому, що всім їм по-різному називали причини, навіщо ставити свій розчерк на аркуші. Одні були впевнені, що підписалися «за мир» (найпоширеніша відповідь), другі — проти ОБСЄ як такої, треті — «проти мінських», четверті — «за мінські». Хай там як, а статистику в «ДНР» поважають і до середини червня вже відзвітували про 160 825 зібраних підписів. Очевидячки, правду про те, за що так старанно їх збирають, знає тільки геній місцевих
комбінацій Захарченко.