Китай не готовий атакувати Тайвань у найближчі роки. Заважають слабкість армії та міжнародна ситуація – RAND

Акценти
18 Листопада 2022, 14:51

Усе більше американських урядовців і військових чиновників називають 2027 рік потенційним кінцевим терміном, до якого Сі Цзіньпін здійснить спробу насильницького об’єднання Тайваню з Китаєм. А впродовж останніх тижнів декілька високопоставлених чиновників США попереджали, що часові рамки гіпотетичного вторгнення можуть обмежуватись навіть 2023 або 2024 роками. Поза тим, фахівець із безпеки Дерек Гросман вважає, що сценарій військового вторгнення КНР на острів залишається малоймовірним. Про це він пише у своєму матеріалі для американського аналітичного центру RAND.

Гросман зауважує, після зустрічі з Сі Цзіньпіном в понеділок перед самітом G20 на Балі Джо Байден заявив: «Я не думаю, що з боку Китаю буде якась неминуча спроба вторгнутися на Тайвань». Це може означати визнання того, що жодна з попередніх оцінок його адміністрації не мала достатнього фактологічного обґрунтування.

Під час ХХ з’їзду КПК, на якому Сі, всупереч традиції, втретє посів крісло генерального секретаря, він заявив, що народно-визвольна армія Китаю повинна відповідати «стандартам світового класу» до 2027 року. Тобто до того часу вона повинна бути спроможна перемогти американську армію в майбутньому конфлікті через Тайвань тощо. Але реальність така, що 2027 рік, не кажучи вже про 2024 чи 2023 роки – це ймовірно, занадто рано для нападу Китаю на Тайвань.

Читайте також: Розворот на Тайвань 

Всупереч багатьом повідомленням міжнародних ЗМІ, виступ Сі на партійному з’їзді минулого місяця був, насправді, досить стриманим щодо теми Тайваню. Сі зазначив, що «мирне возз’єднання» залишається для Пекіна оптимальним варіантом. Він міг легко пропустити слово «мирний», що свідчило б про те, що Китай втрачає терпіння. Але він цього не зробив. Так, на ХХ партійному з’їзді до партійного статуту була включена необхідність «рішуче виступати проти незалежності Тайваню», але в цьому формулюванні немає нічого нового.

Натомість Сі поклав основну частину провини за напружені відносини між КНР і островом на іноземне втручання. Він заявив, що Пекін став свідком «грубих провокацій зовнішніх сил навколо Тайванської проблеми», ймовірно, посилаючись на серпневий візит на острів спікера Палати представників США Ненсі Пелосі.

Водночас Сі не став звинувачувати сам Тайвань і залишив відкритою можливість політичних переговорів з Тайбеєм, якщо тамтешній уряд визнає існування «єдиного Китаю» під керівництвом Китайської Народної Республіки. З цією метою Пекін, безперечно, чекатиме принаймні до наступних президентських виборів на острові в січні 2024 року, щоб побачити, чи зможе дружня до Китаю опозиційна партія Гоміньдан перемогти тайванецентричну Демократичну прогресивну партію президента Цай Ін Веня.

На думку Дерека Гросмана, Сі Цзіньпіну доведеться також враховувати китайську стурбованість щодо здатності власної армії здійснювати загальновійськові операції проти Тайваню. Відповідно до звітів китайських військових, їхня армія потерпає від «п’яти неспроможностей». Офіцери не можуть оцінювати ситуацію, розуміти наміри вищих органів влади, приймати оперативні рішення, розгортати війська та поратись з несподіваними обставинами. Щоб справити враження на Сі, командири можуть перебільшувати свою готовність до війни, але якщо вони це роблять, то йдуть на потенційно величезний ризик.

Читайте також:  Тактика Китаю спрямована на підкорення Тайваню шляхом виснаження – звіт 

Китай, швидше за все, стане ще більш обережним, враховуючи невдачі Росії у війні проти України. До того ж, вторгнення на Тайвань вимагатиме морського десанту, який, як відомо, важко здійснити. Крім того, Пекін чітко усвідомлює відсутність у нього свіжого бойового досвіду, особливо в повітрі та на морі.

Тож не дивно, що заступником Сі у новій Центральній військовій комісії став генерал Чжан Юся, який брав участь ще у прикордонній війні Китаю з В’єтнамом у 1979 році. Підвищення на посаді генерала Хе Вейдуна, який раніше командував військовим округом, відповідальним за Тайвань, також демонструє визнання необхідності вдосконалення бойової спроможності у можливій війні проти острівної держави.

Генерал Чжан Юся

Нарешті, попри те, що протягом останніх місяців Байден неодноразово заявляв, що американські військові допоможуть захистити Тайвань у разі нападу Китаю, більш тривожною для Пекіна є дедалі більша підтримка Тайваню з блоку ключових союзників США: Австралії, Японії, та меншою мірою Філіппін та Південної Кореї.

Усі чотири країни висловили зростаюче занепокоєння з приводу залякування Китаєм Тайваню та, схоже, готові прямо чи опосередковано допомогти американцям завадити Пекіну завоювати острів. КНР, безсумнівно, хотіла б уникнути боротьби з кількома країнами одночасно і спробувала б послабити їхню єдність перед початком збройного конфлікту.

Загалом Дерек Гросман виокремлює низку чинників, котрі можуть спровокувати Пекін. До прикладу, віцепрезидент Тайваню Вільям Лай заявляє, що «працює на незалежність Тайваню». Якщо він займе крісло президента у 2024 році, тоді Пекін може повірити, що настав час війни.

Вільям Лай

З іншого боку, згадки Сі Цзіньпіна про іноземне втручання в партійний з’їзд припускають, що Вашингтон також може врешті-решт перетнути внутрішню червону лінію, встановлену Пекіном. Проблеми в економіці Китаю також можуть переконати Сі Цзіньпіна, що війна проти Тайваню буде хорошим способом відволікти населення.

Гросман зауважує, що жодна з цих обставин не є передбачуваною за своїми наслідками. Те, що ми знаємо сьогодні, так це те, що Китай не сигналізує про війну і залишатиметься не готовим до неї  протягом наступних п’яти років.

На думку Дерека Гросмана, замість того, щоб почати війну, Сі, швидше за все, активізує використання Китаєм примусових заходів проти Тайваню, включаючи дипломатичний, економічний і військовий тиск у поєднанні з психологічними операціями та операціями в кіберпросторі. Якщо примус не принесе успіху, Пекін може вдатися до сили як до останнього засобу, але це все ще виглядає малоймовірним.

16