І недавній візит венесуельського президента Ніколаса Мадуро до Пекіна лише вкотре підтвердив, що ця країна надзвичайно втягнена до китайського поля тяжіння.
Ідеологія до Венесуели надходила з Куби, зброя – з Росії, а гроші – з Китаю. Це були ті «три кити» стабілізації, на яких тримався режим Уго Чавеса. Тепер же його наступник гарячково шукає виходу з кризової ситуації у Венесуелі.
Проте, не маючи змоги розрахуватися за попередні борги перед Китаєм, Мадуро вже нахваляється тим, що Китай відкрив йому кредити на $ 5 млрд . Підписано 27 міждержавних угод. Як заявив лідер Китаю Сі Цзіньпін: «Це імпульс у відносинах між Китаєм і Венесуелою. Наші взаємини можуть піднятися на новий рівень».
Однак Китай зацікавлений не лише в стабільних поставках нафти з Венесуели. Так, після візиту в травні минулого року до Каракаса заступника голови КНР Лі Юаньчана різко збільшився інтерес китайців до венесуельського сільського господарства та агропромислового комплексу.
Венесуела, маючи 30 млн гектарів найкращих у Латинській Америці земель і величезний потенціал сільського господарства, залишає багато з них не включеними в оборот через незговірливість землевласників, які воліють на власний розсуд розпоряджатися своїми земельними ресурсами і не брати участі в сумнівних експериментах Чавеса і Мадуро.
Утім, як зазначив віце-президент Венесуели Хорхе Арреаза (який, до речі, одружений з донькою Чавеса Розою Вірджинією), Венесуела боролася з великими власниками земельних ресурсів і вкладала величезні суми у сільське господарство, але «ми досі далекі від забезпечення продовольчої самодостатності та суверенітету, і, отже, нам потрібні альянси, подібні до тих, які ми маємо з Китаєм».
Читайте також: У ролі молодшого брата. Чим загрожує Росії китайська експансія
З іншого боку, сьогодні Китай стикається із серйозною нестачею землі і придатних для сільського господарства ґрунтів. Він повинен прогодувати 20% світового населення, маючи лише 7% сільськогосподарських світових земель. І саме з цієї причини в останні роки Пекін шукає альянси та угоди з тими країнами (особливо в Африці і Латинській Америці), співпрацюючи з якими він зміг би забезпечити для себе стале постачання продовольства.
Хоча, як вважають деякі венесуельські експерти, подібна політика, яка включає в себе оренду чи купівлю землі, дуже схожа на модерну форму пекінського неоколоніалізму або китайської експансіоністської загрози.
Це підтверджує той факт, що під час свого візиту до Пекіна і Шанхаю Хорхе Арреаза наголосив, що реалізацію у Венесуелі проекту особливих економічних зон розглядають як спосіб стимулювати економіку і створювати нові робочі місця.
Бо, на переконання віце-президента Венесуели: «китайський уряд не прагне нав’язувати нам будь-які свої формули чи стандарти. Він тільки хоче, щоб ми вчилися на його помилках і успіхах, і вони навіть вирішили запросити групу венесуельських експертів відвідати десять своїх особливих економічних зон для збору інформації. І після цього вирішити, що найналежніше з цього можна застосувати в нас. Китай хоче допомогти Венесуелі краще розвинути свій потенціал».
Читайте також: До чого може призвести «китайське відродження»?
Очевидно, президент Венесуели Мадуро гарячково намагається вирішити питання стабільності свого правління. Адже економічна модель, яку він успадкував від свого попередника Чавеса, демонструє свою слабкість. І виливається на країну гіперінфляцією, браком основних споживчих товарів і завищеним на 500% обмінним курсом венесуельського болівара. А це все супроводжується погіршенням інфраструктури Венесуели, кризою медицини і вищої освіти та провокує хвилю злочинності і насильства, яка наростає.
У Пекіні добре розуміють критичну ситуацію у венесуельській економіці і користуються цим. Новий транш у $ 5 млрд надійде до «Китайсько-венесуельського спільного фонду», створеного 2007 року для фінансування інфраструктурних проектів у таких ключових галузях, як енергетика, телекомунікації, сільське господарство і житло. За рахунок цих коштів загалом реалізують 201 спільний проект.
Усього до цього фонду Китай спрямував $36 млрд. З них, за різними схемами, погашено вже 20 млрд. В основному оплата йде за рахунок поставок нафти і нафтопродуктів. Обсяги венесуельських поставок нафти становлять зараз 640 тис. барелів на день, з яких більш як 260 тис. барелів спрямовують на погашення китайського внеску.
Після смерті президента Чавеса Китай узяв своєрідний економічний тайм-аут і шукав підтвердження нових гарантій для продовження кредитування венесуельського режиму.
Схоже на те, що візит Мадуро до Пекіна спромігся зняти китайські підозри в неплатоспроможності венесуельської сторони. Проте умови надання Венесуелі кредиту у $ 5 млрд залишилися у таємниці.
За цією завісою непрозорості, яка характеризує провадження справ між Каракасом і Пекіном, офіційні агентства новин ледь натякнули про домовленості фінансування Китаєм будівництва нового порту для експорту нафти та інших нафтохімічних продуктів, створення зрошувальної системи на рівнинах Венесуели, експлуатації золотої копальні на кордоні з Кооперативною Республікою Гаяною та будівництво термоелектричної системи в центрі країни. Вирішено також надати 60 тисяч гектарів китайській компанії для вирощування кукурудзи.
Крім того, підписано угоду між венесуельською компанією Petroleos de Venezuela SA (PDVSA) і китайською China National Petroleum Corp. (CNPC) про розробку родовища важкої нафти у нафтоносному поясі річки Оріноко. Китайська компанія погодилася інвестувати 14 млрд доларів США у проект, мета якого – видобуток 200 тис. барелів нафти за добу.
Читайте також: Китай зміцнює свої позиції на Південному Кавказі
Розблокування надходження до Венесуели нових кредитів передбачає і політичну підтримку від Пекіна спадкоємцю Чавеса. Однак водночас це також є ознакою того, що прагматичне керівництво Китаю отримало від президента Мадуро достатні гарантії для захисту своїх капіталів.
Зараз Китай став другим за обсягами торговельним партнером Каракаса. Як очікується, до 2015 року цей азійський гігант стане першим клієнтом експорту нафти з Венесуели. Потіснивши цим Сполучені Штати, які, за визначенням Чавеса і його наступників, – заклятий ворог боліваріанської революції.
Комерція з Китаєм, звісно, – справа добра, але очевидно, що борг Венесуели щоразу зростатиме, оскільки поставки нафти не здатні його перекривати. Тим більше, що вимога кредитів – придбання не чого іншого, а китайських товарів, якість яких не завжди задовольняє венесуельців.
Намагаючись будь-якою ціною втримати владу, президент Мадуро фактично заганяє венесуельську державу в кредитне ярмо, і за цих умов Китай отримує реальний економічний і політичний вплив на венесуельську націю.
Мадуро, маневруючи між тінями неминучої чергової інфляції, хронічним дефіцитом споживчих товарів і необхідністю збільшення державних витрат для досягнення «перемоги» на найближчих виборах, змушений був зробити свій наступний крок у бік Китаю, щоб зміцнити з ним свій стратегічний альянс.
В обмін на китайську економічну підтримку Мадуро фактично відкриває для Китаю двері на Південноамериканський спільний ринок (МЕРКОСУР). А Пекін гарантуватиме надалі виживання політичного режиму, який для цього використовує на свою користь нафтове багатство Венесуели.
На тлі збагачення сімей Мадуро і Чавеса в дестабілізованій Венесуелі й надалі процвітатиме розгул злочинності, корупція, зловживання владою, некомпетентність і злодійство, які постійно живлять величезні нафтові доходи.
Читайте також: Іран потрапляє у дедалі більшу залежність від Китаю
Не можна виключати того, що своєю масованою економічною експансією до Венесуели Китай почне поступово заміщати і той ідеологічний вплив, який мала на неї Куба всі роки правління Чавеса.
«Захищаючи» свою землю від американських впливів, Мадуро фактично готовий передати всю Венесуелу в концесію китайцям, проникнення яких робить венесуельців дуже вразливими до зовнішніх чинників.
Боліваріанська революція в продовженні Мадуро і потік нафтодоларів можуть закінчитися тим, що для уникнення незбалансованості у взаємних розрахунках Китай може запропонувати перейти на юані. У такому разі подальші кредити також надходитимуть уже в юанях, а це ще більше прив’яже номенклатурну верхівку цієї південноамериканської країни до китайських інтересів у регіоні.
Додатково цю прив’язаність може збільшити безпосередня участь китайських фахівців і робітників у венесуельському нафтовому і сільськогосподарському проектах. До Венесуели буде завезено десятки тисяч китайців, більшість з яких звідти ніколи вже не поїдуть.
Читайте також: Янукович шукає порятунку в Китаї
Не варто забувати, що китайську економіку засновано на «висмоктуванні» енергетичних і природних ресурсів з усього світу, оскільки Китай не може самостійно забезпечити свій власний розвиток, і половина його економічного зростання залежить від зовнішньої торгівлі (експорту товарів).