«Та чого б нам Росії боятися? Нас Китай страшить», — зауважив у розмові з Тижнем П’єр Байбе, приватний підприємець із Півдня Франції. Ми обговорювали критерії економічної незалежності, що дають змогу державам мати самостійну зовнішню політику. Франції, Україні, Еквадору — усім без винятку. П’єр відпрацював кілька десятків років в автомобільному бізнесі, не раз відвідував у справах Штати, Росію, Китай, Індію, Бразилію. На початку 2000-х брав активну участь у просуванні французької автомобільної продукції в Піднебесній.
«Уже тоді, 15–20 років тому, Китай установив правило: ти можеш продавати автівки, лише якщо створиш спільне виробництво з китайським партнером, — розповів він. — Отже, я мусив підібрати «вбите» підприємство, укласти з ним угоду й ділитися прибутками 50 на 50. Але це не все! За 15 років китайці на тому спільному підприємстві багато чого в нас навчилися. Якщо раніше вони потребували нас, то сьогодні ні! Китайський бізнес безупинно вчився: у французів, німців, американців — лідерів автомобільного бізнесу… Що ми спостерігаємо сьогодні? Це поява нових власне китайських автівок, які поки що продаються лише на внутрішньому ринку, але я не маю ілюзій: вони дуже швидко заполонять Європу. Китайська продукція дешевша, трохи поступається якістю. Проте вона, я впевнений, знайде свого споживача, так само як знайшли його китайський одяг, продукти широкого вжитку, електроніка…»
Читайте також: Китайський гамбіт
Приватний французький бізнес із певною тривогою спостерігає, як Піднебесна методично просуває свої інтереси у всьому світі, здобуває нові ринки в Африці, Азії, Латинській Америці, фактично витискаючи Захід. «Китайці не виставляють політичних вимог під свої інвестиції, не домагаються, бодай формально, поважати права людини, — каже французький дипломат, який двічі представляв свою країну в державах Чорного континенту. — Якщо 30–40 років тому Франція могла спокійно розраховувати на африканську підтримку в міжнародних інституціях, то нині ситуація змінилася. Це продемонстрували, зокрема, вибори голови Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО) у червні цього року. Париж вважав, що перемога у нього в кишені, автоматично розраховуючи на підтримку африканських партнерів. Проте Африка несподівано підтримала кандидатуру від КНР — Ку Донгіу. Француженка Катрін Жеслен, яку вважали фаворитом перегонів, набрала на 37 голосів менше, вона мала підтримку майже всіх країн Європи. То була перша жінка, яка подавалася на посаду, за всю історію організації. Проте Пекін дуже вдало використовує свої інвестиції як механізм впливу. Якщо раніше КНР зосереджувалася на накопиченні найбільшого у світі валютного резерву, то з приходом до влади Сі Цзіньпіна гроші активно запрацювали на політику. «Новий керманич» пообіцяв своїй державі світове лідерство в перспективі 2050 року. Насправді це не те щоб зовсім фантастика».
Сама постать нового китайського лідера стабільно привертає увагу французьких медіа. «Червоний імператор», «новий Мао», «великий керманич ХХІ століття» — як тільки не називають Сі Цзіньпіна французькі часописи. «Він втілює владні амбіції, яких Китай не бачив півстоліття, — нещодавно написала французька щоденна газета Le Monde. — Сі Цзіньпін є комуністичною та китайською версією синдрому сильної людини. Це популіст і націоналіст… Його злет є продуктом вельми специфічної біографії: Сі — «червоний принц», син одного із засновників режиму, загартований випробуваннями в ім’я Китайської комуністичної партії. Він почувається носієм особливої місії, яку беззастережно відстоює. Щоб зрозуміти особистість китайського лідера, самовпевненого ідеаліста та прагматика, треба зануритися в історію родини, тісно пов’язаної з режимом Мао Цзедуна з 1949 року».
Читайте також: Ідель-Урал – Росія – Китай
Батьківщина Декларації прав людини регулярно обурюється цілковитим згортанням несміливих виявів демократії в Китаї, що стали були з’являтися після зникнення соцтабору. «До Сі Китай поступово рухався до демократизації, — пише Le Monde. — Нині система демонструє загрозливу негнучкість». Французьке правозахисне середовище регулярно поширює відозви на підтримку тибетців, мусульман-уйгурів та казахів, які перебувають у китайських «центрах професійного вдосконалення», що є насправді не чим іншим, як концентраційними таборами. «Китай — це наш пріоритет, — пояснив у коментарі Тижню посол Франції з прав людини Франсуа Крокет. — Ситуація з правами людини в цій країні критична. Я їздив туди наприкінці 2018-го, щоб висловитися за скасування смертної кари. Китай страчує найбільше у світі. Точної цифри смертних вироків немає, але це щонайменше 6 тис. осіб щороку».
У політиці та економіці китайський золотий дракон, що, здавалося б, сховав пазурі за Ден Сяопіна, стає дедалі агресивнішим та непоступливішим. Китай дедалі менше потребує західних ринків, грошей, технологій. Він стає економічно самодостатнім завдяки власному бізнесу та середньому класу, що купує національну продукцію. Французьке експертне середовище з тривогою відстежує конфліктно-конкурентні відносини Пекіна та Вашингтона. «Американський політолог Грехам Аллісон не раз наголошував, що загострення протистояння між двома потугами: впевненою у своєму лідерстві Америкою та Китаєм, що набирає сили, неминуче, — поділився думками з Тижнем французький політичний журналіст Жак Массей. — Із Пекіном стає дедалі важче домовитися. Американці звинувачують китайців у крадіжках інтелектуальної власності, недобросовісній конкуренції, але за всіма цими наріканнями відчувається страх втратити лідерство. Президент Трамп ідеально втілює ту ірраціональну зверхність на найвищому рівні, що не раз в історії призводила до збройних конфліктів. Якщо колись комерційна війна між Китаєм і Штатами перетвориться на справжню, світова геополітика зазнає кардинальних змін».
Уже сьогодні амбітна, жорстка та в певному сенсі експансіоністська політика Пекіна мотивує до спротиву країни Індо-Тихоокеанського регіону — найближчих сусідів економічного гіганта. Не так давно керівник КНР скасував обмеження на перебування при владі, встановлені за Ден Сяопіна, і забезпечив собі право пожиттєво керувати державою. Західні лідери, приймаючи реальність такою, як вона є, намагаються налагодити з ним співпрацю. Емманюель Макрон, звичайно, не виняток. Щороку Сі Цзіньпін обирає для відвідування пару-трійку європейських держав. У 2019-му лідер КНР здійснив державний візит до Франції.
Читайте також: The Daily Signal: Китай займає місце Росії та США в Україні
Попри проблеми з Тибетом, уйгурами, смертною карою та правами людини, Париж постарався зустріти керівника Китайської Народної Республіки з великою помпою. Кілька станцій метро в центрі міста було перекрито до пізнього вечора. «В інтересах безпеки», як пояснили в поліції. Під час візиту був урочисто підписаний контракт на суму €30 млрд на поставку до Китаю 290 аеробусів А320 та 10 А350. «Очевидний резон співпраці в ХХІ столітті — це європейсько-китайське партнерство на зрозумілих, вимогливих та амбітних засадах», — заявив тоді Макрон. Щось подібне, про прозорість та вимогливість, він казав давніше щодо співпраці з іншим авторитарним лідером — Владіміром Путіним.
Чи існує бодай гіпотетична можливість, що Китай і Кремль колись погодяться грати за чіткими, зрозумілими правилами, які вимріяла західна цивілізація? Сподіватися на це сьогодні особливих підстав немає. Навпаки, і Сі Цзіньпін, і Путін прагнуть нав’язати світові власну гру без правил, де перемагає сильніший, хитріший та підступніший. Західні демократії, попри звичну піднесену риторику, не мають ефективних механізмів стримування амбіцій будь-яких авторитарних режимів, що тероризують свої народи й становлять загрозу для сусідніх. Якщо Китай Ден Сяопіна для Франції, Німеччини, Америки був лише потужним економічним конкурентом, то під керівництвом Сі Цзіньпіна він перетворюється на небезпечного системного супротивника, зокрема й ідеологічного. Пекін прагне стати не лише найбагатшою державою світу, а й найвпливовішою, обійшовши США. Оновлена версія «китайського соціалізму» передбачає мало свобод і багато жорсткої вертикальної підпорядкованості. Західна преса дедалі частіше називає керівника КНР новим диктатором, який зосередив у своїх руках ще більше влади, ніж свого часу мав Мао Цзедун. Наскільки далеко він зайде в реалізації амбіцій? Це залежить від здатності західної цивілізації захищатися на всіх рівнях: політичному, економічному та світоглядному. Конкурент давно перетворився на системного супротивника зі своїми цінностями та орієнтирами, що кардинально відрізняються від європейських.