Світ

  ▪   Сяргєй Пульша

Китайський гамбіт

Фото: REUTERS
Як Білорусь вибудовує свої економічні відносини з Піднебесною
Матеріал друкованого видання
№ 27 (607)
від 4 липня

Аляксандр Лукашенка — великий шанувальник різноманітних інтеграційних процесів. Усі знають про Союзну державу, Митний союз, Євразійський союз. Але мало хто згадає, що колись давно він висував ідею «вісь Берлін — Мінськ — Москва — Пекін». У чому її суть, мало хто розібрався. Та й не під силу було сформувати білоруському лідеру глобальне геополітичне утворення.


У 2013 році Китай ухвалив програму нового «Великого Шовкового шляху» — проект «Один пояс — один шлях». Ініціатива полягає у створенні нового міжнародного торгового коридору між Китаєм і Європою. Вона об’єднує в собі два проекти: «Економічний пояс Шовкового шляху» і «Морський Шовковий шлях XXI століття». Ця ідея не могла залишити Аляксандра Лукашенку байдужим, він почув у ній відгомін свого давнього задуму, тож із задоволенням почав грати в запропоновану гру.


Етапи великого шляху


Спочатку маленька Білорусь не надто цікавила великий і могутній Китай. Країна, звичайно, могла б стати своєрідним «аеродромом підскоку» для китайських товарів до Європи, але для цього абсолютно не було інфраструктури: логістичних центрів, більш-менш швидкісних залізниць, великих аеропортів і порівняно ефективного бізнесу, готового все це швидко створити. Піднебесна не поспішала вкладати гроші в Республіку Білорусь (РБ), оскільки вважала перспективнішою країною Україну.

 

Читайте також: Білорусь починає орієнтуватися на Китай?


Однак у 2014-му Росія окупувала Крим і розв’язала бойові дії на Сході України. Це зробило РБ фаворитом програми «Один пояс — один шлях». Великий Китай звернув увагу на маленьку, але стабільну у військово-політичному розумінні країну. У той момент Білорусь отримала не тільки вигоду від зростання транзиту між Європою та Китаєм, а й можливості, які інакше дісталися б Україні. Разом із китайськими фінансовими засобами, інвестиціями та новими технологіями в РБ з’явився шанс модернізувати свою економіку.

 

Маловигідна торгівля


Між Білоруссю та Китаєм товарооборот зростає щороку, як і обсяг китайських інвестицій у білоруську економіку. За даними Національного статистичного комітету РБ, у 2018-му експорт до Китаю збільшився на 25% порівняно з попереднім роком, а обсяг китайських інвестицій зріс на 20%.
Щоправда, ситуації з товарооборотом Білорусі радіти не доводиться. Піднебесна завзято захищає свій ринок. Попри зростання товарообороту в торгівлі з Китаєм сальдо Білорусі глибоко негативне. Білоруси, як і всі у світі, купують китайський ширвжиток, однак запропонувати натомість можуть небагато: переважно калійні добрива та продукти нафтопереробки.


Як велике досягнення подавалося те, що КНР стала закуповувати білоруське сухе молоко. Звісно, добре звучить фраза «Білорусь поставляє до Китаю дедалі більше м’ясо-молочної продукції: у 2018-му загальна сума поставок молока зросла в дев’ять разів» — це сказав посол РБ у КНР Кірілл Рудий. Він також повідомив, що сторони у квітні цього року домовилися про відкриття експорту до Китаю рибної продукції та молочних кормових добавок. Однак обсяги торгівлі в абсолютних цифрах не вражають. До великого-великого Китаю РБ за вісім місяців 2018-го (річний баланс Національний статистичний комітет Білорусі поки що не підрахував) поставила продукції лише на $482 млн. Тоді як він до неї завіз товарів і послуг на майже $3 млрд. Негативне сальдо Білорусі в торгівлі з Піднебесною за вісім місяців минулого року становило $2,4 млрд. Поки що країна торгує з Китаєм «на перспективу». Але коли настане ця перспектива, нікому не відомо.

 

Інвестиції та кредити


Білорусь дуже активно користується іншою допомогою КНР — кредитними лініями, що надаються партнерам. Скажімо, коштом китайського кредиту було модернізовано частину білоруської енергосистеми. Як відомо, країна добудовує атомну станцію і її запуск планується досить скоро. Система ліній електропередач, що залишилася в спадок від СРСР, була просто «не заточена» під вітчизняну АЕС. Цю проблему вирішили з допомогою китайських товаришів.


Велику роль КНР відіграла в електрифікації Білоруської залізниці. Зокрема, БелЖД саме китайським коштом електрифікувала практично весь напрямок Мінськ — Гомель. Раніше електрички ходили зі столиці тільки до містечка Осиповичі. Завдяки грошам із КНР було електрифіковано ділянки Осиповичі — Бобруйськ і Гомель — Жлобин. Тепер Білоруська залізниця бере в китайців €65,7 млн для електрифікації ділянки Бобруйськ — Жлобин. Відповідно дизель-поїзди, які раніше забезпечували тут рух, відійдуть у минуле. Коштом китайців було модернізовано найпотужнішу в країні Вітебську ГЕС. Під Мінськом розпочато серійний випуск китайських автомобілів Geely.

 

Читайте також: У США запідозрили Китай у завищенні темпів зростання економіки - ЗМІ


Найефектніший білорусько-китайський проект — створення реактивної системи залпового вогню «Полонез». Цей ракетний комплекс замислювався як аналог «Іскандерів», що їх Росія відмовилася продавати Білорусі. «Полонез» поставлено на білоруські шасі з білоруською електронікою, системами наведення і виявлення. Але ракети в ньому — китайська розробка, оскільки в країні немає власного виробництва ракетних двигунів. Ремонтувати їх тут уміють, а ось робити — ні.


Ну й, звичайно, «білоруська перлина Шовкового шляху» — індустріальний парк «Великий камінь», що будується під Мінськом аж із 2012 року на території 11247 га (територія середнього обласного центру). Будується, та все ніяк не запрацює. Планувалося, що це буде величезний комплекс, наповнений високотехнологічними китайськими компаніями. Останні, як очікувалося, зосереджуватимуться на виробництві у сферах електроніки, біомедицини, машинобудування, хімії, а їхня продукція мала бути орієнтована на ринки Європейського Союзу.


Поки що надії не збуваються. У складні та витратні виробництва китайці вкладатися не поспішають. Зате почали будувати окремий і величезний логістичний центр. Це дало підстави деяким економістам міркувати, мовляв, китайці «грають нечесно». Білорусь сподівалася експортувати до Європи високотехнологічні товари, вироблені у «Великому камені» на білоруській землі. Утім, Китай перетворює технопарк на перевалочний пункт із дуже хорошим податковим режимом, що здешевлює його експорт. Використовуючи логістичний субпарк під Мінськом, він доставлятиме власну продукцію морем — через порти Клайпеди та Вентспілса — до Європи, європейської частини Росії та інших країн.

 

Екологічні наслідки 


А втім, Мінськ останнім часом із дедалі меншим пієтетом ставиться до китайських друзів. Причина цього — кілька скандалів, що сталися через горезвісну китайську якість. Найбільше постраждав Свєтлогорський целюлозно-картонний комбінат. Його повинні були здати в експлуатацію три роки тому, але він і досі не запрацював. Спочатку після приймання об’єкта з’ясувалося, що підрядник — «Китайська корпорація інжинірингу САМСE» — як основні енергетичні лінії використовував кабель, що не відповідає білоруському ГОСТу й узагалі-то небезпечний в експлуатації: у разі його пробиття все підприємство злетіло б у повітря. Заміни цього кабелю домагалися майже півтора року.


Нарешті після його заміни завод спробували запустити в тестовому режимі, і жителі навколишніх селищ стали скаржитися на їдкий, задушливий дим, нестерпний запах, головні болі та різке погіршення здоров’я. Відразу ж виникли конфлікти й стихійні акції протесту. Виявилося, що САМСЕ підійшла до установки й монтажу очисних споруд суто по-китайськи, тобто ніяк. Але що стерпить китаєць, те не потерпить білорус. Завод знову зупинили, підряднику наказали усунути порушення. Цього ще не зроблено, певне, він не розуміє, що від нього хочуть. А поки китайці думали над екологією, у Свєтлогорського ЦКК упав дах.


Величезний резонанс у Білорусі викликало будівництво в Бресті акумуляторного заводу. Протягом більш ніж півроку в цьому обласному центрі щонеділі відбуваються несанкціоновані акції протесту. Жителі вважають, що їх «труїтимуть свинцем», і не раз домагалися дозволу на мітинг із вимогою припинити будівництво або принаймні не запускати завод в експлуатацію. Дозволів міська влада не давала, і тоді люди стали збиратися на центральній площі міста, щоб «погодувати голубів».
Брестівчани та представники опозиції, які їх підтримали, отримали сотні штрафів, дехто адміністративний арешт, на одного з активістів було заведено навіть кримінальну справу! У підсумку влада міста мусила визнати: викиди на акумуляторному заводі справді не відповідають екологічним нормам. Голова Брестського облвиконкому Анатоль Ліс підписав розпорядження про призупинення будівництва підприємства.


А голова Брестського міськвиконкому Аляксандр Рагачук назвав цей завод «найбільшим гемороєм для Бреста» в рік його 1000-ліття. «Коли його починали будувати, інвестор переконував усіх, і владу теж, що проект відповідає всім вимогам безпеки, зокрема екологічним. Тоді у влади не було жодних підстав не довіряти фахівцям. Коли будівництво фактично завершилося (у квітні 2019-го) і почалися пусконалагоджувальні роботи, Державна екологічна експертиза робила заміри й зафіксувала перевищення заявлених норм, зокрема щодо викидів свинцю», — повідомив Рагачук. Цей завод також будував китайський підрядник.

 

Небезпека «легких грошей»


Не всі поділяють захоплення тим, що Китай активно кредитує різні проекти в Білорусі. І річ не тільки в згаданій китайській якості. Піднебесна дає хоч і досить дешеві, але зв’язані кредити. Суть такого кредиту в тому, що можливість його отримання залежить від виконання певних умов. Зазвичай Китай видає кредити на реалізацію тих проектів, які, по-перше, вигідні йому самому. По-друге, необхідна умова — залучення до виконання проекту китайських підприємств, фахівців і робітників. По-третє, обладнання для реалізованих проектів закуповується виключно в КНР. І так далі. Тобто насправді він кредитує сам себе. Формально видаючи кредит Мінську, Пекін робить це так, щоб гроші поверталися до нього назад. Звісно, Білорусь при цьому отримує деякі «плюшки»: електрифіковану залізницю, нове виробництво... Але гроші, виділені Китаєм, йому ж і віддаються. Ба більше, країна залишається ще й винна: потрібно віддавати кредит. Так що зв’язані кредити — не ті гроші, які Білорусь може використовувати на свій розсуд для власних, потрібних їй проектів. І ця політика Піднебесної напружує багатьох фахівців. Вони стверджують, що зв’язані кредити — одна з форм китайської експансії.

 

Інвестиції в гідроенергетику. За китайські гроші модернізовано найбільшу в країні ГЕС — Вітебську 


Є й інша сторона медалі. Так, незалежний експерт Міхаіл Радкєвіч вважає, що такі кредити й модернізаційні проекти в перспективі можуть призвести до технологічної залежності Мінська від КНР. Наприклад, зменшення білоруського експорту до Росії пов’язане зі зростанням продажів китайських товарів, які в низці галузей є прямими конкурентами для товарів білоруських.


Проводячи модернізацію свого виробництва за допомогою китайського обладнання, РБ ризикує вивести на ринок Росії та ЄС аналоги китайських товарів, виготовлені в Білорусі. За ціною вони неминуче поступатимуться китайським через вищі витрати: вартість робочої сили, амортизаційні відрахування, ті ж таки екологічні вимоги та робота очисних споруд... Відповідно, перевагу покупця завоює далеко не білоруський продукт.

 

Goodbye, Russia?


У співпраці Білорусі та Китаю, на думку політологів (їх не так уже й мало), є й безумовний плюс. Тісні торговельно-економічні відносини з Піднебесною в перспективі дадуть змогу Білорусі позбутися економічної залежності від Росії.


Не секрет, що раніше Білорусь завжди користувалася фінансово-кредитною підтримкою Росії. Це призвело до дуже відчутної залежності офіційного Мінська від Кремля, а в РФ стали казати про білорусів як про «нахлібників», особливо тоді, коли самі росіяни відчули на собі європейські санкції і власні «контрсанкції». У Москві почали рахувати, скільки їм коштує підтримка сусіда. У Мінську образилися. Тому що Білорусь, по-перше, єдина країна в Європі, яка завжди підтримує Росію в міжнародних структурах (а це коштує дорого). І по-друге, на цей момент РБ — це чи не єдиний безперешкодний сухопутний шлях транзиту російських товарів до ЄС (що коштує ще дорожче). Не кажучи вже про пропагандистські штампи на кшталт «братніх народів», «єдиної історії», «разом в окопах гнили»...

 

Читайте також: Ідель-Урал – Росія – Китай


Деякі експерти, наприклад, співробітник Українського інституту майбутнього білорус Ігар Тишкєвіч, вважають, що завдяки китайським кредитам і коштам Білорусь може відірватися від Росії та її економічної залежності. Доля правди в цьому є. Напружені нині білорусько-російські відносини таки сприяють тому, щоби РБ почала позбавлятися «кремлівських кредитів», хоча б виплативши основну частину боргу, що накопичився за попередні десятиліття. Слід зазначити, що Мінськ робить це досить успішно. Станом на початок 2019-го країна мала б виплатити Росії лише $1,335 млрд. Раніше ця цифра доходила до $3–4 млрд на рік, і кредити доводилося «рефінансувати», тобто брати новий, щоб погасити старий, що в дусі фінансової піраміди. Зазвичай за рік Росії виплачувався приблизно $1 млрд, усе інше рефінансовувалося. Тобто з Росією практично розрахувалися.


Цілком імовірно, що саме усвідомивши небезпеку відходу Білорусі навіть не до Європи, а до Китаю, Владімір Путін і став наполягати на «поглибленні інтеграції в межах Союзної держави». Якщо Москва втратить Мінськ, до Європи вона зможе потрапити або морем, або повітрям. І, схоже, більше ніяк. 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.