За цей час Київ став практично своїм. Довгого й болючого звикання не було. Певно, тому що він схожий на Донецьк більше, ніж цього хотілося б йому самому. Але є, звичайно, і великі відмінності.
Києву не щастило з мерами. Це відразу стає зрозуміло, тільки-но сходиш із перону на залізничному вокзалі й вирушаєш пішки в бік Хрещатика. Надто помітна занедбаність, як для столиці. Дивно, але в головного міста країни за весь період столичного статусу не було жодного градоначальника, якого жителі згадували б із теплом і вдячністю. Всі мери спотворювали його хаотичною забудовою і стихійними ринками. Ніхто так і не створив нормальної концепції розвитку, не навчився грамотно використовувати величезний потенціал українського мегаполіса.
Київ аж ніяк не в усьому перевершує інші великі міста країни. Донецьк може похвалитися відсутністю маршруток на головній вулиці і стихійних ринків у центрі. Харків – тим, що в ньому немає МАФів на кожному кроці. У столиці менше порядку й більше сміття.
Вона багата архітектурою, майже як Львів, але вкрай безладно ставиться до своєї спадщини. На відміну від Міста Лева тут надбання століть є швидше тягарем, ніж родзинкою міста. Всі ці дво-триповерхові будиночки з ліпниною невдало займають найдорожчу землю й тільки заважають будувати високі скляні хмарочоси та пластикові коробки з гігантськими літерами на фасадах. Київ розбещений грошима, схиблений на заробітках і намагається спекатися всього, що їм заважає.
Історичні куточки столиці з чудовою архітектурою захаращені неоковирними МАФами, що вже збиваються у справжні торгові ряди. Далі від центру кіоски скупчуються й утворюють стихійні ринки, які обліплюють станції метро та важливі магістралі. Це справжній жах. Колись давно на Донбасі схожим чином виникали цілі селища, які називалися «нахаловками», бо забудовувалися в результаті самочинного захоплення.
Найпарадоксальніше в київських стихійних ринках – це абсолютна відсутність вибору. В однакових безликих кіосках вам запропонують однотипний, напрочуд провінційний одяг. Виходячи з метро на «Чернігівській» або «Позняках», потрапляєш ніби в Донецьк 1990-х. Тільки 25-поверхові будинки навколо нагадують про те, що ти в одному з найбільших міст Європи. Враховуючи непереборне тяжіння торгівлі до станцій метрополітену, ймовірно, варто було б поставити біля кожної з них невеликий бюджетний торговий центр або комфортний ринковий павільйон. Але миритися з нинішнім хаосом неможливо.
Стихійна торгівля в Києві настільки живуча, що відбувається навіть під землею. Ряди картонних коробок та розкладних прилавків обмежуть людський потік з обох сторін, змушуючи перехожих штовхатись і відтоптувати одне одному ноги. Боротися з цим, схоже, ніхто навіть не намагається. Сміття – неминучий наслідок розгулу стихійної торгівлі – постійний супутник киян.
І звичайно, головний біль сучасного Києва – це Майдан. Залишки революційного наметового містечка, заселені дивними людьми й асоціальними особистостями. Сором’язливі скриньки для милостині. Все це господарство тепер цілком відповідає тим гидотним епітетам, які писала про Майдан узимку провладна преса. Справжнім революціонерам давно пора розшукати бульдозер, який їздив штурмувати Адміністрацію президента 1 грудня, й знести це житло жебраків.
І водночас, попри всі недоліки, Київ прекрасний, мов неогранений алмаз. Варто тільки зчистити з його вулиць нарости МАФів, прибрати рекламні розтяжки, здерти луску оголошень із зупиночних павільйонів, знести пару потворних будівель – і він стане одним із найгарніших міст Європи.
У Києві так добре, що з нього важко поїхати. І він тебе не прожене. Тут не так багато столичної манірності, не фиркають презирливо услід: «Понаїхали!» Київ сльозам вірить, та й сам не проти поревіти за компанію.
А ще в ньому багато читають. Наявність метро, вочевидь, позитивно впливає на загальний інтелектуальний рівень міст, де воно працює. У столичній підземці завжди їдуть люди з газетами та книжками – і це добре. У наземному транспорті читають украй рідко. Де ще, як не в столиці, зустрінеш дівчину з «тунелями» у вухах, яка читає по-англійськи?
Київ крутий навіть своїми новими спальними районами. Квартали хмарочосів приємно відрізняються великою кількістю дітвори у дворах, доглянутими під’їздами і ввічливими сусідами. Переїхавши сюди, довго не віриш, що, виявляється, можна жити отак серед нормальних співвітчизників у своїй країні. Без ЖЕКів, переповнених смітників і алкоголіків у дворах. Але до хорошого швидко звикаєш. І ось, опинившись випадково де-небудь на Дарниці, вже мимоволі кривишся, проходячи повз хрущовки або промзони ТЕС – тут усе як удома. І обшарпанці на вулицях, і пияки, й запах смаженої цибулі з відчинених вікон на першому поверсі.
А ще в Києві є Дніпро. І гідропарк. І фунікулер. І острови… Київ затягує, обволікає своєю неповторною атмосферою, згладжує протиріччя. А ми, приїжджі, вже давно пишемо його історію, б’ємося на його вулицях одне з одним, приводимо в місто своїх президентів і міністрів, а потім виганяємо їх. І Київ вірить нашим сльозам, і допомагає нам, коли вони справді щирі.