Вмовте себе не шукати глибоких сенсів у тарантіновських феєріях – і ваші стосунки з Квентіном та його творчістю залишаться назавжди міцними й чистими. Якщо чорношкірий учорашній раб, а нині вільний трудящий американського Півдня Джанґо (Джеймі Фокс) випускає одну за іншою кулі в рабовласників, не варто поспішати з висновками, що Тарантіно переписує історію. Якщо його друг Шульц (Крістофер Вальц), чарівний мисливець за бандитами, теж кладе підряд усіх кривдників чорношкірих, це ще не значить, що він став провісником нової демократичної Америки. То, швидше за все, свідчення того, що Квентін Тарантіно – великий любитель справедливості.
Ще в «Безславних виродках» він намалював ідеальну картину ганебного кінця фашизму. У священному вогні, що спалахнув практично на вівтарі мистецтва – у кінотеатрі, корчаться всі кривдники людства новітньої ери. Це не новий погляд на історію – це вільне визнання вільної людини у власних нездійснених бажаннях. Саме так у наших дитячих мріях відправлялися на той світ усі наші кривдники – в муках, жахітті, пекельному вогні. Тарантіно весь і завжди такий. Він дитя. За всіх своїх немислимих талантів і вмінь він – дитя-вундеркінд. Квентіну не потрібні глибокі смислові пласти, його не приваблюють мозкові штурми, йому чужі філософські викладки. За всієї яскравості фарб його кіно абсолютно чорно-біле – у ньому немає місця півтонам. Десь між чорним і білим гніздиться пустотлива хлопчача бравада – то одним кадром явиться Франко Неро, який зіграв колись Джанґо в однойменному фільмі Серджо Корбуччі, римейком якого, власне, і є «Джанґо вільний». То раптом реанімується з дозвукових часів знаменитий епізод ку-клукс-кланівської атаки зі стрічки «Народження нації» – у «Джанґо» цей епізод став смішною пародією, достойною найзубоскальнішої комедії. Ми настільки звикли шукати явні й приховані сенси в кожному творі мистецтва, що готові оторопіти від самої лише думки, що їх може і не бути. А замість них – гіркі сльози і дзвінкий сміх, щирі, не замусолені нашаруванням тяжких заумних розмірковувань. Тільки загострене почуття: «Я тепер знаю, що таке добре і що таке погано. Спасибі, Квентіне».