Голова Верховної Ради України Володимир Литвин обиратиметься до парламенту наступного скликання за мажоритарним округом у Житомирській області. До нього належать місто Новоград-Волинський, однойменний район і ще три інші: Баранівський, Ємільчинський та Червоноармійський (див. карту). Загалом це понад 200 тис. населення. Кореспондент Тижня потрапив на свою малу батьківщину й дізнався, яким постає нинішній спікер в очах його потенційних виборців.
Мешканці селища міського типу Ємільчине категорично відмовляються фотографуватись, та й імена свої дають, лише переконавшись, що перед ними онук шанованого багатьма ємільчинцями вчителя історії, котрий відпрацював у місцевій школі чи не добрячих півстоліття. «Ото, нащо воно тобі, що я думаю», – непередаваною поліською говіркою промовляє колишня вчителька української мови в одному із сіл району. «Що я про Литвина думаю? І про інших кандидатів? Я зараз скажу…» Дальший текст публікуванню не підлягає.
Читайте також Вибір Литвина: позиція спікера щодо мовного законопроекту визначить його політичне майбутнє
На початку червня голова ВР відвідав Ємільчине з чималим почтом, цей візит висвітлював навіть утримуваний за бюджетні кошти телеканал «Рада». Подарував місцевій райлікарні 130 тонометрів та кількадесят велосипедів. Останні призначено було для фельдшерів у ФАПах району. Взимку чи дощової осені користі від такого транспорту жодної. Але принаймні по сухій погоді велосипедист справді пересувається занедбаними шляхами краще, аніж пішохід. Інше питання – чи потрапили всі двоколісні «машини» за призначенням. «Чекай, а хто їх брав на баланс?» – поцікавився в автора цих рядків один зі співробітників районної податкової. «А головне, на якій підставі?!»
Питання непросте. Під час того самого візиту пан Литвин вручив Ємільчинському футбольному клубові модерний плазмовий телеекран. Одначе самого цього ФК як юридичної особи не існує. Тож не варто дивуватися, що вже за два дні зазначений телевізор висів на стіні одного з місцевих барів. А по завершенні Євро-2012 перекочував до квартири власника цього закладу – «спонсора» тутешньої команди. «Людина по 200 грн на форму дає, чого їй не віддячити», – пояснили кореспондентові Тижня спортсмени. Звісно, жодна звітність цього не відобразила.
Житомирщина – це жито, льон і ліс. Уже багато років місцевістю, де Литвин сподівається зібрати голоси, керують представники й ставленики «лляного клану». Проте й ліси не пасуть задніх. «Як скаже Держлісгоп, так і буде», – запевняє пані Олена (ім’я змінено), барменша одного з шести місцевих барів. Не того, де зник плазмовий телевізор, але неподалік. «На минулих парламентських виборах я працювала в Держлісгоспі… За кого сказали, за тих голосував увесь район», – стверджує вона.
«Коли в червні Литвин до нас їздив, сказали так у Держлісгоспі: для вас найбільше допомоги зробив саме він. А потім – Партія регіонів. Чи дасть таку поміч опозиція, коли стане владою, ми не знаємо. Тому закликаємо всіх голосувати за цього кандидата і за цю партію», – розповідає співробітник райадміністрації.
Юрисконсульт Лісгоспу Петро Островський цього не заперечує, але й не підтверджує. «Ми – вільна країна. Кожен має право голосувати, як захоче. Купи мені машину, будинок, весь ліс – ти не маєш гарантії, що я проголосую, як ти хочеш… Чи можуть інші проголосувати так, як вимагає начальство? Звичайно. Або й ні.»
Колишній магазин «Молоко» тепер зветься оригінально: «Каприз». Замість молокопродуктів тут продається жіноче взуття. Продавчиня добрих 50 років називає себе Тетяною Миколаївною й забороняє, щоб її знімали на фотоапарат. Розмовляє російською. «Нет, не знаю Француза я никакого… Литвина знаю, конечно. Он тут все время ездит, подарки раздает. Чей он? Не знаю. За кого голосовать? Не знаю тоже. Язык? Мы тут все друг друга розумиемо, это все политики понавыдумувалы…»
Анатолій Француз – головний опонент спікера на окрузі, представник БЮТ і протеже народного депутата Сергія Пашинського. За прем’єрства Тимошенко був головою Житомирської облради. Після приходу до влади Віктора Януковича його позбавили повноважень. Він досі впевнений, що це було незаконно. Проте ставленики самого Француза в районних масштабах, схоже, мали з цього приводу іншу думку. 2010-го більшість із них поквапилась присягнути синьо-білій владі.
Читайте також: Здобутки Чаушеску та Каддафі не дають спокою господарям Банкової
У сьогоднішньому районному штабі об’єднаної опозиції немає навіть вентилятора. «Штабіст» Володимир Радзивілюк не плекає світлих почуттів до «режиму», частиною якого вважає й Володимира Литвина. «Він тепер каже, ніби не знав, що цей фашистський закон прийняли! – гнівається пан Володимир. – Та що він там не знав!..»
Слово «фашистський» вживають тут не так часто, і воно ознака справжньої ненависті. А зазвичай, коли йдеться про Партію регіонів та її союзників, місцеве населення використовує похідні від «бандити». «Знову ті бандюки понаприймали», – говорить політично стурбований літній чоловік, дбайливо переливаючи воду з колодязного відра до власного. При цьому, як показує швидке розслідування, він навіть не знає, який, власне, законопроект проклинає… Так, щось чув по телевізору.
«Я працював на цю Народну партію, – неквапливо розповідає пенсіонер Віктор Жайворон. Понад 15 років він був сільським головою чималенького села, котре зовсім поруч із райцентром. – Ну поїхав я на минулих виборах агітувати за цього Литвина. Тобто за Народну його партію… так бачу – їдуть за мною! І тільки потім дізнався: не туди повернув – штраф, спізнився на п’ять хвилин – штраф… Та я на бензині більше витратив!»
Схоже, столичні теорії політичного піару не зовсім вкладаються в провінційну практику. А от навпаки – легко. Кореспондент Тижня знайшов у райцентрі Ємільчине родину, котра примусила Володимира Литвина до… кумівства.
«Нас запросили як багатодітну зразкову родину, – розповіла Таїсія Омельченко, котра в 33 роки виховує вже шістьох дітей. – До Новограда в лютому… Я вагітна була… А Володимир Михайлович роздавав звання матерів-героїнь. Я поцікавилась, чи може він бути хрещеним батьком мого наступного малюка». За її словами, голова Верховної Ради пообіцяв це прилюдно в лютому
й виконав свою обіцянку в червні, відвідавши Ємільчине.
Співробітники місцевої адміністрації не без поваги відгукуються про Таїсію та її чоловіка Володимира так: «Вона і в районі, і в області вибивала допомогу на дітей, і всі її посилали. Тож коли підвернувся Литвин, можливості не прогаяла!»
«Володимир Михайлович нам допомоги жодної не надає, – мовить багатодітна мати. – Але двічі дзвонив його син Іван, котрий опікується батьковим фондом. Питав, чи чого не треба. За кого голосуватиму? Для нас із чоловіком тут запитань немає – тільки за Литвина!»
«Перепрошую, – цікавиться на прощання кореспондент Тижня, – а як щодо ваших сусідів?» – «А що сусіди? – знизує плечима Таїсія. – Вони самі вирішать. Чи ви думаєте, що наш випадок – така велика реклама Володимирові Михайловичу? Як на мене, то ні.»
Загалом виборці не надто позитивно налаштовані щодо Литвина, значна частина з них уже майже не відокремлює його від партії влади (у їхніх асоціаціях – ПР). Допомагає цьому й методика «подвійної» діяльності адмінресурсу, коли на виборах за партійними списками «рекомендують» голосувати за ПР, а на мажоритарних – за Литвина. Втім, це поки що, як і з ідентифікацією все ще спікера з провладною політсилою. Врешті, коли він таки проявить принциповість щодо мовного закону Колесніченка – Ківалова, то хоч і ризикує втратити підтримку адміністративного ресурсу (що не факт), однак здобуде реальний шанс перестати ототожнюватися з регіоналами…
Читайте також: БезпоРАДА Литвина