2025 рік був багатий на культурні події та проєкти: відкривалися великі книгарні, проводилися великі книжкові, кіно- і театральні фестивалі, конкурси та презентації — загалом склалося враження, що у нас ніколи не було такого буяння культури. І все це на тлі трагічних новин з фронту, де цілодобово триває наша війна з Росією, щодня забираючи життя українців.
І тому і значна частка українського мистецтва була про війну — зокрема, документальні фільми Чернова і Сенцова, ігрові стрічки «Медовий місяць» і «Втомлені», а також книга Артура Дроня «Гемінґвей нічого не знає» і мальопис «Коротка історія довгої війни» Маріам Найем, Юлії Вус та Івана Кипібіди.
Кіно
У 2024 році Мстислав Чернов здобув перший для України «Оскар» за документальний фільм «20 днів у Маріуполі». Тоді як у 2025 році вийшла його друга повнометражна стрічка — «2000 метрів до Андріївки» про звільнення села Андріївки під Бахмутом ЗСУ та, безпосередньо, 3-ою окремою штурмовою бригадою. В інтерв’ю Тижню Чернов казав, що мріє, аби його наступний фільм був про завершення війни.
У лютому вийшов в прокат «Реал» — документальне кіно Олега Сенцова — зняте на «гоупро», без монтажних склейок, просто півтори години реального часу в одній траншеї з українськими військовими, які здебільшого або розмовляють по рації, або просто чекають. Сенцов вирішив піти нестандартним шляхом і подати війну без прикрас і, по суті, того, що люди в тилу звикли вважати війною: атаки, відступи, військову техніку тощо. Він хотів зафіксувати реальну, неголлівудську війну. Він переконаний, що під час війни про неї треба знімати документальне, а не ігрове кіно. Бо в останньому реальності точно не буде, а лишиться якщо не пропаганда, то самі почуття. Але справжності точно не буде, тоді як треба розповісти про війну такою, як вона є, щоб уникнути наступної війни.
11 вересня, у День українського кіно, в прокат вийшли дві стрічки: трилер «Медовий місяць» і біографічна драма «Малевич». «Медовий місяць» — український романтичний трилер Жанни Озірної про перші дні повномасштабного вторгнення. Головні герої Тарас і Оля, після вечірки з друзями, проводять першу ніч у своїй новій квартирі. На світанку їхнє життя незворотньо змінюється. Вони не встигають виїхати вчасно, а під будинком вже з’являються окупанти. Пара опиняється у пастці власної квартирі — без електрики, води та зв’язку. Протягом п’яти днів між ними зникає все зайве — лишається тільки правда про них самих та безодня справжньої близькості між двома людьми. «Малевич» — біографічний фільм Дар’ї Онищенко про життя і творчість українського художника-авангардиста Казимира Малевича (копродукція України, Сербії, Італії та Швейцарії). Головну роль зіграв Віталій Ажнов.
В листопаді на Київському міжнародному кінофестивалі «Молодість» гран-прі здобув фільм «Втомлені» режисера Юрія Дуная про Любу та Андрій, ветеранів російсько-української війни, на яких вона залишила не лише фізичні рани, які страждають через посттравматичний стресовий розлад;
«Ти — космос» став другим найкасовішим українським фільмом 2025 року, поступившись «Антарктиді» Антона Птушкіна. Творці повідомили, що за час прокату фільм подивилося понад 300 тисячів глядачів, а зібрала стрічка 56,2 мільйона гривень. Анатолій Денисенко писав про цей фільм, що це «картина, де кожен побачить себе, фільм про абсолютно різні, але близькі речі. Хтось скаже, що він про самотність. Інші — що про надію. Для когось це розповідь про жертовність, людяність, зрештою, про любов — велику і жертовну. Власне, я побачив якісне українське кіно про звичайного українця, такого, як ми з вами. Але в цій його простоті і є весь той космос. Він, цей «в доску» свій Андрюха, лисий і вусатий дядько з сусіднього під’їзду, є цілим Всесвітом. Так само й ти, глядачу, зі своїми емоціями, чутливістю, сумом, самотністю, невпевненістю, прихованим бажанням щастя тощо, є космосом для когось».
Література
У березні вручили Національну премію імені Тараса Шевченка, де відзначили, зокрема, Юрія Іздрика за книгу поезій «Колекція» і Павла Казаріна за проєкт «Публіцистика воєнного часу в інтернет-виданні «Українська правда». У короткий список номінації «Література» цієї премії потрапив і прозаїк та засновник Нью-Йоркської групи поетів Юрій Тарнавський з романом «Теплі полярні ночі», та лауреатам так і на став. І 14 жовтня пан Юрій помер.
У 2025-му відбулося багато різноманітних книжкових фестивалів: так у червні та жовтні вже традиційно пройшли відповідно «Книжковий Арсенал» і Львівський «BookForum». Крім того, Тиждень писав про книжковий фестиваль «Змістовно», який відбувся в Черкасах.
Насамкінець року своїх переможців оголосила Книга року BBC–2025: Лєна Лягушонкова з дебютним романом «Мій прапор запісяв котик», Катерина Штанко з романом «Вершники дощу» та Мирослав Лаюк зі збіркою репортажів і есеїв «Списки». А 17 грудня, у День народження українського мовознавця і літературознавця Юрія Шевельова, вручили премію його імені за найкращу українську есеїстики. Цьогоріч премію отримав Артур Дронь за книжку «Гемінґвей нічого не знає» (Видавництво Старого Лева). Український філософ та перекладач, член Капітули Премії Олексій Панич так зазначив про переможця: «Для мене есеїстика — це те, що поєднує художні враження. І не лише тим, що і як автор пише. А буквально справляти реалістичне враження. Це має бути опис, майже як подорожній, поєднаний з інтелектуальними розмовами. Ось тоді це — есеїстика. І в Артура Дроня це є». Крім того, у межах Премії також вручили дві Спеціальні відзнаки Капітули: Мирославі Пінковській «за особливий внесок у збереження культурної памʼяті» та Вірі Агеєвій «за літературознавчу есеїстику, що наново відкриває забуті пласти української культури».
Серед перекладів, які вийшли в 2025 році, важливим став роман «Меланхолія опору» угорського прозаїка Ласло Краснагоркаї, який цьогоріч здобув Нобелівську премію з літератури. Українською його переклав Олександр Вешелені. Це історія про локальний апокаліпсис («наближення катастрофи» і «проявлення ослабленого закону»), на межі якого опиняється одне місто.
Серед знакових мальописів — «Пожирач гріхів» Олександра Михеда і Андрія Дяківа — це історія у двох часових лініях. У ХІХ столітті підприємець Джон Г’юз вирушає з рідного Вельсу у ті краї, де пізніше постане Донецьк. А у 1978 році в Сіверськодонецьку, якраз після концерту Висоцького, народжується хлопчик Льоня і теж рухається туди ж, куди і Г’юз. Зрозуміло, вони ніколи не зустрінуться. Втім, таки перетнуться. Метафізично. Завдяки «спільному» знайомому. В краю, де «змішалася кров з вугіллям». І «Коротка історія довгої війни» Маріам Найем, Юлії Вус та Івана Кипібіди про наші непрості політично-мілітарні зносини з Росією.
Музика
У грудні агрегатор української музики з широкими можливостями з пошуку та дослідженню всіх артистів України та всіх їхніх релізів NUAM виклав дослідження цьогорічної української музики. Згідно з ним, в 2025 році вийшло 77 тисяч треків і 27,5 тисяч із них (35,62%) — це ШІ, тобто кожен третій трек української музики був згенерований штучним інтелектом.
Загалом же Тиждень проаналізував, що і на яких платформах слухають українці. Так у вересні на YouTube Music у першій двадцятці були лише дві українськомовні пісні. На Spotify список 20 найпопулярніших треків строкатіший: 9 пісень від виконавців з РФ і стільки ж з України. Цікаво, що немає тих музикантів, які є на YouTube Music, що вочевидь свідчить про те, що ці платоформи охоплюють різні аудиторії. На Apple Music у двадцятці є лише один казахський (V $ X V PRiNCE & Bollo на 7 місці) і два російських виконавці (Endspiel на 9 місці та Icegergert на 15 місці), а українських пісень загалом 12 (серед них по дві від Drevo і Jerry Heil).
На Deezer українські виконавці ті самі, що і на Apple Music, але росіян і казахів у першій двадцятці немає взагалі. Тоді як у 20-ці популярних пісень на Shazam Україна 6 російських треків: V $ X V PRiNCE & Bollo, Ваня Дмитриенко, Miyagi, Anton Ishutin, SABI & Миа Бойка і Endspiel. Ресурс UA War Infographics на ширшому матеріалі подає більш оптимістичну картину того, що українці слухали в серпні 2025-го на стримінгових сервісах за мовою та країною походження виконавців, показуючи, що частка українськомовної музики на всіх платформах доволі велика (від 50% до 68%).
Крім того, в листопаді вийшов документальний біографічний фільм Артема Григоряна «Океан Ельзи: Спостереження Шторму» про історію рок-гурту Океан Ельзи.
Театр
У 2025 році було так само непросто придбати квитки в театр, як і в 2024-му, і цікавих вистав точно не стало менше. Так театрознавиця Ганна Веселовська розповідала про дві п’єси американського режисера Річарда Нельсона, поставлені в Київському театрі на Подолі: «Тускульські бесіди» про Давній Рим 46 року до нашої ери і «Як стихне шуру-буря зла» про Україну 1920 року. Також вона писала про знакову трагедію «Макбет» художника-постановника Петра Богомазова, прем’єра якої відбулася в кінці лютого в Національному театрі ім. Івана Франка, і про балет «Леся» від Art Ballet Company на величезній сцені Міжнародного центру культури і мистецтв. Цей балет став промовистим художнім жестом: на виняткову форму балетної символізації в українській культурі ще не заслуговував ніхто.
Важливою стала вистава «Ціна світла», премʼєра якої відбулася 28 березня в Театрі імені Леся Курбаса у Львові, — драматургійне втіленням поезії Аманди Ґорман — американської поетки, наймолодшої в історії США, яка читала свій вірш «The Hill We Climb» на президентській інавгурації Джо Байдена 2021 року.
Отже…
У грудні Міністерство культури та стратегічних комунікацій України повідомило, що через війну загинуло вже 245 українських митців і 119 медійників. Проєкт «Недописані», заснований письменницею і парамедикинею добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри» Оленою Герасим’юк і письменником і військовим Євгеном Ліром, на своїй сторінці в соцмережі X зазначає, що натепер через війну з Росією загинуло понад 275 представників і представниць української літератури.
Літературознавиця Богдана Романцова в колонці «Дерево культури росте повільно» так описала українську ситуацію: «Культура — дерево, яке росте повільно, і цього не пришвидшити. Його можна тільки поливати. Ми не побачимо, як воно виросте й дасть плоди, однак мусимо й далі робити своє» — цю метафору підказала мені перекладачка й моя подруга Ярослава Стріха, коли ми їхали додому з Козельщини, де кілька годин говорили про українську літературу перед мешканцями звичайного селища на 3000 осіб. Культура формується неспішно, шар за шаром, дерево нарощує кору. Постає вся лінійка жанрів у літературі, відбуваються стилістичні пошуки в архітектурі та музиці, міста змінюють свої обличчя — добре, якщо не під тиском великих забудовників. Факт, що хтось поливав це дерево в складніші часи, наприклад утрати державності, дає надію, що нам удасться. А після нас прийдуть наступні генерації, що продовжать цю клопітку роботу. Робота справді клопітка, особливо в часи війни: бісер постійно розкочується вусібіч і ловити його дедалі важче. Попри все, ти нанизуєш свій ґердан, навіть якщо помиляєшся й кількадесят рядків доводиться розпускати».
Хочеться вірити, що новий 2026 рік стане переможним для України, а тому і для її культури, в якій уже заплановано багато цікавих кінопрем’єр, презентацій цікавих видань і кільканадцять фестивалів.