У неділю, 1 червня, завершився ХIІІ Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал», який уже втретє відбувається під час війни. І останнє справді відчутне: тривоги цьогоріч лунали частіше, ніж торік, та й наплічники і торби на вході обшукували ретельніше (фото з тимчасово конфіскованими газовими балончиками облетіло весь інтернет). Втім, нічого з цього не завадило отримати книжково-культурне задоволення тим, хто таке задоволення хотів отримати, а таких людей, як засвідчують офіційні підсумки фестивалю, було близько тридцяти тисяч.
Для порівняння: 2024 рік — 35 тисяч відвідувачів, 160 подій, 10 виставкових проєктів і 4 книжкові колекції, 100 українських видавництв та 5 книгарень; 2025 рік — 30 тисяч відвідувачів, понад 200 подій, 17 виставкових проєктів, 5 книжкових колекції, 100 великих, 11 малих видавництв і 6 тематичних книгарень.
Юлія Козловець, директорка Книжкового Арсеналу, так коментує фестиваль: «Цього року наша команда прагнула зробити якомога більше — перевершити досягнення минулого року, запровадити нові формати та повернути до Фестивалю деякі успішні практики з минулих років. Водночас це знову Фестиваль в умовах війни, ми працюємо з безпековими обмеженнями, які не дозволяють нам повернутися до масштабного формату, яким був Книжковий Арсенал у 2019 чи 2021 роках. Під час ХІІІ Книжкового Арсеналу ми говорили про взаєморозуміння, про переклад з мови на мову та всередині однієї мови, про тлумачення та ті ситуації, коли повне порозуміння неможливе — коли досвід, особливо трагічний чи травматичний, неможливо пояснити або перекласти. Це досвід, з яким стикаються окремі люди, цілі покоління або навіть цілі країни».
Фото: Євгеній Завгородній
Серед найбільших вражень відвідувачів — неймовірна кількість цікавих подій і заходів, на які хотілося потрапити, але доводилося обирати, бо вони нерідко відбувалися одночасно. Втім, когось, звісно, засмутили черги: на вході (довжелезна, але загалом відносно швидкоплинна), до туалету (довжелезна, традиційна, суб’єктивно повільна), за чебуреками (певно, в підсумку — найприємніша) і за автографом до Ілларіона Павлюка (довжелезна, традиційна, натхненна). Як і щороку, концентрація знайомих облич на квадратний метр просто зашкалювала, їх так багато, що не завжди швидко згадуєш імена. Власне, «Книжковий арсенал» — це коли вся твоя культурна бульбашка збирається під високим дахом Мистецького арсеналу, всі, кого ти читав у блогах і бачив у відео на ютубі раптово матеріалізуються перед тобою тут і зараз. І самі книжки як такі відходять на другий план, бо, зрештою, новинок спеціально до фестивалю щороку стає дедалі менше, а купити їх зручніше в інтернеті. Тож спілкування і зустрічі, певно, — найголовніше, заради чого ми всі ходимо на подібні книжкові фести.
Хотілось би окремо відзначити один важливий виставковий проєктів, який працював під час фестивалю, — «Ландшафт нашої пам’яті» Ґабріели Булішової та Марка Айзека, міждисциплінарну мистецьку ініціативу, присвячену дослідженню «розсіяного Голокосту» («Голокосту від куль»).
Серед знакових дискусій відмічу такі:
- «Як говорити про досвіди війни»;
- «Muttersprache/Mördersprache: російсько-український самопереклад»;
- З чого народжується «висока полиця»? тощо.
Попри всі неминучо несприятливі обставини повномасштабної війни, «Книжковий Арсенал» відбувся і лишив по собі масу позитивних вражень, а ще фотографій у соцмережах і приємних нових паперових стосиків вдома. Олеся Островська-Люта, генеральна директорка Мистецького арсеналу, так розповідає про цьогорічний фестиваль, узагальнюючи думку багатьох учасників: «Книжковий Арсенал — один з найулюбленіших українських фестивалів, і ми щасливі, що можемо робити його попри все, вже втретє під час повномасштабної російської війни. Нам усім — читачам, авторам, видавцям, художникам і музикантам, усім-усім — дуже важливо продовжувати бути, утверджувати присутність України у світі, посилювати українську суб’єктність. Це наче заява на весь світ: ми, українці, є і будемо. Ось тому Книжковий Арсенал необхідний нині, і тому ми робимемо все мислиме, аби він успішно відбувався і в майбутньому».
Фото: Роман Шаламов