Нещодавно мене запросили на перше засідання українського Google-клубу, який має на меті обговорювати, залучаючи фахівців, всілякі глобальні мережеві речі. Певна річ, я до експертів не належу, брали як музиканта. Тема першого круглого столу була доволі неприємною: «Падіння інтересу до українського контенту серед інтернет-користувачів». Наших користувачів. Отже, ми з вами останнім часом менше цікавимося українським інтернетом. Одразу зауважу, не українськомовним, а територіально українським.
Ці вкрай невтішні висновки базувалися на суворих даних Google та bigmir)net, відповідно до яких із 2008 по 2010 рік частка пошуку саме українського контенту зменшилася приблизно вдвічі. Тобто темпи зростання переходу до наших сайтів сповільнилися.
Коли роздали роздруковані графіки, стало зовсім страшно. Про всяк випадок просканував телефон, насилу втримавшись від знищення закладок сайта з ефірами радіо «Эхо Москвы», і вирішив з’ясувати, де саме зраджую національним інтересам.
Почав зі спорту: футбол мене цікавить передусім український, тут усе ніби на місці, англійської я не знаю (не пишаюся, згоден, сором), а російську пресу читаю лише в разі поразок московського «Спартака», щоб підняти настрій. Щодо політики, то тут усе класично: «Обком», «Укрправда», «Орд», «Дзеркало тижня» з невеликою часткою вищезгаданих забугорних голосів. Ось наче й усе. Трошки полегшало, отже, це скоїв не я. Можна спокійно переглядати графіки далі.
Як я зрозумів, з даних, представлених під час круглого столу, прибрали найкращий інтернет-запит усіх часів і народів – «порно он-лайн», а решту залишили. Відповідь ніби як на долоні – користувача поглинули соціальні мережі: Facebook і його російські клони «Однокласcники» та «Вконтакте». Але на цьому культурний шок не фінішував, нижче наводилися стовпчики даних, у яких йшлося про те, що з нами не так.
Отже, якщо не брати до уваги порно, українського користувача найбільше цікавили «Інтерни» (знаю, безперечний хіт, не бачив). Я поставив би на наймасштабніший український піратський портал ex.ua і, як з’ясувалося, програв би, позаяк пірати були в другій п’ятірці разом із ICTV та СТБ. І знову висновок маловтішний: «український розважальний контент не витримує конкуренції».
Від часів Великої депресії всім відомо, що у скрутні часи зростає попит на алкоголь, ласощі та розваги – чоловіки заливають невпевненість, жінки підносять настрій шоколадом і всі разом, розійшовшись парами, прямують до сінема, де їм покажуть красиву історію про вічне кохання. Тож на нашому депресивному шматочку глобуса під час кризи частіше розважаються іноземним продуктом.
Тепер спробуємо розібратися, чому так склалося:
1. Своєрідність ринку. Звісно, не Польща ми, де весь контент польською мовою для поляків. У нас радше мікро-Канада, котра має під боком велику Америку, дивиться її кіно, серіали та шоу, слухає її музику, хоча й пробує інтегруватися, маючи власну Селін Діон.
2. Кількість та якість продукту. Якщо в музиці, стрічках новин і ТБ-гуморі є хоч спроба конкурувати з іноземцями, щоб утримати свій ринок, то нашого кіно немає взагалі, популярні соціальні мережі – іноземні, а серіали качаються з російським перекладом, тому що його значно більше. Тут класичне замкнуте коло: «бідні, бо дурні – дурні, бо бідні». В українській мережі замало грошей і може бути менше саме через такі тенденції.
3. Ефект синусоїди. Хоч цей пункт трошки заспокоює. Таке вже було, хвиля інтересу до українського продукту як зростала, так згодом і падала. Якщо дуже захотіти, можна зрозуміти логіку продюсерів найпопулярніших територіально українських шоу: коли вони беруть постійним експертом чи суддею медійного гея з Москви, це свідчить, що саме зараз він «дає цифру», тобто сьогодні цього хоче глядач. Попри те що тут я не є експертом, можливо, на державному рівні варто запускати проект розкрутки власних харизматичних геїв задля збереження ринку.
4. Ефект особистості. Нічого не вдієш, треба чекати на нові харизми з мільйонами переглядів на YouTube: от з’явиться ще один «Бумбокс» (у найкращому разі), та хоч новий Валентин Стрикало чи Василь Васильців, і ситуація зміниться. Ніби ж вдається поки що з мультфільмами, дубльованими українською (хоч іноді здається, що це останній бастіон і, якщо їх витиснуть із ринку, треба буде вже остаточно зливати воду), тобто можна конкурувати.
Ось такі думки виникли під час засідання Google-клубу. І, між іншим, після 2010 року крива пішла вгору. Тож, шановні володарі мишок, качайте, чорнобриві, що хочете, але з українських сайтів, адже інтернет великий, а Україна – одна.