Історії про етнічну злочинність з’являються в українському медійному просторі регулярно. Не останньою чергою завдяки представникам ромської національності, яким приписують різні види правопорушень — від самозахоплення земель до крадіжок дітей і наркоторгівлі. Додаються й історії про боротьбу з незаконними ромськими поселеннями з боку представників націоналістичних рухів. Щоправда, чи можна казати в таких випадках виключно про «етнічну злочинність» — питання.
І правоохоронці, і правозахисники наголошують: у сучасній криміналістиці немає визначення «етнічна злочинність». Тож і з’ясувати, які саме злочини можуть підпадати під це поняття, доволі проблематично. Якщо ж розглядати систематичні порушення закону, то тут йдеться радше про організовані злочинні групи (ОЗГ), які можуть об’єднуватися за різними принципами. Зокрема, й етнічними.
«Я із застереженням послуговуюся визначенням «етнічна злочинність». Або взагалі намагаюся його уникати. Не так із міркувань політкоректності, як через кримінологічну точність. Бо ми не розуміємо дотепер, що таке етнічна злочинність. Конкретного визначення, терміна мені не траплялося. Водночас можна казати про етнічні злочинні угруповання: коли люди об’єднуються за етнічним принципом. А чи є окремий, «етнічний» вид злочинності, який відрізнявся б від будь-якого іншого — питання відкрите», — розповідає правозахисник, координатор проекту «Без кордонів» Максим Буткевич.
Читайте також: Чи з’явиться в Україні «Коза Ностра-2»?
Він додає, що водночас термін «етнічна злочинність» доволі поширений на теренах колишнього Радянського Союзу. До того ж у Європі радше говорять про організовану злочинність і залучення до неї певних етнічних груп.
«Етнічна злочинність» — гаряче дебатований термін. У всякому разі в російськомовному пострадянському середовищі. В англомовному ж, як мені відомо, дебатується взаємозв’язок між організованою злочинністю та поняттям етнічності. І, як я знаю, казати про етнічну організовану злочинність немає сенсу. Водночас можна дискутувати, чому певні види незаконної діяльності в деяких регіонах набувають етнічних рис», — зазначає Буткевич.
Щодо специфіки протидії таким злочинним угрупованням, то правоохоронці зауважують: боротися складно. Одна з головних причин — закритість цих злочинних груп від зовнішнього світу. І, як наслідок, складність залучення до цієї роботи агентурної мережі. Оскільки, як пояснили співрозмовники Тижня в правоохоронних органах, оперативники мають знати не лише мову, а й розумітися на культурі й традиціях тих чи інших злочинних груп, об’єднаних за етнічним принципом.
«Останніми роками наплив іноземців до України збільшується. Якщо казати про національність, то це грузини, роми, в’єтнамці, чеченці тощо. Їхні меншини сталі, закриті, часто поєднані родинними зв’язками. Також слід зауважити певне розмежування та спеціалізацію. Наприклад, злочинні групи, які складаються з вихідців із В’єтнаму, спеціалізуються на контрабанді й незаконній імміграції. Такі самі групи, але з чеченців, спеціалізуються на шахрайстві, пограбуваннях, викраденнях автомобілів. Також у злочинних групах із чеченців часто зі свого кола обирають найстаршого, який координує діяльність. Що стосується ОЗГ, до яких входять роми, то вони об’єднані в сімейні клани, вдаються до шахрайства, крадіжок, збуту наркотиків. Зазвичай до цих злочинів залучають жінок і неповнолітніх. Злочинні групи, які складаються з нігерійців, спеціалізуються на збуті наркотиків, зокрема кокаїну. Також наркотики до України «імпортують» уродженці Албанії», — розповідає на правах анонімності співрозмовник Тижня в Національній поліції.
Він додає: МВС веде свою внутрішню статистику злочинів, скоєних в етнічних групах. А також статистику злочинів, скоєних іноземцями й проти іноземців. До всього оперативники збирають інформацію про таких більш-менш помітних злочинців у свої бази.
Правозахисники, своєю чергою, застерігають: не можна прямо стверджувати про те, що представники тієї чи іншої національності схильні до певних типів злочинів. Оскільки саме це твердження абсурдне.
«У російськомовному середовищі навіть в онлайн-енциклопедіях можна натрапити на твердження, що ті чи інші види злочинів приписують різним етносам. Наприклад, азербайджанці скоюють одні злочини, вірмени — інші. Але важко сказати, чи є тут фактичне підґрунтя. Наприклад, певними роками в Києві фіксували пограбування автомобілів злочинними групами, які складалися з грузинів. Але чи означає це, що пограбування автомобілів — специфічний вид злочинності, притаманний лише громадянам Грузії? Таке твердження абсурдне», — наголошує Максим Буткевич.
Читайте також: Міліцейсько-кримінальний союз
Також він зауважує, що більшість організованих етнічних злочинних угруповань радше об’єднані за територіальним принципом.
«Це вихідці з одного села чи району, які пов’язані радше родинними зв’язками, а не етнічними. Ніхто не шукає, наприклад, друга-поплічника-грузина. Спираються на тих, кому можна довіряти. Особливо якщо мова про злочинну діяльність, де має бути підвищена довіра», — переконаний Буткевич.
Співрозмовники в правоохоронних органах додають: частина представників етнічних злочинних груп має українське громадянство. Окрім того, представники правоохоронців, із якими спілкувався Тиждень, наголошують: не варто забувати про таке явище, як злодії в законі. Оскільки вони, за словами силовиків, мають свій вплив на різні етнічні групи.
«Злодій у законі — це своєрідний «третейський суддя». Він вирішує питання в різних конфліктних ситуаціях. Наприклад, якщо двоє «бізнесменів» не можуть розібратися між собою, то вони підуть не в поліцію, а до такого злодія. І з великою часткою ймовірності вирішать проблему. Злодії в законі впливові. Вони контролюють багато сфер: гральний бізнес, проституцію, наркоторгівлю», — пояснюють працівники Нацполіції.
За їхніми словами, до Революції гідності великий вплив на український кримінальний світ мали представники Росії, які нібито контролювали багато сфер легального й не дуже бізнесу — від ресторанного до проституції й торгівлі наркотиками. Нині ж, як переконують правоохоронці, їхнє місце частково зайняли злодії в законі, які свого часу втікали з Грузії. Окрім того, додають силовики, за часів Януковича в Києві було чимало «смотрящіх» від президента Чечні Рамзана Кадирова. Із початком війни на Донбасі вони нібито покинули місто, та з 2016-го стали повертатися назад.
Читайте також: Валерій Кур: «Реформа МВС була віддана в руки непрофесіоналів та фінансово-промислових груп»
Якщо спробувати класифікувати лідерів етнічних злочинних об’єднань, то силовики виділяють три групи. Перша — представники інших національностей, які вже давно осіли в Україні, легалізувалися та мають статус громадянина. Друга група — це представники слов’янських національностей. І третя — «гастролери». Останні не мають українського громадянства, однак серед них можуть бути втікачі-злочинці з інших країн.
Часом можна спостерігати, як активна частина суспільства намагається боротися з діяльністю таких злочинних груп. Наприклад, нещодавно одна група активістів у Києві навідалася до нібито одного з місць збуту наркотиків для «профілактичної бесіди» з розповсюджувачами. Інша — до поселення ромів, що самовільно захопили територію парку (однак тут не доводиться казати про систематичну злочинну діяльність представників певної національності). Часом ця боротьба має свої наслідки. Скажімо, учасників таких рейдів звинувачують у хуліганстві й приходять додому з обшуками. До того ж бувають і трагічні випадки, як-от нещодавно з убивством рома на Львівщині. Знизити градус напруженості могли б правоохоронні структури, але вони не завжди можуть реагувати відповідно до очікувань суспільства. Якщо ж казати про спеціальні підрозділи в поліції, які займаються боротьбою зі злочинними угрупованнями, то самозахоплені землі — дещо не їхня тема на відміну від боротьби з розповсюджувачами наркотиків. Проблем додає корупція.
«Так, зараз у своїй роботі нам вдалося змінити певні речі, однак лишається велика проблема — корупція. Коли ми кажемо про етнічну злочинність і злодіїв у законі, які на неї впливають, потрібно пам’ятати, що ці люди розподілили Україну за сферами впливу. Скажімо, є особа, яка контролює Дніпропетровську, Миколаївську та Запорізьку області. Є особа, яка контролює Сумщину й Чернігівщину. У Києві взагалі сидять усі, кому не ліньки. І кожна з цих осіб має розгалужену мережу контактів. Починаючи від поліції та митної служби й до Служби безпеки України. Через ці контакти вони можуть отримувати зливи інформації про розслідування, наприклад», — пояснюють джерела у Нацполіції.
Водночас там зазначають: нині кращою стала співпраця з міжнародними правоохоронними структурами. Наприклад, з Інтерполом чи Європолом. Вітчизняні правоохоронці мають із ними спільну розшукову базу. І якщо раптом затримують когось із цієї бази на території України — передають його до Інтерполу.
Читайте також: В Іспанії заарештували 11 українців та росіян за підозрою у зв'язках із мафією
«Раніше було трохи інакше. До прикладу: піймали якось іспанця, якого розшукував Інтерпол. Але він просто заплатив гроші та вийшов на свободу. Зараз мені про такі випадки невідомо. Про затримання повідомляють європейцям, а вони висилають до нас групу, яка забирає затриманого», — розповідають співрозмовники Тижня в Нацполіції.
Уникнути стихійних виступів суспільства проти різних етнічних груп, які можуть і не належати до злочинних угруповань, могло би банальне дотримання закону. Власне, на цьому наголошують і правозахисники.
«Організовані злочинні групи виникають не просто так. Це стається, коли немає відповідальності, рівності всіх перед законом. Так, якщо людина скоїла правопорушення, їй мають гарантувати всі права. Але якщо злочин буде доведено, то незалежно від свого статусу, національності людина має понести покарання», — каже Максим Буткевич. І наголошує, що це не залежить від національності.