Відібрана до програми короткого метру 15-хвилинна стрічка 29-річної киянки, випускниці Інституту Карпенка-Карого, матиме можливість позмагатися за «Золоту пальмову гілку» у своїй номінації з іншими вісьмома фільмами. Чи зверне увагу на нашу роботу голова журі Мішель Гондрі, на щастя, сумнівів практично немає: хоча б тому, що другом Гондрі є американський комік на аналогічне назві фільму Марини Вроди прізвище – Кросс (Cross). Девід Кросс, із яким, між іншим, Мішель 10 років тому зняв короткометражну ігрову стрічку «Одного дня…», а три роки потому – одну з найдивовижніших повнометражних мелодрам «Вічне сяйво чистого розуму». Щоправда, в разі отримання нагороди права першості у Марини не буде. В тому сенсі, що в цій номінації український фільм вже отримував золото. Шість років тому дебютна короткометражка Ігоря Стрембіцького «Подорожні» сенсаційно відзначилася «Золотою пальмовою гілкою». Тоді фільм Стрембіцького вдало потрапив у поле тяжіння цікавості Європи, котра абсорбувала все, що стосувалося України, держави, яка так красиво, безкровно і в помаранчевих кольорах, здолала «перемогу» Януковича 2004 року. Тепер країну представляє вже не дебютант. Маринчин «Крос» є її четвертою короткометражкою, кожна з яких мала чимале фестивальне життя і нагороди. Тож досвіду Вроді не бракує. Шансів також?
Крім того, Україна в Каннах має власний павільйон (VillageInternationalRiviera, pavilion№102). Це не є прецендентом, позаяк Українська кінофундація провадить таку промоцію вже чотири роки поспіль. Але цього разу заплановані масштабні заходи. На прес-конференції з нагоди каннської участі України голова Державної служби кінематографії Катерина Копилова сповістила пресу про готовий до укладання між українським та французьким міністрами культури документ копродукції. Він надасть змогу режисерам і продюсерам обох країн вільно знімати на території України та Франції. Що конкретно це означає, буде зрозуміло пізніше. А наразі погляди прикуті до українського стенду Каннського фестивалю, на якому, зокрема, має бути презентований проект Михайла Іллєнка «Той, що пройшов крізь вогонь». Два трейлери стрічки вже готові, так само, як і поліграфічна продукція. Продюсер Володимир Філіппов запевняє, що цих роликів достатньо, щоби «почати вести перемовини з Канадою, Аргентиною та іншими країнами з українськими діаспорами, тобто тими, які тяжіють до українського кіно, бо саме українських фільмів не так уже й багато: ті стрічки, які у нас таки знімаються, є аж ніяк не українськими». Власне, «Той, що пройшов крізь вогонь», як після першого, закритого перегляду фільму на студії «Кінотур» влучно зазначив поет, сценарист і викладач кінорежисури в Інституті Карпенка-Карого Станіслав Чернілевський, «є українським кіно, бо в ньому є український дух». За словами пана Філіппова, є сподівання на завершення фільму до відкриття у липні чергового Одеського кінофестивалю, де також планується показ фільму і на анонсованому кіноринку для ймовірних прокатників та представників кінотеатральних мереж.
Цього від Канн було б достатньо. Якщо б не каталог української кінопродукції, яка, або вже завершена і готова для купівлі та дистрибуції, або перебуває в процесі творення, тому уможливлює варіант копродукції із залученням інвестицій і отриманням прав на подальший прокат. Каталог Української кінофундації, виявляється, не такий уже і маленький, що може втішити і здивувати читачів. Загальновідомі сутні вигуки про брак кіно в Україні легко спростовує той-таки вищезгаданий каталог, де, зазвичай, представлені фільми виробництва цього і попереднього років. Власне, він такий самий, як і презентований на Берлінському кінофестивалі та який далі подорожуватиме світом, переходячи з Канн до місць пересування «реклами України» – Тофіфеста в Торуні (Польща), Фестивалю кіно в Сараєво, Джейсон Сінефеста в Мішкольці (Угорщина) тощо. До слова, у каталозі зазначені 23 повнометражні ігрові фільми, 21 короткометражний ігровий, 7 документальних і 12 анімаційних. Звісно, цього року вони з’являються у списках не вперше – залежно від стадії виробництва стрічки переходять з року в рік, як уже готові «Дніпро» Олександра Шапіро, «Аня, Волга, рок’н’рол» Костянтина Коновалова чи збірка короткометражок «Мудаки. Арабески», або ті, що перебувають на різних етапах виробництва, — «Деліріум» Ігоря Подольчака, «Ломбард» Любомира Кобильчука-Левицького чи «Звичайна справа» Валентина Васяновича. Частина стрічок з каталогу, на кшталт «В суботу» Олександра Міндадзе, «Щастя моє» Сергія Лозниці і «Кохаю, і крапка» вже пройшли фестивалями і демонструвалися в прокаті багатьох країн. А картини з характеристикою «препродакшн», «зйомка» чи «постпродакшн», як, наприклад, FugoMartisКірілла Міхановського, збірка короткометражок «Закохані у Київ» і «Кімната Марка» Філла Лі чекають на свого партнера-спонсора-мецената.
Згадуючи ті ж таки «Щастя моє» і «В суботу», перший з яких був тогоріч в конкурсі Канн, а другий – цього року на Берлінале, практика копродукції себе виправдовує. Мистецтво йде під ручку з комерцією, і пара себе пречудово почуває, попри уявну протилежність свого походження та цілей.