Експортні обмеження не заважають агресору бити по Україні ракетами з компонентами західного виробництва. Чому росіянам удається уникати санкцій і що треба робити нашим партнерам?
Досвідчений шахрай
Одразу після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну 2022 року країни Заходу застосували проти агресора різноманітні види санкцій, зокрема експортні. Їхньою метою, поміж іншого, було позбавити окупанта доступу до мікрочипів, напівпровідників та інших високих технологій, якими москва сама себе забезпечити не здатна.
Проте 2024 року очевидно, що росія не втратила доступу до потрібних їй компонентів. Про це, зокрема, свідчить наявність західних технологій на уламках крилатих ракет, які агресор випускав по Україні в січні. Представник Центру досліджень трофейного й перспективного озброєння та військової техніки Генштабу ЗСУ капітан Андрій Рудик у коментарі для BBC зауважив, що росія намагається поєднувати отримані іноземні компоненти із замінниками: «Вони замінюють їх або на свої технології, або пробують скопіювати іноземні зразки. Але вони не можуть досягти такої ж якості. Це їхня найбільша проблема».
Крадіжка технологій уже багато десятиліть є одним з головних завдань російських спецслужб. Найвідомішим прикладом є розробка першої радянської ядерної зброї на основі викраденої шпигунами інформації Мангеттенського проєкту в 1940-х роках.
Читайте також: Ілюзія стійкості чи економічне диво: чому російська економіка досі не зазнала краху
Згодом в СРСР зрозуміли, що не мають жодних шансів налагодити власне виробництво мікрочипів. Відрядили сотні працівників спецслужб до різних країн, щоб викрасти технології для радянської промисловості. До кінця 1980-х по всьому світу була створена складна мережа компаній, через які заборонені для експорту в СРСР компоненти потрапляли на фабрики агресора.
Показовими є свідчення ірландських братів — мікротехніків Еойна й Деніса Сугру, які переїхали працювати в москву на початку 1990-х років. У їхніх мемуарах «Росіяни йдуть» (The Russians Are Coming) наведено такі слова: «Робота з компонентами радянського виробництва була справжнім випробуванням. Зрештою, ми здалися й перейшли на використання тільки західних технологій. Проблемою був лише доступ до них».
Брак контролю
Намагання країн Заходу позбавити москву потрібних їй технологій обернувся впровадженням жорстких обмежень, але зі слабким контролем за їхнім дотриманням. Аналогічний результат раніше спіткав спроби США перекрити доступ для Китаю: попри санкції, високі технології все одно опинялися на заводських лініях Huawei та інших китайських виробників. За свідченням американських компаній, контроль за долею проданої за кордон продукції є надзвичайно складним. Якщо її отримують покупці з третіх країн, вони можуть безперешкодно продавати товари в росію, Китай чи в інші підсанкційні країни.
Компанії — виробники компонентів часто не хочуть знати, що відбувається з їхньою продукцією надалі. У багатьох випадках вони підписують зі своїми клієнтами угоди про нерозголошення. А Міністерству торгівлі США чи його аналогам в країнах Європи просто бракує робочих рук для перевірки всіх договорів і транзакцій. Прикладом успішного викриття західної компанії, що незаконно продавала мікрочипи Ростеху, є справа французької фірми Ommic. Однак у цьому випадку французи фактично напряму працювали з росіянами через мережу підставних компаній, а директор Ommic Марк Роккі мав регулярні зустрічі з професійним російським контрабандистом Максімом Єрмаковим.
Однак у більшості випадків західні компанії не знають (і не хочуть знати), що працюють з росіянами. Доставка компонентів на територію агресора відбувається через мережі підставних компаній у третіх країнах, що не дотримуються санкційного режиму. Серед найпопулярніших — Сербія, ОАЕ, Вірменія, Туреччина.
Що треба робити?
Професор Школи Флетчера в Університеті Тафта Кріс Міллер вважає, що компанії — виробники компонентів мають бути зобов’язані встановлювати на свої продукти засоби геолокації. Наприклад, технологія AirTag від компанії Apple вартістю $30 може бути прикріплена до дорогого обладнання, забезпечуючи відстеження місця товару, інформація про яке передаватиметься контрольним органам.
Визначення геолокації має стати першим кроком. Надалі варто встановити контроль над складними комп’ютерами подвійного призначення, що можуть бути використані як контрольні системи для артилерії та іншого озброєння. Технічно можливим є дізнатися не тільки про місце, а й про спосіб використання технології.
Читайте також: Марія Берлінська: «Росіяни на межі технологічного прориву. Нам треба зібрати інженерну ставку»
Міллер порівнює експортні санкції з боротьбою проти гідри: «Коли нам удається викрити одну мережу компаній, обов’язково починається налагодження іншої. Ми не маємо відповіді на запитання, з якою швидкістю і в якому масштабі ці мережі постачають технології в росію».
Насамкінець варто зауважити, що санкції все ж обмежили доступ росії до компонентів, які вона раніше могла відкрито купувати на ринку. Сьогодні окупант користується західними технологіями в суттєво обмеженому обсязі, намагаючись шукати замінники. Проте цього нині вистачає для продовження широкомасштабної війни, і з часом москва дедалі більше адаптується до таких викликів. Тож Заходу треба якнайшвидше діяти, щоб перекрити доступ агресора до потрібних йому товарів на максимально можливому рівні.