Теракт у Мінську один із засновників Білоруського Народного Фронту, а нині керівник руху солідарності «Разом» В’ячеслав Сівчик прокоментував ось як: «На такі речі в Білорусі здатна лише влада, там більше ніхто не спроможний організувати вибух. Можливо, це пов’язано з приїздом Путіна до Києва, щоби налякати Януковича… Для нас як опозиції в цьому немає жодного сенсу, нині тривають судові процеси над людьми, що брали участь ще у грудневих протестах. Лукашенка ж може використати теракт як привід увести надзвичайний стан…» Сівчик переривається на телефонний дзвінок, щоб упевнитися, чи не перебували рідні в метро «Кастричніцкая» («Жовтнева») під час вибуху. Ми розмовляємо про реалії сучасної Білорусі.
В Україні поширений міф, що в Білорусі дуже добре живуть. Я вам розповім, як насправді живуть білоруси. Ми на другому місці в Європі після Росії за кількістю засуджених. На першому – за чисельністю поліцейських. Торік засуджено близько 30 тис. білорусів, переглянуто менше ніж тисячу справ. У будь-якій європейській країні кількість переглядів у 10–20 разів вища. Коли людина потрапляє під бульдозер, від неї вже нічого не залежить. Основна маса засуджених – це прості люди, оскільки їх треба залякати. Їх треба заганяти на вибори, хоча всі знають, що насправді виборів як таких немає. Треба, щоб вони не виступали проти Лукашенка. Що означають ці цифри? Якби у нас не було диктатури, до в’язниць би щороку не сідало ціле місто.
Більш-менш притомних юристів позбавляють права на адвокатську діяльність. Система незалежної адвокатури зруйнована ще 1998 року, після чого всі адвокати перетворилися на державних. У нас не може бути адвоката, який не працював би в районній адвокатурі, як за часів СРСР, і не служив би Лукашенкові. Звісно, є нормальні юристи. Але на них тиснуть. Зокрема, після 19 грудня (розгін мирної демонстрації після президентських перегонів у Білорусі. – Ред.) п’ятьох витурили з адвокатури внаслідок їхніх протестів: їх не допускали по кілька місяців до підзахисних у СІЗО КДБ.
Лукашенківська диктатура брехлива, підла, нахабна. За останні десять років кілька тисяч людей були засуджені за адміністративними справами, сфальсифікованими силовими структурами. Причому активістів опозиції саджають не за політичну діяльність, а за те, що вони, приміром, «лихословили у громадських місцях». Мене, наприклад, забирали тричі. До того ж усе відбувалося при свідках, потім підходили працівники міліції, давали показання, що я порушував громадський порядок, і за цими неправдивими свідченнями мене саджали на 10 діб чи виписували штраф. Вперше за такою справою мене судили 2007 року. Водночас зі мною затримано (лідера БНФ. – Ред.) Вінцука Вячорку, і попри те що ми були в різних місцях, проти нас свідчив той самий міліціонер. Тоді я «справляв нужду в центрі міста». Через такі процеси пройшло чимало громадських активістів, опозиціонерів. Лукашенка, якщо говорити його словами, вже давно «опустив» міліцію.
Ми не визнаємо Лукашенка своїм президентом, і таких людей у Білорусі чимало. Це не лише мене стосується, а всієї опозиції. Білоруська опозиція одностайна щодо проблеми політв’язнів і нелегітимності Лукашенка. За Статутами Великого князівства Литовського я міг себе захистити, якби був шляхтичем. А відповідно до білоруського законодавства прав не маю. Одному з моїх знайомих прокурор вимагав присудити 20 років ув’язнення, дали 5 років і 2 місяці. Спершу за статтею «тероризм», але дебешники переплутали й звинуватили його у ввезенні гранатометів, які в радянській армії призначалися лише для оборони. Притягли в суд генерала Фролова, а він їм каже, що такий «тероризм» не можливий технічно.
Усі, хто приїздить до Білорусі, хвалять нашу чистоту. У Пхеньяні (столиця Північної Кореї. – Ред.), кажуть, чистіше. Я живу в центрі Мінська і бачу, як цієї чистоти досягають. Велика кількість людей щоночі прибирає вулиці. Отримують копійки, іншої роботи у них немає. І це в Мінську, а в малих містечках ЖКГ – чи не останній притулок для них.
Сам Лукашенка нахваляється, що його ніхто не «нагинає». Саме за нього відбулося поступове «проковтування» Білорусі Росією. З 1 липня білоруси не матимуть змоги ввозити автівки, лише російські. Можуть і інші, але якщо сплатять непомірно високе мито, яке перевищує вартість самого авто. Білорусь – один із найбільших експортерів зброї, при цьому особливо її не виробляє, інакше кажучи, перепродає російську. Передусім тим режимам, куди сама Росія боїться постачати. Звісно, з цим пов’язані поважні посадові особи з РФ. Крім того, сама по собі економіка Лукашенка повністю прив’язана до російської. Якщо не брати до уваги наші нафтопродукти, сировину для яких ми отримуємо теж із Росії й продаємо на Захід, то решта продукції орієнтована на РФ.
Москва підтримала Лукашенка на останніх виборах. Попри те що зміст угоди Путіна – Мєдвєдєва – Лукашенка нам не відомий, складається враження, що йшлося про низку білоруських підприємств. Передусім це МАЗ (не випадково Путін під час останнього візиту говорив КрАЗ-МАЗ), а також «Беларусь-Калий» та Новополоцька нафтохімія. Можливі й вагоміші поступки. Нині Білорусь – це звичайне ханство. Відповідно, до білорусів ставляться як до таких, що не мають впливу на власну країну. На виборах депутатів до Національних зборів усі кондидати перемагають у першому турі з однаковою кількістю голосів не залежно від регіону. На місцевих перегонах лише сім представників опозиції потрапили до рад. А уявіть, скільки сільрад у країні?
У Лукашенка ще вистачає нахабності запитувати, «а за що моїх дітей включили у список нев’їзних до Європи?!». Це при тому, що його син Віктор керує всіма силовими структурами, а Дмитро обіймає посади в низці держструктур. Вони теж відповідають за ті безчинства, які кояться в Білорусі. Маразм сягнув неймовірних масштабів: його називають «Папа Колі». Коля, його найменший, бачився вже з багатьма президентами, Папі Римському навіть подарував російськомовний «Буквар».
Україна питання щодо Білорусі розв’язує всупереч цивілізованому світу. Азаров вирішив не підписувати заяви Вишеградської групи з осудом грудневих репресій, Янукович чомусь вважає, що за Лукашенка таки проголосувала більшість. Коли він давав інтерв’ю польським ЗМІ перед візитом до Варшави, принаймні визнав, що Лукашенка «перегнув палицю», але чому вирішив озвучити версію, котрої в Європі не визнають? Той самий міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський, спираючись на незалежні дослідження, оголосив, що Лукашенка набрав від 30% до 40%. Те, що сказав Янукович, цілком вкладається у російський підхід. Для нас було би дуже важливо, аби Україна займала таку саму позицію, що й цивілізований світ, а не Росія, Лівія чи Венесуела.
БІОГРАФІЧНА НОТА
В’ячеславСівчик
1962 – народився в Мінську.
1984 – закінчив Географічний факультет БДУ.
1984–1997 – працює геологом в Грузії та Білорусі.
1991 – член сойму Білоруського Народного Фронту.
1998–1999 – голова Асоціації прихильників парламентаризму.
1998 і донині – головний редактор бюлетеня «Кірмаш».
Один з ініціаторів Молодого фронту та жіночого руху «За адраджэньне Айчыны».
Один із організаторів акцій «Чорнобильського шляху»
та «Дня волі».
2009 – голова громадського руху «Разом»