В історії України є покоління шістдесятників. У Фінляндії теж існує така генерація. Це люди, що прийшли в наш час із 1960-х, із їхнім загальноєвропейським духом свободи, соціального й культурного протесту. Різниця між двома країнами тільки в тому, що дехто з українських шістдесятників загинув у концтаборах, дехто їх пройшов і вижив, дехто мучився впродовж десятиліть заборон, а сьогодні залишається непочутим, а от у Фінляндії ці люди прийшли в політику. Нинішній президент країни Тар’я Галонен належить до цього покоління.
Тижденьзустрівся з двома іншими представниками фінських шістдесятників – Ілккою та Ваппу Тайпале. Ілкка Тайпале, доктор медицини, соціал-демократ, депутат парламенту в 1971–1975-му та 2000–2007 роках, є автором проекту «100 соціальних інновацій Фінляндії». Це видання, що лаконічно й доступно розповідає про соціальну політику та загальні засади життя країни. Подружжя Тайпале сьогодні презентує його по всьому світу. Днями на запрошення Посольства Фінляндії та Книгарні «Є» Ілкка й Ваппу Тайпале відвідали Україну.
У. Т.: Проект «100 соціальних інновацій Фінляндії» – це спроба віднайти власний іміджевий бренд для просування за кордоном? Чи ви просто хотіли поділитися досвідом?
І. Т.: Більшість громадян Фінляндії були переконані, що саме Nokia є головним символом країни і саме наші технічні інновації скеровували її розвиток. Ми повстали проти такого іміджу. Моя дружина очолювала Національний дослідний центр соціального захисту та здоров’я. І ми почали говорити, що насправді Фінляндія спирається насамперед на соціальні інновації, тобто що жодних технічних досягнень ми не мали б, якби не було для цього певного соціального підґрунтя. Що мається на увазі? Це безкоштовна шкільна й університетська освіта, це рівність між чоловіками та жінками, це демократія, це розвій громадських організацій, яких сьогодні налічується 70 тис., це ефективна податкова система (приміром, у Гельсінкі мешканці сплачують 8,5% свого прибутку в міський бюджет). От усе це й уможливило технічний прогрес.
Читайте також: Шукали всі – знайшла Фінляндія
У. Т.: Але погоджуєтеся, що таким чином постав «бренд» соціальної інновативності країни, і з ним легко й перспективно виходити назовні?
І. Т.: Ми цього не усвідомлювали. Коли були опубліковані лише фінсько- та англомовна редакції «100 соціальних інновацій Фінляндії», ми не мали дальших планів. Але тут мені зателефонував посол Південної Кореї і сказав, що він та його дружина перекладуть книжку корейською. У підсумку вони переклали, видали й розповсюдили 700 безкоштовних примірників поміж своїх можновладців. Їх зацікавив конкретно наш досвід у розбудові дитячих садочків, соціальній та освітній політиці. А для нас це було повсякденне життя. Всі сприймали як даність безплатне навчання в університетах, чисту питну воду, що лилася з кранів. Одного разу в місті Нокіа виникли проблеми з постачанням питної води, люди отруїлися. Після того всі раптом усвідомили, що це не даність, що це результат певної налагодженої системи, і його можна втратити. Коли почалася глобальна криза, в нашій країні точилися розмови, чи не запровадити плату за вищу освіту. Тоді фінляндці стали по-справжньому цінувати свою нордичну соціальну систему, вхопилися за неї. Інші країни допомогли нам оцінити належно наші власні здобутки через порівняння. Росіяни жартують, що вони побудували в СРСР такий самий соціалізм, але зруйнували його.
У. Т.: Завдяки чому Фінляндія побудувала й уберегла від руйнації свій соціалізм?
І. Т.: Ми пережили громадянську війну в 1918-му. Її можна порівняти за кривавістю з тими, що точилися в колишній Югославії. Потім під час Зимової війни 1939–1940 років наше суспільство об’єдналось.
В. Т.: І ми знаємо, що таке бідність. Моє покоління пізнало це в підліткові й молоді роки. Фінляндія та Югославія першими у світі отримали допомогу від ЮНІСЕФ після Другої світової. Тоді ми навіть не мали чобіт ходити до школи. І з цього дна ми виборсувалися поступово, крок за кроком. Почали виплачувати маленьку допомогу на дітей, невеличкі пенсії. Але головне було те, що до всіх ставились однаково, тобто рівність людей була визначальним принципом у побудові нордичної системи.
І. Т.: Так, усе, що робилося, було універсальним. Приміром, вища освіта стала безкоштовною однаково і для багатих, і для бідних. Ми маємо чотирьох дітей, троє з них закінчили університети. Все це безплатно. Або візьмімо приклад грального бізнесу. Доходи казино йдуть у спеціальний фонд, і їх використовують для фінансування громадських організацій. Такі заклади в нашій країні не в руках мафії, а в руках цих організацій.
Читайте також: Як Совєтський Союз «визволяв» Фінляндію
У. Т.: Нинішній уряд України й президент кажуть: вкладайте в нашу країну гроші, приймайте нас до ЄС, бо ми так хочемо. Це є «просування країни» за кордоном. З яких внутрішніх перетворень починала Фінляндія, щоб їй повірили й довіряли на міжнародній арені?
І. Т.: Ви маєте починати з досягнення консенсусу в своєму суспільстві. Під час громадянської війни 1918 року наша країна була розділена на білих і червоних, але вже під час Зимової – нація об’єдналася. Тоді ж компанії, наймані працівники та уряд домовилися, що всі рішення, які стосуватимуться ринку праці, буде приймано за участю всіх трьох сторін. Важливо також, що в нас сформувалася трипартійна система: дві партії в уряді – одна в опозиції, і так по колу. У Фінляндії держава офіційно субсидіює опозицію, підтримує навіть антимілітаристські організації, що вимагають розпустити армію. Навіщо все це робиться? Щоб ніхто не випадав із суспільства, не був соцільно відчуженим. Розумієте, в нашому соціумі немає образу внутрішнього ворога. Є опоненти, а ворогів немає.
У. Т.: А як нордична соціальна модель діє в умовах глобальної рецесії? Побутує думка, що вона пройшла це випробування «на відмінно». Чи справді так?
В. Т.: Так. Ми пережили тяжку економічну кризу в 1990-х роках. А от глобальна криза останніх років на нас аж так сильно не вплинула. Система соціального захисту встояла. Ми впоралися з кризою саме завдяки нашому соціальному капіталу. Фінляндці довіряють уряду, державним установам. Це дуже важливо.
І. Т.: Зрозуміло, що Фінляндія теж має зменшувати витрати, але ми це робимо на користь бідніших. Що це значить? Свого часу я очолював найбільшу в нашій країні психіатричну клініку. Мені треба було урізати її річний бюджет на мільйон. Я вирішив, що скорочу його на 1,2 млн. Доплюсовані 200 тис. перерозподілю на користь незаможних, зменшивши дохід лікарів, медсестер, тобто людей більш соціально захищених і забезпечених. Узагалі ж треба враховувати, що й в умовах криз соціальні інновації розвиватимуться, бо потреба в них виникає з різних причин.
У. Т.: Яка роль соціальної політики, на вашу думку, в об’єднанні країни, де проживають різні за походженням етнічні, мовні групи? Соціальні інновації можуть стати визначальним чинником солідарності? Відбулося щось таке зі шведськомовним населенням та етнічними фінами?
В. Т.: Ми звикли думати, що шведська частина нашого суспільства – це вищий клас, еліта. Але є і незаможне шведське населення в рибальських селищах. Воно ліберальніше. Починаючи від 1930-х, фінські шведи мали змогу розбудовувати власні театри, фундації, університети. Їхні культурні права були забезпечені.
І. Т.: Приміром, на медичних факультетах університетів є професори, що викладають лише шведською. У 1960-х саме фінські шведи заразили нас лібералізмом. За часів СРСР саме через них ми підтримували контакти з нордичними країнами. У школі ми всі вивчали шведську мову, що допомагало нам долучатися знову ж таки до західного світу. Але я не можу сказати, що саме соціальні інновації об’єднали країну. Певні раціональні засади співіснування були закладені ще в першій половині минулого століття.
Читайте також: Диво виживання
У. Т.: У вашій книжці є стаття про «теорію трьох відсотків». Як я розумію, ідея в тому, що боротися зі злочинністю безглуздо, не допомігши соціальним верствам, вихідці з яких, власне, злочини скоюють. І от ви визначили 3% населення, схильні до тяжких правопорушень. І що далі?
І. Т.: За стандартами ЄС рівень бідності у Фінляндії зараз становить 12%. Якщо ваш загальний дохід дорівнює 60% чи менше від середнього, ви вважаєтеся бідними. 10% населення у Фінляндії має дохід на рівні 40%, а то й менше. Крім того, понад 10% нашої молоді не мають роботи й ніде не вчаться. Але згадані 3% – це ті, чиє становище ще гірше. Це переважно неодружені чи розлучені бідні чоловіки, частина з яких безхатченки. У Фінляндії реалізовують потужну соціальну політику підтримки сім’ї, зокрема соціальне житло може отримати лише родина. Тому самотні безробітні чоловіки з різними залежностями й опиняються на вулиці. І сьогодні ми говоримо, що допомігши цим 3% людей, давши їм житло, можна буде знизити рівень злочинності. Саме вони здебільшого й коять тяжкі злочини. Наші політики звикли говорити про соціальний захист жінок, дітей, пенсіонерів, а про цих громадян забувають.
У. Т.: Нинішній президент Фінляндії Тар’я Галонен написала передмову до «100 соціальних інновацій». Це спроба додати авторитету й статусу проектові?
І. Т.: Ні! Ми просто всі друзі, належимо до покоління 1960-х. Коли Тар’ю Галонен обрали президентом у 2000-му, то її місце в парламенті перейшло до мене. Фінляндія – мала країна, у нас усі всіх знають.
В. Т.: Тар’я написала це переднє слово радше просто як політик. Вона опікувалася розвитком громадських організацій, і коли її другий президентський термін закінчиться – повернеться в цю сферу.
І. Т.: До речі, коли вона змагалася за посаду президента, то її опоненти казали, мовляв, подивіться, вона ж незаміжня, має дитину, народжену не в шлюбі, є членом профспілки, не належить до церкви, обстоює пацифістські погляди. Як можна обрати такого президента? Але громадяни Фінляндії проголосували саме за неї.
Читайте також: Шлях до процвітання