Вони легко розпізнаються, хоча не завжди і далеко не кожному зрозумілі. Вже в самому імені Мамай криється цілком знайома алюзія на східного хана (див. Тиждень № 26/2020). Проте схожі прізвиська траплялися й серед запорожців, а зрештою й досі проскакують у багатьох українських топонімах. Кажуть, на Гетьманщині варіації цього на перший погляд нехитрого сюжету, найбільш знані зразки якого виконані переважно в наївному стилі й звуться «мамаями», траплялися в простих і заможних оселях іще з XVIII століття. В цьому випадає переконатися також і з полотен відомих живописців, як-от «Дари в Чигирині 1649 року» Тараса Шевченка.
Що ж до самого малюнка, то зазвичай козака зображено в дещо ексцентричній позі: лицар із в’юнким «оселедцем» сидить, по-турецьки підібгавши схрещені ноги, курить люльку і виграє щось на бандурі, а його обличчя видає меланхолійно-медитативний настрій. Однак ця фігура відрізняється від феномену традиційних старчиків і сліпих музикантів. Картини з «мамаями» давно досліджуються, детально коментуються та видаються у вигляді художньої серії (згадаймо, хоча б, художній альбом «Козак Мамай» 2008 року зі вступною статтею Станіслава Бушака). Втім, композиційні рішення цих малюнків почасти суттєво різняться. Як правило, головними атрибутами портретів є такі: розкладена та порозвішувана зброя (пістоль, порохівниця, шабля, спис), ладунка, штоф із чаркою, шапка, припнутий серед дубів баский кінь.
Читайте також: Знавець власного серця
Але вряди-годи подибуються й випадкові речі. Нерідко поряд із козаком опиняються його опоненти — найчастіше це лях або єврей-шинкар, зрідка озброєні вороги, дівчата, ба навіть тварини, як-от собаки. Коли Мамая малюють без бандури, він набиває тютюном файку чи знічев’я б’є воші під сорочкою. Загалом у цьому є щось від постановної театральності: барокових інтермедій, бурлесків і травестій з елементами сороміцьких і цинічних співаночок. Їхніми носіями в Україні були спудеї-бурсаки та мандрівні дячки. Не забудьмо й вертепного запорожця з кобзою. Та що не кажи, а Мамаєві притаманні, нехай і не до кінця артикульовані, деякі риси мольфара (характерника). Натомість найвиразнішою прикметою є його героїчна вдача.
Власне, неабияке зацікавлення викликають не тільки художні, а й семантичні та культурологічні аспекти цієї загадкової постаті. Для інтерпретації образу Козака Мамая скористаймося підходом Джозефа Кемпбелла, згідно з яким герой постає небуденною, відкритою до дивовиж фігурою, що прагне в царину незнаного, не боячись навіть загрозливих зустрічей, ризикує життям, постійно зазнаючи випробувань. Метою героя є вихід за межі існування задля здобуття нового досвіду, з яким він збирається повернутися у звичний для нього світ, а не уникати його. Хай там як, героєва непосидюча багатоликість не покликана зробити з нього жертву, а є спробою віднайти символічну узгодженість своїх багатоманітних проявів.
Ця героїка доволі несподівана. Не раз перед нами постає справжній повстанець-гайдамака. Іноді він нагадує невмирущого духа-оборонця, а в дечому схожий на богів давніх цивілізацій, які помирають і знову воскресають. Подекуди це типовий розбійник, який карає своїх супротивників. Іншим разом — шукач справедливості, що вершить суд, вішаючи догори ногами чи палячи супостатів. Мамаєва багатоликість дає змогу виокремити в ньому риси суперечливого культурного героя — трикстера. Починаючи з властивої йому неприкаяної кочівної природи та враховуючи відомий вислів «на мамай» (навмання, абикуди, вусібіч), можна виснувати, що маємо справу з образом, який утілює насичену можливостями Порожнечу, Ніщо. Інакше кажучи, Мамай — це такий собі Пан Ніхто, не в сенсі цілковитої знеособленості, а персонаж, якого треба порівнювати з міфологічним Протеєм. Підсилюючи означений аспект, доберемо до Козака Мамая ще одну назву — Двійник. Його душевні стани раз у раз змінюються, ніби маски: від сумовитого до ліричного через мрійливий, а то й гнівливий. Таким чином, цей образ не лише є узагальненням козацької вдачі, а й передбачає надприродні властивості.
Читайте також: Філософія сновидіння
Нарешті доцільно взяти до уваги дисбаланс, що виникає в сприйнятті «мамаїв» у контексті підписів до картин, оскільки вони не завжди відповідають змісту намальованого. Так, особливо іронічні написи контрастують із журливими зображеннями героя. Найпоширенішими є слова, що підкреслюють невловимий характер героя: скільки не дивись на нього — ніколи не розпізнаєш, ким же він є насправді, а відомостей про його походження та ім’я взагалі годі відшукати, бо існує їх до ката. Отже, невловима постать Козака Мамая перетворилася на символ непередбачуваності та несподіваності. Коли говоримо про нього, завжди бракує чогось достеменного, а тому доводиться вдовольнятися інтерпретаціями. Не маючи змоги звести Мамая до певного стереотипу, мусиш усякчас створювати нову інтерпретацію. Водночас це символ порожньої матриці, що вмить наповнюється смислами, від раціональних до езотеричних.