25 червня

Неспішна переоцінка

У другій половині 1960-х років у США виник молодіжний рух гіпі, засновники якого воліли створити вільне суспільство без породжених цивілізацією суперечностей. Почавши з району Гейт-Ешбері в Сан-Франциско, рух швидко ширився всією Америкою, а згодом сягнув найвіддаленіших куточків світу. Майкл Класен у книжці «Корпорації гіпі» показує неабияку підприємливість представників цієї субкультури, які здійснили тиху революцію в багатьох сферах життя.
Матеріал друкованого видання
№ 26 (658)
від 24 червня

Іще з 1950-х посилилися певні соціальні тенденції: боротьба за свободу слова і громадянські права, антивоєнні настрої, а нерідко й бунти. Спочатку велику роль у них відігравали бітники. Вони не приймали панівної культури й закладали основи незалежної спільноти здебільш художніми засобами. Нехай невдовзі знову запанували відстороненість і пасивність щодо політики, але загроза ядерного озброєння, вплив технологій і механізація людської діяльності, а відтак перетворення індивіда на споживача дедалі більше непокоїли окремі групи небайдужих. Страх того, що світ ось-ось може зникнути внаслідок чергової воєнної катастрофи, підохочував до намагання сподіватися лише на себе чи невелику спільноту однодумців, не переймаючись державними чи бізнесовими інституціями. Так, аби щонайменше мати справу з пластиком і синтетикою, гіпі створювали житла з природних матеріалів у комунах, уживали самостійно вирощені та приготовлені продукти, шили зручну одіж. Своїм завданням вони бачили трансформацію наявної системи шляхом миру і любові. На відміну від відчужених і апатичних бітників, гіпі були веселішими, активнішими й відкритішими до новацій. Бітницькі вподобання на зразок кави, цигарок, джазу, поезії й алкоголю швидко витіснили прикраси з бісеру, яскраве й пістряве вбрання, психоделічний досвід і рок-музика. Це неабияк позначалося на попіконах гіпі: The Beatles, The Doors, Jefferson Airplane, The Who, Mamas and Papas, Джимі Гендрікс, Дженіс Джоплін.

Читайте також: Мандрівка вглиб себе

 

Світогляд гіпі тримався на виразній переоцінці цінностей. Ішлося про переосмислення ними засад американського укладу, передовсім щодо неправдивості суто декларованих ідей свободи. Дехто з них був колишнім студентом, хтось ветераном війни в Кореї, іще хтось належав до ґенерації порятованих від жахіть Голокосту. Поширеним образом гіпі є нечупара й ледащо, який намарно животіє, неначе якийсь волоцюга, та ще й зневажає старі батьківські цінності. Певна річ, такого не оминути. Проте чимало з цих ентузіастів були анархістами, лібертаріанцями, нонконформістами, поборниками демократії, вільних стосунків, рівності, відповідальності, самоврядності в економічних і соціальних питаннях, але й не без популізму. На їхню думку, самопізнання й самовдосконалення досягається шляхом наполегливого втілення принципів єдності з природою та протиставлення себе істеблішменту. За натхненників їм правили американські трансценденталісти ХІХ століття, як-от Ральф Волдо Емерсон і Девід Генрі Торо.

Читайте також: У подвійній неволі 

 

Винаходи гіпі не пов’язані з посутніми новаціями: щонайбільше їм вдавалася трансформація чи поширення вдосконаленого. Деякі їхні запровадження досі зазнають другого дихання: натуральні й органічні продукти, трафаретний друк із зображеннями на футболках, музичні й світлові видовища, переробка відходів, альтернативні джерела енергії, благодійництво. Отже, гіпі неабияк інтенсифікували суспільні перетворення. Не вдаючись до кардинальних переробок, вони вправно оновлювали призабуті чи відкинуті винаходи і практики й застосовували давно знані технології.

 

Живити душу гіпі намагалися за допомогою східних релігійних учень: дзен, тибетський буддизм, індуїзм, конфуціанство, даосизм. А на місце класичного християнства приходив культ Ісуса Христа. Доходило аж до буквального наслідування зовнішності Спасителя. Звична релігія вже не задовольняла, оскільки не запобігала ненависті, брехні й несправедливості. Натомість йога чи медитація вказували на особисті спонуки долучатися до вищих світів. Одне слово, художня, філософська чи містична література посідали тут далеко не останнє місце: «Братство персня» Джона Толкіна, «Сидгартга» Германа Гесе, «Я і Ти» Мартина Бубера, «Ї цзин», «Тибетська книга мертвих». Нарешті й наркотичні тріпи ставали альтернативними формами релігійності. Із синтезованим у Швейцарії в 1938 році доктором Альбертом Гофманом препаратом ЛСД у Гарварді почав експериментувати Тимоті Лірі, який прагнув довести, що так відкриються нові рівні свідомості чи незнані форми духовного таїнства. У таких експериментах гіпі вбачали прорив до інших світів. Змінені стани сакралізували ранні форми господарювання й давали змогу звернутися до багатьох культур. Це позначалося й на моді: традиційно розподілене за гендерними ознаками вбрання для гіпі оберталося втратою себе. Тому вони віддавали перевагу скуйовдженому волоссю, одягали порвані джинси, ковбойський, індіанський, вінтажний або військовий однострій чи навіть ходили голяка. Неймовірно, що саме їм вдалося зробити потертий робітничий денім не лише популярним убранням, а виразним символом протесту.

Читайте також: Наслідки буремних днів

Сучасні гіпстери далеко не ті самі романтики, що покоління гіпі-шістдесятників. Адже спроба останніх запровадити в соціумі нові звички й норми тепер сприймаються ніби щось давно відоме. Але якою буде наша переоцінка цінностей?