Аварія трапилася в центрі міста на одній із головних вулиць – вулиці Ломоносова – посеред білого дня. На місці ДТП, яка сталася з вини військових, почав швидко збиратися народ. Трагедія викликала сплеск обурення у свідків події. Обстановка загострювалася, натовп скаженів. Не секрет, що в депресивному місті досить сильні антиукраїнські настрої та симпатії до сепаратистів. Достатньо було іскри, щоб ситуація здетонувала. Такою іскрою стала безглузда ДТП.
Незабаром після інциденту в місті почалися вуличні заворушення, у яких взяло участь близько сотні осіб. Провокатори, що з’явилися на місці події, стали закликати до погромів, і десятки людей відгукнулися на ці заклики. Розбили машину ДАІ, напали на гуртожиток, у якому проживали бійці, спалили автобус та автомобіль військових.
Зрозуміло, випадок одразу ж почали реактивно розганяти соцмережами кремлеботи, у завдання яких входить підтримка градуса ненависті та ворожнечі. Після трагедії в Костянтинівці майже відразу зазвучали призабуті з минулої весни заклики до повстання та погромів. Однак заворушення в самому місті вщухли досить швидко.
Не будучи підготовленими й організованими, як штурми міських адміністрацій у березні минулого року, вони зійшли нанівець. Підпитий народ розійшовся по домівках. Але загалом сигнал для влади та командування прозвучав досить тривожний. Очевидно, що обстановка в Костянтинівці несприятлива для України. Незважаючи на те що місто перебуває під контролем ЗСУ, там працює українське ТБ та виплачуються українські соціальні допомоги, серед населення поширені здебільшого антиукраїнські настрої та симпатії до Москви. Як і рік тому, багато місцевих мешканців чекає «визволителів» із Бурятії, й за останній час ніхто так і не зміг переконати їх змінити свої погляди. Не зміг, та й не дуже хотів цього зробити.
Провокатори, які влаштували заворушення, прекрасно знали, чим українські військові відрізняються від «ополченців». Коли бойовики «ДНР» давлять людей бронетехнікою, обурюватися не можна. Розстріляють на місці, звинуватять у пособництві «фашистам». А в українських солдатів можна кидати камінням – вони не стануть стріляти у відповідь. Влаштовувати погроми можна без ризику для життя.
У Донецьку та Луганську за минулий рік сталося понад десяток кривавих ДТП за участю транспорту сепаратистів. Кілька днів тому танк наїхав на легковий автомобіль просто в центрі Донецька й розчавив його на очах у перехожих. Пасажири потрапили до лікарні з важкими травмами. 23 лютого військовий «Урал» зіткнувся з маршруткою. Постраждало кілька людей. Одна з пасажирок мікроавтобуса, яка дістала важкі переломи, досі збирає гроші на лікування в соціальних мережах.
Читайте також: Граната вже не бере
При цьому після донецьких ДТП ніхто, звичайно, не влаштовував заворушень і не вимагав лінчувати бойовиків «ДНР», що покалічили людей. Мовчали й боти в мережах, які не поспішали афішувати інформацію. Коли ж у Костянтинівці наїхала на перехожих українська МТЛБ, російська пропаганда влаштувала із загибелі дитини справжній карнавал. Судячи з тональності деяких публікацій, складається враження, що в прихильників «ДНР» свято. Нарешті з’явився привід звинуватити військових у реальному злочині, а не в розправах над снігурами!
Ситуація в місті стала спокійнішою, але може в будь-який момент знову спалахнути. Поновлення заворушень передрікають під час похорону загиблої дівчинки. Адже причина конфлікту не усунута. Ніхто не знає, як знаходити спільну мову з ворожим місцевим населенням, яке готове йти на повідку в провокаторів.
Що ж робити в цьому випадку українській стороні?
По-перше, оперативно покарати винуватців ДТП, особливо якщо підтвердиться інформація про те, що солдати були п’яні. І зробити це потрібно дуже суворо, не зважаючи на особистості та посади. Всі ми пам’ятаємо, як за часів Януковича чиновники й мажори практично безкарно вбивали людей на дорогах, відбуваючись потім у судах умовними термінами або амністією. Майдан був спровокований якраз такою кричущою безкарністю, проти чого й боролися люди на київських вулицях. Не потрібно більше провокувати населення занадто м’якими вироками для вбивць.
У пам’яті ще свіжі спогади про те, як Росія виправдовувала розумово відсталого солдата Пєрмякова, який убив шістьох осіб у Гюмрі. То було огидно, й опускатися до такого в жодному разі не слід. Звичайно, ДТП – це зовсім інший випадок, але винні все одно повинні відповісти за скоєне за законом.
По-друге, те, що трапилося, кидає тінь на дисципліну в ЗСУ загалом. Де був командир винуватців аварії? Чому вони ганяли містом на бронетехніці? Куди їхали і чи була така необхідність? Не секрет, що скарг на українських бійців надходить багато. Переважно вони стосуються пияцтва й неналежної поведінки. Надивившись на таке «геройство» військових, цивільне населення навряд чи перейметься патріотизмом, тому дисципліну однозначно слід посилювати.
По-третє, вкотре постає питання про державну політику щодо таких міст у цілому. Вже рік в Україні ведуться лише розмови про те, як боротися із сепаратизмом у головах і російською пропагандою. Міністр Стець імітує якусь діяльність в інформаційному просторі, але ефекту від всього цього немає. Костянтинівка не стала більше любити Україну. І навряд чи полюбить її в найближчі роки.
Читайте також: Мертві шахтарі як фактор пропаганди
Місто повністю розорене кризою 1990-х, усі виробництва в ньому знищені, кількість населення істотно зменшилася. Всі, хто хотів кращого життя, поїхали через брак перспектив. Решта – це переважно розлючені на життя бідні люди, які пасивно чекають на допомогу від чиновників. Таких ніякий «Мінстець» не зробить патріотами. Щоб змінити Костянтинівку, потрібні радикальні перетворення, інвестиції, зростання рівня життя. Однак сподіватися на це в умовах, що склалися сьогодні на Донбасі, не випадає.
Тож, доки люди не зрозуміють, що своїми діями самі унеможливлюють власний добробут і прирікають себе на злидні, навряд чи хтось зможе їм допомогти. Та чи прийде колись таке розуміння? І коли його чекати? Питання надто важке, щоб відповісти на нього зараз.