Поняття «діджиталізація» так само важко перекласти арабською, як й іншими мовами. Втім, у близькосхідному просторі функціонує термін «таркім», який означає все, що пов’язане з цифровою сферою. Власне, розмови про те, як цифрова епоха позначиться на регіоні, ведуться вже років зо 20, і в цьому сенсі в багатьох арабських країнах уже здійснено цілу низку звершень, якими можна похизуватися й перед іншим світом. Наприклад, відповідно до відомого технологічного індексу Networking Readiness, який щороку публікує Всесвітній економічний форум, до першої тридцятки найрозвинутіших у питанні інформаційних технологій країн входять ОАЕ, Катар і Бахрейн (відповідно 26-те, 27-ме та 28‑ме місця за 2018-й). Однак чи можна тлумачити це як безумовний успіх? Тим більше що ціла низка інших країн регіону посідає далеко не найвищі місця, зокрема один з економічних лідерів мусульманського світу Єгипет опинився аж на 96-му, та й Туреччина теж не входить до топів (48-ма позиція). Які перспективи діджиталізації на Близькому Сході, які стратегії виявилися вдалішими, які ні, а головне — як цифрова епоха здатна змінити регіон і чи на краще будуть ці зміни передусім у безпековому розумінні?
Щедрі споживачі
В умовах ринкової економіки будь-яка технологія орієнтована на споживача, чи то актуального, чи то потенційного. Власне, щоб запровадити якийсь продукт, потрібно мати досить гнучку культуру споживання, знати, що загалом ця річ «піде у світ». І Близькій Схід у цьому сенсі є потенційно непоганим споживачем: станом на 2018 рік тут майже 70% населення мешкало в містах, понад 60% користувалося інтернетом, майже 40% було зареєстровано в соціальних медіа й до користувачів мобільного інтернету належить чи не третина їх усіх. Цікаво, що Близький Схід вирізняє ще одна тенденція, яка грає на руку розвитку цифрових технологій. Оскільки — природно — переймати технологічні новації більше схильне молоде покоління, саме тут міститься просто-таки благодатний ґрунт: середній вік населення регіону становить 30 років. Як наслідок — «смартфонізація» передусім у країнах Перської затоки швидко сягнула 100%.
Читайте також: Складний зелений шлях
Однак діджиталізація — це не лише про смартфони. Це й про «машинне навчання», і про робототехніку, і про так звані блокчейни, власне, головні складові «цифрового капіталізму». Так звана «Індустрія 4.0» (тобто цілком автоматизоване виробництво), приклади якої вже працюють у Китаї, США, ЄС, ще не повністю дійшла до Близького Сходу, насамперед тому, що й електронну продукцію тут випускають далеко не в таких обсягах. Радше ми маємо тут не завершену побудову технологічного циклу, а, так би мовити, точкові використання деяких нових технологій, як-от 3D-принтери. Наприклад, зусиллями Refugee Open Ware в таборах сирійських біженців у Йорданії згадану технологію використовують для виготовлення протезів. Започаткував цю ідею сирієць Ахмад Хасна, який свого часу втратив ногу внаслідок вибуху в Дамаску. Утім, технологія далеко не пішла, і сам Хасна перебрався з Йорданії до Берліна. Нині, як свідчать нові дослідження, 3D-принтери можуть допомогти в будівництві житла для біженців, зокрема в продуманому, системному й дешевому створенні відповідних каркасів. Щоправда, поки що ці проекти залишаються лише на папері.
Цікаві здобутки й у галузі розробки онлайн-платформ. Так, у 2015-му за підтримки уряду в Єгипті запустили платформу Shezlong, яка дає змогу знаходити психотерапевта онлайн, записуватися на прийом, сплачувати, а головне — проводити зустрічі в режимі онлайн. Нині до переліку доступних країн входить практично весь Близький Схід, а також США, Канада, Франція та деякі інші держави поза межами регіону. Станом на 2018 рік стартапом скористалися понад 20 тис. користувачів, тож сьогодні його вважають одним із найуспішніших медичних онлайн-проектів у регіоні.
Тема стартапів порушує ще одне питання: а чи спромоглися економіки Близького Сходу на щось гігантське на кшталт Amazon або AliExpress? Топ-10 «арабських стартапів», утім, навряд чи знайомі українському чи європейському споживачеві, оскільки орієнтовані тільки на свій регіон. Це не стосується хіба що еміратського Mumzworld (товари для материнства) або саудівсько-еміратського Golden Scent (торгівля косметичними засобами). Непогано почувається на ринку стартаптів і Туреччина, зокрема в тих галузях, які пов’язані зі штучним інтелектом. Наприклад, FashionI компанії FalconAl зі Стамбула допомагає «розумно» підбирати стиль в одязі.
ОАЕ vs Саудівська Аравія
Взагалі якщо йдеться про штучний інтелект і його вплив на економічний розвиток, то окремі аналітики малюють тут досить непогані перспективи для регіону. Лондонська мережа консалтингу та аудиту PricewaterhouseCoopers (PwC) вважає, що до 2030 року завдяки впровадженню штучного інтелекту Близький Схід зможе збагатитися на $320 млрд, із яких більше ніж половина припадатиме на Саудівську Аравію та ОАЕ. Цікаво, що в ОАЕ створена навіть посада міністра з розвитку штучного інтелекту й досить успішно реалізовується відповідна стратегія. Передусім ідеться про «розумну транспортну» інфраструктуру (власне, Дубай залишається лідером із впровадження «безпілотних таксі» та інших новацій). У 2031-му завдяки впровадженню штучного інтелекту ОАЕ прагне стати світовим лідером у цій справі й відповідно посприяти диверсифікації своєї економіки.
Читайте також: Саудівська Аравія: ігри престолів чи шлях до лібералізму?
Дещо зі стратегії вже успішно зроблено. Наприклад, 2014 року уряд ОАЕ запустив проект під назвою Smart Dubai — ініціатива, покликана до 2040-го перетворити Дубай на «найщасливіше місто на землі». Із сайта проекту можна завантажити відповідні додатки. Наприклад, Dubai Now забезпечує доступ до понад 70 різних служб (від комунальних до урядових), Smart Employee дає змогу «розумно» комунікувати з підлеглими тощо. Схожі додатки поліпшують життя в Абу-Дабі й інших містах країни. Цього місяця в ОАЕ було оголошено й про унікальний освітній хаб — Університет штучного інтелекту імені Мухаммада ібн Заєда, який уже 2020 року набиратиме студентів на бакалаврські й магістерські програми. Досить сказати те, що на ОАЕ припадає понад 40% усіх успішних близькосхідних стартапів, тобто за всіма показниками країна залишається лідером у своїй сфері.
Наздогнати ОАЕ намагається й Саудівська Аравія. У «Руйя-2030» («Візія-2030»), стратегічному плані, який прагне реалізувати влада, заявлено, зокрема, про діджиталізацію. І, як один з етапів розвитку, у серпні цього місяця створено саудівський Комітет з інформації та штучного інтелекту. Поки що не зовсім зрозуміло, які саме функції в цього центру, але, вочевидь, вони полягатимуть у координації тих проектів, які нині покладені на Міністерство інформації та комунікації країни. Ще з 2015-го в Саудівській Аравії доступний додаток «Абшир», який надає доступ до 160 служб. Насамперед це різні реєстрації, дозволи, питання паспортів тощо. Серед іншого, саме через цей додаток саудівські жінки отримують дозвіл від махрамів (відповідальних за них осіб чоловічної статті: чоловіків, батьків, братів і так далі) на виїзд за межі Королівства. У лютому 2019-го американський сенатор Рон Вайден навіть звертався щодо цього питання в Google та Apple, мовляв, чому ті дозволяють використовувати їхні ресурси для таких додатків, які можуть обмежувати права жінок. У відповідь обидві компанії взяли на себе зобов’язання «вивчити питання», але станом на жовтень і в Google Play, і в Apple Tunes додаток залишається доступним.
Цифрові застереження
Понад 10 років діє проект електронного урядування (e-government) в Омані («Омануна», «Наш Оман»). Відповідні додатки допомагають бути в курсі офіційних новин (через доступ до радіо й телебачення), шукати роботу, сплачувати комунальні послуги, брати участь у державних закупівлях. Також існує спеціальний додаток для забезпечення прав людей із особливими потребами. Так само портал пропонує туристичні додатки й навіть релігійні (Коран, сплата закяту — релігійного податку для нужденних). Для країни з населенням менш як 4 млн осіб таке запровадження діджиталізації фактично зробило її всеосяжною.
Не відстає від сусідів і Катар. Там відповідна стратегія електронного урядування конвертувалася і у відповідний портал, і у створення спеціальних додатків («Хукумі», «Мій уряд»). Якщо загалом поглянути на рейтинги, які, наприклад, публікує ООН (щорічний E-Government Development Index), то в держав Перської затоки тут досить високі позиції. Наприклад, до першої тридцятки входять ОАЕ (21) і Бахрейн (26), інші країни перебувають ближче до середини списку. Утім, із кожним роком результати регіону поліпшуються.
Читайте також: Мріяти чи розчаровуватися. Чим живе молодь сучасного Арабського світу
Не такі високі показники в інших країнах цієї частини світу. Наприклад, сусідній Іран попри свій економічний потенціал посідає дуже скромні позиції у вказаних рейтингах. І якщо взяти, скажімо, електронну комерцію, то більшість мешканців країни торік не купували й не продавали нічого онлайн. Це й не дивно, адже лише близько 10% населення має кредитні чи дебетні картки для розрахунків (у сусідній Туреччині цей показник у три-чотири рази вищий).
Утім, є й певні застереження в галузі діджиталізації. По-перше, коли йдеться про економію коштів урядами різних країн, на практиці це завжди означає перерозподіл ресурсів, себто хто обов’язково щось недоотримає. І в разі автоматизації виробництва чи навіть зменшення витрат на державний апарат це означатиме не так переорієнтацію, як падіння кількості працівників. Загалом високий рівень безробіття на Близькому Сході (якщо не сказати надто високий) навряд чи зменшиться завдяки діджиталізації. Для значної частки тих мігрантів у країнах Затоки, які працюють нелегально, отримання електронних послуг неодмінно потребуватиме легалізації, що також створює свої бар’єри. Нарешті, з огляду на той факт, що кістяк монархічних урядів становлять члени відповідних родин, важко уявити, що ці самі самі еліти підуть на якесь зменшення витрат на лояльних до них людей.
По-друге, діджиталізацією керують переважно через міністерства внутрішніх справ або міністерства інформації арабських країн, тобто через ті органи, які відповідають і за цензуру. Відповідно для багатьох урядовців можливість «керувати зі смартфона» стала унікальною нагодою для тотального стеження, збору й використання даних. Технологічна доба зробила великий подарунок для «великого брата»: замість звичних репресивних заходів достатньо вжити «цифрових», зокрема й щодо свободи слова. Узяти хоча б соціальні мережі, які успішно блокуються. Навіть у доволі ліберальному Лівані нині тривають протести, оскільки влада вирішила обкласти податком використання WhatsApp та інших сервісів. Цікаво, що згідно з опитуванням Північно-Західного університету в Катарі (проведеного в лютому 2019 року) лише користувачі інтернету в Тунісі й Катарі не готові прийняти нових заборон на цифровий контент, тоді як в інших арабських країнах кількість прихильників цензури зростає.
Зрештою, третя складність передусім стосується прозорості, оскільки далеко не з усіх питань статистичні дані з Близького Сходу доступні у вільному доступі, не кажучи вже про систему закупівель, контрактів, інші сфери, де фіксується значний рівень корумпованості. Зрозуміло, що діджиталізація загалом буде вписана в архітектуру сучасних близькосхідних держав, тому очікувати від неї великих політичних чи соціальних змін надто наївно.
Виклик «неофіційного ісламу»
Не оминула цифрова епоха увагою і мусульманське співтовариство. В умовах, коли іслам використовують або як офіційну ідеологію держави, або опозиційні до неї групи, «оцифрування» духовних цінностей так само має свої наслідки. Ще 1999 року професор Кентського університету (Велика Британія) Петер Мендевіл опублікував статтю, де спрогнозував досить помітні зміни в мусульманському середовищі, до яких приведе нова технологічна епоха. Передусім ішлося про кризу авторитету: оцифрування практично всіх мусульманських першоджерел, широкий вибір проповідників і матеріалів онлайн відкрив нові обрії як для лібералізації, так і радикалізації мусульман. Тому не дивно, що уряди арабських країн, які небезпідставно побоюються «неофіційного ісламу», себто різних релігійних рухів, що виступають із критикою влади, взялися за значні проекти в галузі збереження ісламської спадщини — це і оцифрування рукописів, і створення цифрових архівів, і пропаганда «традиційного» для певного регіону ісламу.
Читайте також: Як Катар став блудним сином
Щоправда, і на цьому шляху можливі свої несподіванки: масова релігійна освіта дуже часто набуває конфесійного забарвлення (тобто пропагується не просто іслам, а іслам конкретної групи). Понад те, вона формує своєрідний онлайн-образ сповідника релігії, якому той намагається відповідати як заданому тренду. Якщо проглянути профілі великого сегменту арабомовного інтернету, чітко помітно відповідні риси цифрової поведінки: безліч постів на релігійну тематику, купа можливостей зробити аватарку й показати себе «шанувальником однобожжя», значний відсоток осуду насилля або, хоч як парадоксально, закликів до нього, пов’язаного з конфліктами. «Я продивився ваш профіль у Facebook, — з осудом розповідав знайомому імаму активний «поборник істини». — У вас мало цитат із Корану в постах!» Звісно, у світлі останніх подій у Сирії, Ємені, Лівії та інших країнах ідея «швидких ісламських рішень» для світу втратила багато прихильників, але не виключено, що в недалекому майбутньому настане час «халіфату в смартфоні», який пропонуватиме передусім «ісламські соціальні мережі» чи навіть «ісламські браузери». Такий, до речі, уже функціонує: малайзійський SalamWeb, розроблений на основі Chrome, блокує небажаний контент і забезпечує «халяльний» інтернет-серфінг. Хасні Заріна, один із розробників браузера, заявляє, що його метою буде охопити щонайменше 10% усіх мусульман світу (а це понад 150 млн). Анонсована ж у 2012 році перша мусульманська соціальна мережа SalamWorld так і не запрацювала. Певно, ісламський сегмент інтернету й далі користуватиметься здебільшого наявними платформами, ніж розроблятиме якісь свої, та ще й із сумнівною ефективністю.
Можна сказати в підсумку, що Близькій Схід уже ввійшов у цифрову еру й найцікавіші процеси можна спостерігати в країнах Перської затоки, передусім ОАЕ й Катарі. Виникає запитання: чи приведе значний прорив у діджиталізації в регіоні до поліпшення ситуації в інших країнах Близького Сходу й чи поділяться досвідом і технологіями еміратці з далекими та близькими сусідами? Насправді, хоч би якою була відповідь на це запитання, Близький Схід і надалі лишатиметься контрастним регіоном: тут будуть і країни з найнижчою швидкістю мобільного інтернету (Ірак, Алжир, Палестина), і так само світові лідери (Катар, ОАЕ), а прогрес у цифрових технологіях мало вплине на поступ у свободі слова чи дотриманні прав людини. Як і не вплине на безпекову ситуацію. Тому цифрова революція має всі шанси лишитися віртуальною і в прямому, і в переносному сенсах.