Перезавантаження Центральної виборчої комісії виявилося чи не найуспішнішим реалізованим інституційним проектом попередньої влади. На тлі погрузлих у вічних скандалах антикорупційних органів і хаотичної та суперечливої політики команди нового президента ця структура, схоже, єдина з усіх сил намагається протистояти повзучому реваншу. Донедавна комісії вдавалося віртуозно відсіювати всіляких скандальних кандидатів із неприємним ароматом, і ніхто не міг звинуватити її в порушеннях. Дорікали. Але все базувалося радше на особистих емоціях та образах. І раптом прокол: ЦВК зареєструвала одіозних Андрія Клюєва та Анатолія Шарія. Почалося цькування.
Зрадники? Не все так просто. Відповідно до закону ЦВК перш ніж зареєструвати кандидата має перевірити його на відповідність Конституції: чи досяг 21-го, чи є громадянином України, чи має судимість і чи проживав у країні останні п’ять років. Перші три пункти виконати нескладно: громадянство й вік вказані в паспорті, а довідку про судимість МВС надає без проблем. А от із терміном проживання важче. Крім того, що є різне трактування в законодавстві, то ще й інформації катма. Зазвичай це перевіряється через Державну прикордонну службу. Вона надає інформацію, хто, коли та як перетинав кордон. Але, по-перше, штамп у паспорті про виїзд чи в’їзд необов’язковий і не всі міграційні рухи особи фіксуються, а по-друге, є проблема з транскрипцією написання прізвищ. Відповідно трапляються навіть комічні історії. Чинний депутат Андрій Вадатурський, за даними прикордонників, двічі виїздив за кордон і жодного разу не в’їжджав. До того ж не був в Україні більше ніж 90 днів, що не дозволяло зареєструвати його кандидатом. У закордонному паспорті потрібних штампів також не виявилося. Ситуацію врятував лише апарат ВРУ, видавши довідку про письмову реєстрацію на засіданнях парламенту.
Читайте також: У передчутті реваншу
Власне, із Клюєвим та Шарієм схожа проблема. Перший ще 2014 року вилетів з України, потім влетів і, за даними прикордонників, жив тут. Другий узагалі незрозуміло, як та коли виїхав, а тому теж начебто перебуває в країні. ЦВК такі аргументи не задовольнили, бо інтернет кишить інформацією, що обидва втекли з України та мешкають за кордоном, але ж потрібні документи. На запити комісії прокуратура та МВС відповіли відписками. Поліція каже: Клюєва шукаємо, але де він, не знаємо. Прокуратура повідомляє, що втік із Януковичем і переховується десь за межами країни. Із Шарієм цікавіше. Прокуратура даних не має, кримінальної справи нібито не було, даних про те, чи просив він десь притулку, МЗС теж не дає. І Клюєву, базуючись на даних прокуратури, і Шарієві на підставі відкритих відомостей (заява дружини Шарія на панелі ОБСЄ, що вони з родиною сім років не проживають на території України) ЦВК відмовляє в реєстрації. Але тут втручається суд. Спочатку Шостий апеляційний, потім Верховний. За версією суддів, ЦВК не дотрималася норм законодавства, мала б додатково перевірити інформацію, тому нехай досліджує питання повторно.
Здавалося б, яка проблема ще раз розглянути та знову відфутболити. Але на підставі чого? Усі, хто може надати хоч якусь інформацію, умили руки. Крайня ЦВК, хай робить що хоче. Коли судді кажуть про повторний розгляд — це лукавство. Іншого виходу, як зареєструвати, немає. Усі використані докази суд визначив як такі, що не годяться, а інших немає. Займатися розслідуваннями ЦВК не може, мусить тільки спиратися на відповіді офіційних органів. Не зареєструвати — кримінальне правопорушення (невиконання рішення суду). Ну й до того ж на все про все п’ять днів.
Але вихід є. ЦВК іде на відверту провокацію. Затягуючи час, скликає журналістів і на камери ухвалює рішення про реєстрацію. Піднімається суспільний розголос, активісти виходять на Майдан, голова парламенту робить публічний запит до правоохоронців і — о диво! — у прокуратурі, СБУ та МВС знаходяться потрібні дані. На їхній підставі миттєво скасовується реєстрація.
Історія про спробу дестабілізувати роботу ЦВК судами ще не завершена. Клюєв знову пішов до суду. Апеляційний йому відмовив, та є ще Верховний. На черзі Ренат Кузьмін, чия історія ще веселіша. Він, виявляється, веде в Україні більш як 50 судових позовів (через помічників, звісно), що має доводити його проживання тут. Ще він нібито мешкає в Ялті (територія України), про що навіть надав підтвердження, зафіксовані в кількох судових рішеннях. Звісно, він оскаржуватиме відмову ЦВК.
Загалом у ЦВК небезпідставно підозрюють, що хтось серйозно вирішив за допомогою судів накопати під неї компромат, ну хоча б довести її непрофесійність і корупційну заангажованість. Закиди на кшталт вибірковості в підходах та формалізації вимог щодо певних кандидатів прочитуються в рішеннях суддів. Атака, до речі, набрала обертів із моменту, коли суд змусив ЦВК зареєструвати партію Міхеїла Саакашвілі «Рух нових сил». Тоді навіть на паркані біля комісії з’явилося специфічне оголошення «Оскаржуємо рішення ЦВК. Тел…». Ціна за послугу 1500 грн. Щоправда, позитивного рішення в Апеляційному суді «рішали» не гарантують, зате у Верховному 100%. Що це мало б означати? Можливо, хтось вирішив заробити на дурнях, бо рішення ВС навряд чи так мало коштує, якщо йти корупційним шляхом. Або ж до акції залучені «благодійники», яким важливий сам факт оскарження.
Читайте також: Зеленський і Росія: пастки розставлені
Нині комісія здається монолітною. Там начебто від початку вирішили не відступати від букви закону й демонструвати відкритість. Якщо в документі, який подається, немає обов’язкової інформації, то комісія не приймає його та відмовляє в реєстрації. Якщо в законі написано, що заставу платить кандидат, а гроші за нього вніс хтось інший, це теж порушення. Так, до речі, погорів Володимир Парасюк. Тому закиди щодо вибірковості в ЦВК вважають маніпуляцією. Кажуть, формалістський підхід дає змогу витримувати чітку позицію та уникати різночитання. А публічність і прозорість, навіть надмірна, потрібні, щоб ні в кого не виникало зайвих запитань. Бо лише тоді можливо буде відновити довіру суспільства. Утім, як свідчить практика, такий підхід є ще й серйозною зброєю проти реваншистів. Якби ЦВК не вийшла в інформаційну площину з проблемою реєстрації Клюєва, Шарія, Кузьміна, то трюк удався б.
Звісно, ця позиція багатьом не подобається. Вітчизняні політики звикли інакше розв’язувати питання, і їхнє невдоволення можна зрозуміти. Але водночас демонстрація ЦВК принципової позиції допомагає. Коли комісія вперлася рогом, відмовляючись іти на пережеребкування, і прояснила, що це загрожує зривом виборів, у неї відразу з’явилися ситуативні союзники. А зрив, до речі, був цілком реальний. Терміни на цих виборах стиснуті. На друк бюлетенів треба не менше ніж 19 днів, бо то складний технологічний процес, майже як друк грошей. Закон визначає, що на кожному бюлетені ставиться номер виборчої дільниці машинним способом. Їх треба ще порахувати, попакувати. Тому вкрай важливо вчасно віддати в друк затверджені макети. Якщо, звісно, не втрутиться суд, що й трапилося. Коли бюлетені були в друкарні, ЦВК зобов’язали додати до списку партію Саакашвілі. Негайно порадившись із представниками всіх зареєстрованих політсил, комісія ухвалює рішення дописати новоприбулу партію під № 22 і запускає друк. Але раптом Аграрна партія, яка була не проти, іде до суду й вимагає пережеребкування. На свій страх і ризик друк не припиняють. Навіть два дні, за які суд мусить ухвалити рішення, чекати не можна. Понад те, суд ухвалює рішення на користь позивача й стає зрозуміло, що вибори зриваються. Поки рішення не набрало чинності, ЦВК, не припиняючи друк і дуже ризикуючи, іде в апеляцію та паралельно здіймає галас. Різні політичні сили миттєво підтримують комісію, і після довгих баталій ВС ухвалює рішення на користь ЦВК.
Читайте також: Порада президенту: не запливати за буйки
Нинішня епопея з реєстрацією тільки початок. Встановлення результатів може перетворитися на шоу. Та й самі вибори мають шанси стати одними з найрезонансніших з огляду на те, яка кількість маніпуляцій і технологій застосовується. Можна ризикнути спрогнозувати, що ЦВК з усім цим дасть собі раду, але яка доля чекає її далі — питання.
Є два варіанти. Політики оцінять чесну гру та змиряться. Але можуть і не оцінити. У разі якщо парламенту здасться, нібито ЦВК надто незалежна й варто її приборкати чи змінити на лояльнішу, і ця спроба виявиться вдалою, буде інституційна трагедія. Слабку, ручну ЦВК Україна вже мала. Комісія й так послаблена, на неї скинули чимало декларативних функцій, але не залишили повноважень для їхнього виконання. Вона відповідальна за організацію проведення виборів, але не має впливу на агітацію й нічого не може вдіяти з порушеннями. Має під час виборів контролювати діяльність політичних партій і використання ними коштів, але механізмів для цього нема. У будь-якому разі є вагомі підозри, що з ЦВК за непоступливість забажають серйозно поквитатися. Серед політиків уже ширяться чутки про місцеві вибори в листопаді. Якщо вдасться ухвалити виборчий кодекс, постане питання про перезавантаження місцевої влади. Тим паче цього дуже бажають у президентській політсилі, передчуваючи, що пізніше такий трюк не пройде, бо посиплеться рейтинг. Ну й чому б не підрихтувати під цей шумок ЦВК? Для того, щоправда, треба 300 голосів, яких може не бути в новій Раді. А ще можливі труднощі з узгодженням принципів формування. «Слуга народу» нібито за пропорційний підхід, відповідно до величини фракції, а «Голос» за рівність усіх, хто потрапить до парламенту. Але є ще варіанти.
Хоч би якою монолітною та принциповою була ЦВК, слабкі ланки знайдуться. Є підстави вважати, що ними можуть виявитися деякі представники, які зайшли за квотою БПП. Постійний тиск, визнають у комісії, таки наявний. Переважно інформаційний, не політичний. Через силовиків, як раніше, узагалі ніхто не працює. Але після виборів ситуація може істотно змінитися.