На початку осені ухвалено чергову Державну комплексну програму реформування та розвитку Збройних сил України. Тепер – до 2017 року. Власне, за довжиною переліку різноманітних військових починань наша країна серед світових лідерів. А ще вона однозначний чемпіон світу за кількістю провалених тих самих оборонних програм: весь час реформаторські експерименти над армією жили на папері; декларовано було амбіційні плани, яких не виконували й на чверть. Кожен новий документ ставав не чим іншим, як відтермінуванням попереднього. Армія тим часом залишалася в стагнації.
Про низку стратегічних змін, що чекають на військо згідно з останнім проектом «Армія-2017», можна судити з небагатослівних, однак рішучих заяв міністра оборони Павла Лебедєва (загалом текст документа для широкого загалу поки що лишається закритим). Квінтесенція програми – невідворотність створення в Україні професійної армії. Зокрема остаточно скасовують призов: комплектування Збройних сил перейде повністю на контрактну основу. Офіційно заявлено, що наступного року до армія вже братимуть виключно контрактників. 1 жовтня в Україні стартував останній призов на строкову службу. Відбудеться суттєве скорочення особового складу, що в ідеалі має забезпечити формат компактного, високопрофесійного й добре забезпеченого війська. У планах: 2017 року лави ЗСУ налічуватимуть до 122 тис. осіб, із яких близько 70 тис. – це бойові частини та підрозділи і 50 тис. – частини забезпечення. Для розуміння масштабів і якості скорочення зазначимо: на сьогодні загальна чисельність захисників нашої держави, за різними оцінками, становить близько 180 тис. осіб із явним перекосом у бік забезпечення: 100 тис. проти 80 тис. бойового складу. Але цим гіпотетичні позитиви від змін у війську поки що й обмежуються. До того ж оборонному відомству завжди обіцяли багато, і так само постійно були проблеми з виконанням.
Ілюзія самодостатності
Зрештою, незрозуміле головне доктринальне питання – завдання національних Збройних сил «формату 2017». Звичайно, такі пункти сформулюють, не раз лунатимуть добре відомі гасла на кшталт «Збройні сили спроможні…», та от наскільки армія нового зразка буде готова утілити їх у життя?
Адже задеклароване скорочення ЗСУ відбувається всупереч законодавчо затвердженому позаблоковому статусу держави. Нагадаємо, що від 2010 року зовнішні та внутрішні пріоритети українські високопосадовці формують за удосконаленим на хвилі «політичного переможного куражу» Законом «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», який позбавляє країну права бути членом будь-яких військово-політичних союзів. Але, схоже, на державному рівні у планах зменшення армійських лав зовсім не враховано позаблоковості, яка передбачає значно суворіші вимоги щодо забезпечення обороноздатності країни виключно власними силами. Будь-яка слабка позаблокова країна традиційно не має справжніх союзників: раз по раз можуть хіба що ситуативно збігатись інтереси. У випадку з Україною останні ілюзії щодо ціни гарантій, даних їй ядерними державами 1994 року під час бездумної відмови тодішнього вітчизняного керівництва від ядерної зброї, мали б розвіятися ще у 2003-му («битва за Тузлу» з Росією) або у 2009-му (газове протистояння з нею ж таки).
Читайте також: Хто нас захистить? Українську армію лише гроші вже не врятують
Маємо колізію: ухвалили де-юре позаблоковий статус (а де-факто поставили «шлагбаум на шляху до НАТО» на догоду насамперед тим, хто тепер в істериці тиражує страшилки про асоціацію з ЄС), а через три роки вирішили будувати «компактну професійну армію європейського зразка», сама природа існування якої передбачає членство у Північноатлантичному Альянсі. І це при тому, що за дужки винесено дисбаланс між чисельністю особового складу Збройних сил та МВС (у структурі якого нині понад 320 тис. осіб) – у пропорції, що притаманна поліцейській державі.
Усе це наводить на думку, що під акомпанемент гарних гасел планують банально заощадити на оборонних статтях. Та чи вдасться це і, якщо так, то яких економічних і соціальних катаклізмів чекати?
Отже, основою нової професійної армії повинні стати контрактники. Держава має створити молодим людям мотивації для приходу на договірну службу: від грошового та житлового забезпечення, соціального пакета до можливості відпрацьовувати свої фахові навички на нових зразках озброєння й техніки. Водночас має бути відповідне національно-патріотичне виховання. Тобто глибокого вдосконалення потребує система залучення на військову службу: в армії служити має бути цікаво й вигідно. Тільки тоді підуть за покликанням, а не через безвихідь. Усе це – завдання загальнодержавного масштабу, що перебувають у компетенції уряду, а не виключно оборонного відомства. Сьогодні грошове утримання контрактника Збройних сил України коливається в межах 1463–2926 грн. Це нижче за середню заробітну плату в країні. Можна очікувати, що незабаром з’явиться цілий потік реклами служби за контрактом із паралельним роздаванням чергових обіцянок суттєво збільшити витрати на військових. Політична кон’юнктура цьому лише сприяє, адже президентська кампанія вже фактично стартувала.
На першому етапі можна навіть очікувати паломництва до контрактної армії, зважаючи на високий рівень безробіття серед молоді, особливо у сільській місцевості. Однак на довшу дистанцію залишається загроза відтоку кадрів із війська через розчарування. Популізм, із яким традиційно підходили до армії в роки незалежності, й не підкріплені ресурсами обіцянки можуть дорого обійтися державі. З часом не виключена ситуація, коли армійський професіоналізм узагалі вихолоститься через відсутність військовослужбовців-контрактників, що служать три-п’ять і більше років. Можливий зворотний ефект, коли бюджет на довгі роки буде обтяжений фінансуванням недешевого найманця, який на практиці служитиме не набагато більше за призовника. В армію ітимуть за принципом «на безриб’ї…». Про яку обороноздатність у такому випадку мова?
Про майбутні параметри фінансового забезпечення нових контрактників відомо лише поверхово й на рівні декларацій. Звісно, не можна сприймати всерйоз минулорічні заяви начальника Генерального штабу про зарплату в еквіваленті $750–800 вже від 2014 року. Водночас реальніше держбюджетові буде впоратися із серпневими обіцянками міністра оборони. За його версією, на 1 липня 2014-го грошове утримання, наприклад, стрільця-контрактника становитиме 3005 грн, командира відділення – 3641 грн, командира танка – 4340 грн. Має вирости й оклад офіцерів. Молодому лейтенанту – командирові взводу на старті обіцяють 5243 грн. Під вибори ці зарплати, може, й будуть забезпечені. Але наскільки вони адекватні, якщо, наприклад, російський лейтенант віднедавна може розраховувати на мінімальний місячний дохід обсягом 50 тис. рублів (близько $1,6 тис.), а офіцер «компактної професійної армії» Німеччини отримує від $4 тис.
Ще одна потенційна проблема: куди за такого масштабного скорочення подіти звільнених у запас? Багато хто з людей у погонах не вельми пристосований до цивільного життя, адже вчився й уміє лише захищати Батьківщину. За прогнозами, в період 2013–2017 років зі Збройних сил та інших військових формувань буде звільнено близько 42 тис. осіб. Із них матиме право звернутися до держави по адаптаційні послуги (вислуга 10 і більше років) 21 тис. Попередні підрахунки показують, що на ці заходи потрібно від 100 млн грн. Але сумнівно, що такі гроші виділять і витратять за прямим призначенням, коли зважити, що на 2013 рік у межах бюджетної програми «Підвищення кваліфікації робітників органів соціального захисту і соціальної адаптації військовослужбовців, звільнених у запас» передбачено аж (!) 50 тис. грн.
До того ж функції соціальної та професійної адаптації військовослужбовців запасу передано від Міноборони до Міністерства соціальної політики. Чи впорається відомство пані Королевської (навіть при сильному бажанні) із таким напливом колишніх бійців, якщо цим питанням опікується один відділ із шістьох працівників у складі Департаменту соціального захисту постраждалих від Чорнобильської катастрофи та інших категорій (де військовослужбовці значаться в категорії «інші»)? Є реальна загроза, що забута державою залишиться велика кількість армійців. Частину їх, звісно, абсорбують так звані охоронні структури українських бізнесменів та олігархів, які вже обросли багатотисячними «військовими формуваннями», що цілком можна розглядати як загрозу національній безпеці. Водночас чимало незатребуваних колишніх військовиків, які, окрім іншого, вміють поводитися зі зброєю, просто опиниться на вулиці. А це ще одна реальна загроза.
Є ще й «квартирне питання» – найгостріша соціальна проблема для військовослужбовців ЗСУ, як для пенсіонерів, так і для тих, що залишаються в строю. У самому лише Київському гарнізоні на помешкання чекають понад 8 тис. нинішніх і колишніх офіцерів.
Ілюзія професіоналізму
Тривалий час, розбудовуючи військо нового формату, в Україні плутали поняття. Зокрема, переходом від строкової служби до контрактного принципу комплектування особовим складом підмінено поняття власне професіоналізму армії. Ці речі аж ніяк не завжди тотожні. Підготовлений і висококваліфікований персонал безвідносно до способу набору плюс оснащення сучасними озброєнням і технікою – ось два базиси, дві головні ознаки справді фахової армії. Інакше кажучи, нині говорити варто не про контрактну армію як таку, а про армію професійно навчених людей, котрі щодня займаються відповідною підготовкою і експлуатують нові або принаймні модернізовані бойові машини. Утім, планових, а не поодиноких надходжень нової техніки в найближчій перспективі не буде. На папері, як завжди, на переозброєння відводять майже фантастичні для українських реалій кошти. Однак цього року на закупівлю нових зразків зброї оборонним бюджетом передбачено лише 900 млн грн, тоді як, за найскромнішими підрахунками, для якісного переоснащення армії потрібно не менш ніж $500 млн щороку з виходом на $1,2 млрд у 2017-му, на який заплановано масове постачання нового озброєння у ЗСУ, зокрема й того, над яким дослідно-конструкторські колективи працюють нині. Але, як навчає наша новітня історія, коштів у таких обсягах не виділятимуть.
Немає аніякісінької визначеності із трьома військовими «довгобудами»: окремими державними програмами зі створення багатофункціонального ракетного комплексу «Сапсан», військово-транспортного літака Ан-70 і проекту «Корвет». Від «Сапсана» військові нещодавно просто відмовились (виявляється, багато років державні кошти витрачали марно, на виході – нуль; цікаво, хтось за це відповість?). А комплекс, зауважмо, мав стати чи не єдиним для країни саме позаблокового статусу інструментом стримування можливої військової агресії. Ан-70 виявився черговою розмінною монетою в політичному протистоянні з Росією (самостійно забезпечити замовленнями розробника в особі ДП «Антонов» задля завершення програми Україна фізично не в змозі). Перше судно за проектом «Корвет» має з’явитися до кінця 2015 року. Однак до останнього часу невирішеним залишається питання зброї для нього (ракетної, артилерійської, мінно-торпедної, тощо). Корабель на момент спуску на воду можуть просто залишити без озброєння.
Узагалі, за роки незалежності фінансові запити оборонного відомства жодного разу не були задоволені в повному обсязі (тут важливо розуміти, що військові зазвичай наприкінці кожного року і так просять на наступний менше, ніж потрібно). Так, 2013-го замість запрошуваних 20 млрд грн оборонний бюджет становив лише 15,6 млрд грн. І ще не факт, що на кінець року ці кошти надійдуть цілком. Аналогічна ситуація спостерігалась і у 2012-му: знову прохали близько 20 млрд грн, кошторисом передбачено було 16,3 млрд, а «на руки» військовим виділили взагалі 14,7 млрд. Ось і зараз на 2014 рік запрошувані ними 24,5 млрд грн, вочевидь, залишаться на папері. Тож після затвердження президентом Державної комплексної програми реформування та розвитку Збройних сил на період до 2017 року армійці упродовж півдесятиліття одержуватимуть ресурс, аналогічний тому, який надходить сьогодні, щоб утримувати «на плаву» численніші лави строковиків. І що це кардинально змінює? Експерти переконані, з кошторисом на рівні 15 млрд грн озвучена реформа армії просто не відбудеться.
Отож за п’ять років численні Збройні сили України, може, й перетворяться на компактну армію, але в кращому разі оснащену «секонд-хендом».