Нічого дивного. У представницьких демократіях влада розподіляється між різними людьми і урядовими установами – така система дозволяє урядові функціонувати, незалежно від того, що відбувається з лідерами. Тимчасом у країнах з авторитарною політичною системою на кшталт Венесуели єдина особа контролює більшість важливих інституцій – Чавесові підконтрольні Національна Асамблея, Верховний Суд, армія, виборчі організації і державні ЗМІ. Тож, у разі хвороби такої людини, що й сталося з Чавесом, вся система зупиняється. І ніхто у Венесуелі не прийматиме будь-яких рішень, які Чавесові можуть не сподобатися.
У жовтні Чавес переміг на виборах, а в грудні подався до Куби на лікування. З того часу він не мав можливості полишити лікарню. Хоч можновладці особливо не хочуть розголошувати подробиці щодо стану його здоров’я, нам відомо, що Чавес переніс четверту операцію в боротьбі з раком і незабаром підхопив респіраторну інфекцію. Призначена на 1 січня інавгурація президента була перенесена на невизначений термін.
Чинна Боліваріанська конституція Венесуели (прийнята 1999 року, здебільшого для вигоди Чавеса) визначає процедуру прийняття присяги президентами. У Статті 231 йдеться: «обраний кандидат приймає присягу як президент держави 10 січня першого року конституційного терміну його президентства». Конституція також визначає: «коли з якихось причин президент республіки не може прийняти присягу перед Національною Асамблеєю, він приймає присягу перед Верховним Судом».
Тобто жодних процедур щодо перенесення інавгурації не передбачено, але на початку цього місяця Венесуельська Асамблея проголосувала за відтермінування церемонії доти, доки стан здоров’я Чавеса не дозволить йому повернутися. Адміністрація Чавеса стверджує, що інавгурація – це просто «формальність», тож вона ніяк не вплине на подальшу роботу його уряду (хоча ця формальність була порушена вперше з 1831 року).
Противники Чавеса заявляють, що відтермінування церемонії на невизначений строк незаконне, посилаючись на Статтю 233 Конституції: якщо президент «на постійній основі» відсутній напередодні власної інавгурації, нові вибори необхідно провести за 30 днів; а також на Статтю 234: якщо президент «тимчасово» відсутній, має бути призначений віце-президент на період до 90 днів, що пізніше може бути подовжений Національною Асамблеєю.
Однак вірнопіддані Чавеса настільки бояться президента – зрештою, страх є знаряддям володарів – що навіть не визнають його… відсутності. Налякані члени Верховного Суду втрутилися у справу і дійшли висновку, що інавгурацію Чавеса можна призначити на іншу невизначену дату, а також проголосили «адміністративне продовження роботи» його уряду. Суд також заперечив необхідність призначати медичну раду, яка могла б вирішити, чи дозволяє стан здоров’я Чавеса повернутись до виконання обов’язків.
То хто ж керує Венесуелою?
Віце-президент Ніколас Мадуро, якого Чавес оголосив своїм наступником, нині заміщує президента. Але, якщо Чавесові стане гірше, може статись, що президент Національної Асамблеї Діосдадо Кабелло може спробувати перебрати повноваження лідера або навіть позбавити Мадуро віце-президентства. Обидва політики навідали Чавеса на Кубі, їх показувало венесуельське державне телебачення – усмішки та обійми на знак солідарності, та насправді між ними точиться боротьба за владу.
У цей непевний час лідери опозиції можуть скаржитися, скільки заманеться, але їхні думки не братимуться до уваги, адже Венесуелу контролюють «чавісти». Нічого не зміниться у найближчому майбутньому, якщо Чавес не звільнить політичної сцени цілковито. Наймудріше, що можуть зробити противники Чавеса, – зайняти вичікувальну позицію, поки «чавісти» борсаються в конституційному гармидері, який самі ж створили.
Хоч Чавес завжди претендував на звання обраного лідера демократичної країни, його хвороба виштовхнула правду на поверхню: він та його поплічники зосередили забагато влади в межах однієї посади. Історія Латинської Америки рясніє володарями з неконтрольованим еґо, які наділяли себе безмежною владою, – щасливого кінця їхні історії не мали.
Якби Чавес ставив інтереси своєї держави вище за власні, він не заснував би політичної системи на культі особистості. Та зараз уже пізно. Тепер, коли він захворів, ніхто не знає, як жити без нього далі.
Про автора: Хорхе Рамос, журналіст, лауреат премії «Еммі», головний ведучий телевізійної мережі «Univision». Народився у Мексиці, автор дев’яти бестселерів, останній з яких – «Країна для всіх: Маніфест іммігрантів»)
© 2012 The New York Times