Тому зараз хочу поділитися набутим досвідом перевірки кількох основних правил вибору коньяку. Лише зазначу, що текст подано з погляду звичайної людини, яка вживає коньяк лише час від часу з нагоди якогось великого свята (наприклад, дня незалежності Науру) або як зігріваючий напій в зимову пору року на гірських схилах Карпат, і яка аж ніяк не претендує на звання коньячного гурмана.
Теорія 1.Вибираючи коньяк, варто орієнтуватися на відомі марки.
Коментар. Як засвідчила практика, або ці марки найчастіше підробляють, або виробники дуже сильно полюбляють заощаджувати на бочках і необхідних термінах витримки спиртів.
Висновок. Не працює.
Теорія 2.Обирайте нову невідому марку, оскільки, або її ще не встигли підробити, або власник вироблятиме якісний продукт, щоб завоювати ринок.
Коментар. Коньяк, придбаний за цим правилом, мав красиву незрозумілу французьку назву, мав вірш на етикетці та й коштував значно більше середнього. Основними властивостями напою виявились сльозогінність та зупинкодиханність.
Висновок. Теорія випробовувалась лиш один раз, тому, можливо, мені просто не пощастило.
Теорія 3.Корок пляшки має бути з коркового дерева.
Коментар. Можливо, з погляду теорії, це і неправильно, але мені траплялися як досить пристойні напої з пластиковим корком, так і рідкісна отрута з корковим.
Висновок. Для «негурмана» не працює.
Теорія 4.Уважно читайте склад напою на етикетці.
Коментар. Зазначений на пляшці склад практично всіх коньяків, від найдорожчих французьких до найдешевших наших, ідентичний і містить лише те, що має бути.
Висновок. Не працює. Зауважу лише, що це правило працює стосовно вин, в складі яких не має бути двоокису сірки, і який там, здебільшого, тепер є.
А наостанок нагадаю, що коньяк – напій не для застілля і не передбачає закушування квашеним огірочком.
Беріть участь у конкурсі Тижня та вигрівайте призи – книги видавництва «Темпора»